Рішення № 97006463, 12.04.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3243/20

Провадження № 2/185/267/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Врони А.О., за участю секретаря судового засідання - Ольхової К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 185/3243/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 4912,93 доларів США, що за курсом НБУ від 25.02.2020 року складає 120317,66 грн, складається з 2037,78 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 29.05.2018 року по 25.02.2020 року, 2875,15 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, стягнути солідарно судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 26.06.2007 відповідач та Публічне акціонерне товариства "Комерційний банк "Приватбанк" уклали договір № PVH0G100000132, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 25625,00 дол. США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 26.06.2032. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № PVH0G100000132 між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. У порушення ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідачі свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, тому станом на 25.02.2020 мають заборгованість у сумі 52180,58 дол. США, яка складається з 11516,46 дол. США - заборгованість за кредитом, 11013,32 дол. США - заборгованість за процентами, 2875,15 дол. США - заборгованість за комісією, 26775,65 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Проте стягнути з відповідачів Банк просить 4912,93 доларів США, яка складається з 2037,78 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 29.05.2018 року по 25.02.2020 року, 2875,15 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі, пояснила, що після продажу предмету іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором не вистачило грошових коштів.

В судовому засіданні відповідач, ОСОБА_1 , від свого імені та як представник ОСОБА_2 , просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, підтримала відзив на позов.

Згідно відзиву на позов відповідач, ОСОБА_1 , вказала, що Банк не має права вимагати погашення кредиту, оскільки було задоволено вимоги іпотекодержателя, позивача, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, тому після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними. Крім того, позивач змінив термін повернення кредиту, направивши вимогу про дострокове повернення кредиту, кредитний договір припинив дію з дати направлення даної вимоги, відповідач просила застосувати строк позовної давності до вимог Банку. Оплата комісії умовами кредитного договору не передбачена. Поруки є припиненою.

Згідно відповіді на відзив, представник АТ КБ "Приватбанк" вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотеко держателя, не свідчить про припинення договірних відносин та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум. Строк виконання зобов`язань згідно умов кредитного договору до 25.06.2032 року, змінений за домовленістю сторін не був, тому немає підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Кредитором було пред`явлено вимогу до поручителя в межах п`ятирічного строку згідно п.12 договору поруки.

В подальшому сторони в судові засідання не з`являлись, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В позовній заяві представник позивача просив розглянути справу без його участі у разі неявки відповідача в судове засідання.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, відповідач, ОСОБА_1 , від свого імені та як представник ОСОБА_2 , просила розглянути справу без її участі, відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, підтримала відзив на позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.06.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "КБ "Приватбанк", правонаступником прав та обов`язків якого є АТ "КБ "Приватбанк" згідно статуту, укладено кредитний договір № PVH0G100000132, згідно якого Банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 25625,00 дол. США на строк з 26.06.2007 року по 25.06.2032 року з умовами повернення відсотків за його користування у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів, в обумовлених у кредитному договорі строки. Цілі кредиту - придбання двокімнатної квартири. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 253,11 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. (п.7.1 кредитного договору).

Згідно п.7.3 вказаного кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири: двокімнатна квартира, АДРЕСА_1 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки і т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов`язань за даним Договором.

26.06.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "КБ "Приватбанк", правонаступником прав та обов`язків якого є АТ "КБ "Приватбанк", укладено договір поруки, згідно умов якого предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 , боржник, зобов`язань за кредитним договором № PVH0G100000132 від 26.06.2007 року (п.16 договору поруки). Боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.4 договору поруки). Відповідно до п.12 договору поруки порука припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Також 26.06.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "КБ "Приватбанк", правонаступником прав та обов`язків якого є АТ "КБ "Приватбанк" згідно статуту, укладено договір іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно умов яких предметом іпотеки є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.6 вказаного вище договору про задоволення вимог іпотекодержателя, п.27 вказаного вище договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку, в тому числі, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Згідно Акту про виселення, добровільну передачу нерухомого майна, який складено за участю представника ПАТ "КБ "Приватбанк", Косоног Оксаною Вікторівною було звільнено квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та передано її на зберігання ПАТ "КБ "Приватбанк", ОСОБА_1 було доручено Банку здійснити реалізацію квартири, направити кошти на погашення заборгованості.

04.09.2012 року в Єдиному реєстрі довіреностей зареєстровано посвідчення довіреності ОСОБА_1 на продаж квартири представнику ПАТ "КБ "Приватбанк".

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ПАТ "КБ "Приватбанк" 25.11.2016 року.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 598 ЦК України).

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється лише на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Тобто це правило поширюється на усі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя на основне зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того ж самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов`язання, значення не має.

Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), у справі № 646/7699/13-ц (провадження № 61-9822св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц (провадження № 61-26751св18), від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16 (провадження № 61-13148св19).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє їм`я право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилися після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Посилання позивача, що зобов`язання сторін за кредитним договором не припинилися, а передача предмету іпотеки не забезпечила повне погашення заборгованості за кредитором, не можуть бути прийняті судом, оскільки іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

В даному випадку не може бути застосовано редакцію Закону України «Про іпотеку», в якій частина четверта статті 36 вказаного Закону передбачає можливість іпотекодержателя звернутися із наступними вимогами до боржника щодо виконання основного зобов`язання, якщо це передбачено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року були внесені зміни до статті 36 Закону України «Про іпотеку», серед яких є положення, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом із тим, як слідує з прикінцевих та перехідних положень, цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом, тобто 04 лютого 2019 року. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Відповідач просить застосувати строк позовної давності.

Згідно вимог статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу , загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.2 ст.267, ч.1 ст.261 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, «що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону».

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно було з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтереси не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

05.12.2012 року ПАТ "КБ "Приватбанк" було направлено ОСОБА_1 лист №30.1.0.0/2-2G0 з вимогою повернення кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкції, нараховані на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги.

Згідно п.2.3.3 кредитного договору № PVH0G100000132 у випадках затримання сплати частини кредиту позичальник протягом тридцяти календарних днів з дати отримання повідомлення про вимогу Банку має право повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк користування в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.

Таким чином, пред`явивши 05.12.2012 року вимогу про дострокове повернення всього боргу за Кредитним договором Банк вимагав достроково, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

Проте на підставі вказаних вище обставин суд приходить до висновку, що відсутнє порушене право позивача, за захистом якого позивач звернувся до суду, тому відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 89,133,141,258-265,273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.

Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: 01001, м. Київ, вул.Грушевського, будинок 1Д.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. О. Врона