Рішення № 97001653, 18.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 р. №520/4137/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суддівської винагороди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050), в якому просить суд:

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за січень 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за лютий 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

- у порядку пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України допустити рішення суду до негайного виконання в розмірі присуджених сум виплат (доплата до посадового окладу) за один місяць;

- зобов`язати відповідача згідно частини 1 статті 382 КАС України подати звіт про виконання рішення суду відносно заявлених позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що всупереч закону Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області протиправно було зменшено розмір оплати праці професійного судді (суддівської винагороди) за складовою - доплата за вислугу років.

Ухвалою суду від 18.03.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена сторонам, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, у якому з позовними вимогами не погодився, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що позивач станом на 01.01.2021 не здійснює правосуддя, а тому не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області Указом Президента України від 12.10.2012 за №597/2012 строком на 5 років.

12.10.2017 повноваження позивача як судді Коломацького районного суду Харківської області припинились у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.

Станом на 01.01.2021 позивач знаходився у процедурі призначення на посаду судді після закінчення повноважень за Указом Президента України від 12.10.2012 за №597/2012.

23.10.2019 Головою Коломацького районного суду Харківської області було видано наказ №05-03/95, яким позивачу установлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 23.10.2019.

До 01.01.2021 позивач отримував суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 за №01-06/07, з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а, було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01.01.2021 року, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 .

Вважаючи безпідставним нарахування і виплату суддівської винагороди не у повному обсязі в частині доплати до посадового окладу судді, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд вказує, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України вважав, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ, тому суд вважає за можливе застосувати висновки офіційного тлумачення змісту положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ до спірних правовідносин.

Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону №192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Таким чином, суд вказує, що позивач права на отримання доплат до посадового окладу не втратив, тим паче притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя - фактично не існує.

На думку суду, підхід відповідача до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового окладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

З огляду на вказане, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років, належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку п. 1 ч. 1, ч.2 ст.24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а ухвалення начальником Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області Наказу «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 року за №01-06/07, суперечить вимогам ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виходить за межі компетенції відповідної службової особи.

Разом з тим, право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Також суд вказує, що підпунктом 24.4. «а» Розділу XII Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що розмір посадового окладу судді, становить з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - з 1 січня - 2102 гривні; для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.

Як свідчать фактичні обставини, з 1 січня 2021 року базовою розрахунковою величиною для визначення посадового окладу суддів, є прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2020 року (2102 гривні), замість 2270 гривень для 01 січня 2021 року, що у свою чергу зменшило гарантії суддівської незалежності.

Таким чином, розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а саме: 63060 грн.; а у відповідності до ч.5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років для судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 складає 18918,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що розрахункові листи про сплату грошової винагороди судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 за січень, лютий 2021 рік, не містять відомостей щодо сплати щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років, яка складає 18918,00 грн.

Таким чином суд приходить до висновку, що слід стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за січень, лютий 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

У тексті позовної заяви позивач вказує, що суд може вийти за межі позовних вимог і скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 за №01-06/07, в частині що стосується судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 .

Разом з тим позивач не оскаржує наказ Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 за №01-06/07, як акт індивідуальної дії, таким чином вказаний наказ не став предметом позову.

Отже, перевірка судом наказу відповідача від 25.01.2021 за №01-06/07 призведе як до зміни предмету позову, так і меж позовних вимог та підстав позову.

Тому, в даному випадку, суд не вбачає правових підстав для виходу за межі позовних вимог, а позивач не позбавлений права оскаржити рішення суб`єкта владних повноважень у порядку встановленому законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати суддівської винагороди позивачу у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов`язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.

В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 26281249) про стягнення суддівської винагороди - задовольнити.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за січень 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за лютий 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов