Рішення № 97001787, 18.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 р. № 520/3734/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонька А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Харківській області №Ф-124564-17-У від 13.11.2019р.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Позивача судові витрати в розмірі судового збору в сумі 908,00 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 гривень

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 2015 року по 28.02.2020 рік, проте не здійснювала підприємницьку діяльність. Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено вимогу від 13.11.2019 №Ф-124564-17-У про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн., яку позивач отримала лише 25.02.2021 року у відповідь на адвокатський запит її представника. Позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач не займалась підприємницькою діяльністю та перебуває у трудових відносинах з іншими роботодавцями, які сплачували внески з її заробітної плати. Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач 12.04.2021 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та вказав, що оскаржувана в даній справі вимога Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-124564-17-У від 13.11.2019 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн. є цілком законною та обґрунтованою, винесеною відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 має статус підприємця та, відповідно, зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок на загальних підставах.

Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Судом з відомостей Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що 28.04.2015 року проведена державна реєстрація фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить запис від 28.04.2015 року №2 454 000 0000 003081.

Відповідно відомостей з єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач 28.02.2020 року припинила свою підприємницьку діяльність.

Представник відповідача у відзиві зазначив, що згідно з реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування.

Також, судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 за платежем 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування, осіб та які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується заборгованість розмірі 26 539,26 грн., яка виникла в результаті несплати єдиного внеску у період з 2017 року, І-ІV квартал 2018 року та І-ІІІ квартал 2019 року.

Головним управлінням ДПС у Харківській області 13.11.2019 винесено вимогу №Ф-124564-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн.

Не погоджуючись з вищевказаною вимогою, позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 зазначеного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону,

- на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд при перегляді у касаційному порядку рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 у даній справі № 440/2149/19 (№ К/9901/28514/19), зазначивши, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, із матеріалів справи встановлено, що заборгованість позивача, за розрахунком податкового органу, виникла у зв`язку із несплатою у встановлений строк єдиного внеску за наступний період: 2017 у розмірі 8448 грн., І квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., II квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., ІІІ квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., IV квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., І квартал 2019 у розмірі 2754,18 грн., II квартал 2019 у розмірі 2754,18 грн., ІІІ квартал 2019 у розмірі 2 754,18 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 05.07.2017 р. по 02.07.2018 р. перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Українисько-словенське підприємство "Хлібопекарський комплекс "Кулиничівський" на посаді прибиральник виробничих приміщень та з 03.07.2018 р. прийнята на роботу на ТОВ "Хлібна Мрія" на посаду прибиральник виробничих приміщень, що підтверджується копією трудової книги .

Також, відповідно до «Індивідуальних відомостей про застраховану особу» за формою ОК-5 Пенсійного фонду України роботодавцем позивача у спірний період з липня 2017 року по жовтень 2019 року нарахована заробітна плата та сплачені страхові внески за ОСОБА_1 (а.с. 21).

Доказів отримання позивачем у вказаний період з липня 2017 року по IIІ квартал 2019 доходів від підприємницької діяльності не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з липня 2017 року по IIІ квартал 2019, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від неї.

Разом з цим суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що з січня 2017 року по червень 2017 року включно позивач перебував у трудових відносинах та за нього були сплачені страхові внески.

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які застосовують загальну систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

За 2017 рік позивач повинен був сплачувати єдиний соціальний внесок нарахований за календарний рік до 10 лютого наступного року.

З 01.01.2017 року мінімальний страховий внесок становив 704,00 грн. на місяць (3200грн.х 22%). Отже, з 01.01.2017 року фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок не менше 704,00 грн. щомісячно, що в сукупності становить 4224 грн. за І та ІІ квартал.

Стосовно періоду з 01.01.2017 по 31.06.2017 відсутні записи про працевлаштування позивача, інших доказів про працевлаштування позивачем не надано та судом не встановлено, а отже у вказаний період позивач не перебувала в трудових відносинах з роботодавцями. Таким чином, позивач за вказані періоди не отримувала заробітної плати, з якої були сплачені відповідні внески.

На підставі викладеного, оскільки позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, за умови, що у період з січня 2017 року по червень 2017 року включно вона не була найманим працівником, у позивача наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірну вимогу від 13.11.2019 №Ф-124564-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 4224 грн., діяв відповідно до норм чинного законодавства України, у зв`язку з чим підстави для її скасування в цій частині відсутні.

Разом з цим, спірна вимога від 13.11.2019 №Ф-124564-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 22 315,26 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки в період з липня 2017 року по ІІІ квартал 2019 включно, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від неї, оскільки за таких умов відбулось подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 520/3939/19.

Враховуючи вищевикладене, контролюючим органом неправомірно нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.07.2017 по ІІІ квартал 2019 р. у розмірі 22 315,26 грн. відповідно до вимоги Головного управління ДФС у Харківській області № Ф-124564-17-У від 13.11.2019, а тому вимога в цій частині підлягає скасуванню, а позов в зазначеній частині - задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленої вимоги до суду подано копію договору з адвокатом ОСОБА_2 про надання правової допомоги № НОМЕР_1 від 10.02.2021р, копія довідки про відкриття рахунку в банку як адвоката, копію ордеру адвоката, копію свідоцтва адвоката.

Разом з тим, досліджуючи надані документи, суд зазначає, позивачем взагалі не надано до матеріалів справи доказів оплати за послуги професійної правничої допомоги (квитанції, банківські виписки тощо) у сумі 6000,00грн.

Відтак, у суду відсутня змога встановити дійсність понесених позивачем витрат, оскільки позивачем не надано необхідне коло підтверджуючих доказів для визначення розміру витрат на правничу допомогу адвоката, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-124564-17-У від 13.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) в частині нарахування ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.07.2017 по ІІІ квартал 2019 р. у розмірі 22 315,26 грн.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 454,00 чотириста п`ятдесят чотири гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повий текст рішення виготовлено та підписано 18 травня 2021 року.

Суддя Бідонько А.В