Рішення № 97001535, 19.05.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2123/21

19 травня 2021 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови №52508092 від 30.03.2021,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі-відповідач), в якій просить скасувати постанову заступника начальника відділу Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного управління Міністерства юстиції Ячменьова С.М. від 30.03.2021 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №52508092.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у постанові від 30.03.2021 про стягнення виконавчого збору в виконавчому провадженні №52508092 державний виконавець посилається на статті 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» та вказує, що станом на 11.10.2016 рішення суду у добровільному порядку не виконано. Державний виконавець пов`язує стягнення виконавчого збору із закінченням виконавчого провадження. Проте, позивач звертає увагу суду на те, що виконавче провадження №52508092 станом на даний час не закінчене. Також, позивач вважає, що в даному випадку у виконавчому провадженні №52508092 слід застосовувати статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції закону, що діяла до 28.08.2018, відповідно до якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. У зв`язку із тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження №52508092 будь-які грошові кошти боржником не перераховувалися і майно боржника у добровільному порядку на користь стягувача не передавалося та в примусовому порядку державним виконавцем не стягувались, відсутнє фактичне стягнення за виконавчим документом. Таким чином, за відсутності фактичного стягнення з боржника будь-яких сум за виконавчим документом, у державного виконавця відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору. Враховуючи зазначене, вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 27.04.2021.

Від представника відповідача на адресу суду 27.04.2021 надійшов відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що у даному випадку виконавче провадження №52508092 відкрито 14.10.2016 за редакцією Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено інший порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, на даний час виконавче провадження не завершено, а постанова про стягнення виконавчого збору винесена 30.03.2021 у розмірі, визначеному ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки рішення суду станом на 11.10.2016 (день закінчення семиденного строку для самостійного виконання рішення) боржником самостійно не виконано, державний виконавець вправі 30.03.2021 (до завершення виконавчого провадження) винести постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі визначеному ст. 27 Закону незалежно від фактичного виконання виконавчого документа та вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Представник позивача 06.05.2021 подав до суду відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити. Звернув увагу суду на те, що за статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для стягнення виконавчого збору є одночасне винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а за статтею 40 - повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження. На момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови жодної з підстав, визначених статтями 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» не існувало. Тому, вважає, що позов слід задовольнити.

Представник відповідача подав до суду 07.05.202 заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначив, що оскільки виконавче провадження було відкрито 04.10.2016, коли не передбачалося винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно при відкритті виконавчого провадження, а також не було зазначено про розмір виконавчого збору у постанові при відкриття виконавчого провадження, виконавець вправі після 11.10.2016 (день закінчення семиденного строку для самостійного виконання рішення) винести у відкритому виконавчому провадженні постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі визначеному ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» незалежно від фактичного виконання виконавчого документа та вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, яку виконує одночасно з основним виконавчим документом (виконавчим листом). Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена у відповідності до вимог законодавства та не підлягає скасуванню.

В судовому засіданні 13.05.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.05.2021 проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити.

Після заслуховування пояснень та дослідження доказів учасники справи погодили подальший розгляд справи в порядку письмового провадження та подали відповідні письмові заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконанні у Кременецькому міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебуває виконавче провадження №52508092 з примусового виконання виконавчого листа Кременецького районного суду Тернопільської області №601/3261/13-ц від 10.10.2014 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором від 1 червня 2007 року укладеному між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 в розмірі 569816,77 грн, а саме: по оплаті відсотків в сумі 182199,15 грн, 332732,39 грн - заборгованості по кредиту; 5508,09 грн- пеня за несвоєчасне погашення відсотків, 30287,47 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 19089,67 грн штраф за порушення строків повернення кредиту та відсотків, - звернути стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно м`ясопереробний комплекс загальною площею 1356,7 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів , виданого 07.05.2004 №1258, посвідченого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу та зареєстрованого в БТІ 10.06.2004 за реєстровим №129 шляхом продажу на прилюдних торгах, у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації предмета іпотеки визначеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" судові витрати у справі - судовий збір в сумі 3441 грн.

Головним державним виконавцем 04.10.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52508092 з примусового виконання виконавчого листа Кременецького районного суду Тернопільської області №601/3261/13-ц від 10.10.2014 (аркуш справи 18).

Заступником начальника Кременецького МР ВДВС ГТУЮ у Тернопільській області 15.02.2017 винесено постанову опис та арешт майна боржника на нерухоме майно: м`ясопереробний комплекс загальною площею 1356,7 м. кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (аркуші справи 19-20).

30 березня 2021 року заступником начальника відділу Кременецького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 57325,78 грн (аркуш справи 16).

Не погоджуючись з вказаною постановою державного виконавця, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строк.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст.129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016, та діє на момент виникнення спірних правовідносин - винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови 30.03.2021 у відповідній редакції (далі - Закон №1404-VІІІ).

У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частинами 5 та 9 статті 27 Закону №1404-VІІІ визначено підстави, за яких виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України" та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ стосуються лише випадків коли виконавчий збір не стягнуто, а виконавчий документ підлягає поверненню чи виконавче провадження підлягає закінченню.

При цьому, на думку суду, це не перешкоджає виконавцю винести постанову про стягнення виконавчого збору до закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу.

Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

Суд зазначає, що позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 року №2475-VIII, частина 2 статті 27 якого передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків сум, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Такі доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.2 ст.27 Закону №1404-VІІІ, в редакції, що діяла на момент винесення спірної постанови, такий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

При цьому, суд звертає увагу, що виконавцем винесена оскаржена постанова на підставі положень Закону №1404-VІІІ в редакції, що діяла на момент вчинення вказаної дії, що відповідає вимогам законодавства.

Суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ.

Зазначена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постановах від 20.11.2019 у справі №80/1558/19, від 29.04.2020 у справі № №480/3452/19.

Крім цього, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №200/13920/19-а

Крім того, доводи позивача про скасування відповідної постанови ґрунтуються на тому, що за статтею 27 Закону №1404-VІІІ підставою для стягнення виконавчого збору є одночасне винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а за статтею 40 - повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження.

Суд повторно наголошує, що примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови.

Виконавець не позбавлений права з моменту відкриття виконавчого провадження (початку примусового виконання рішення) до моменту закінчення виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Також, суд зазначає, що державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 04.10.2016 відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV, що діяв на момент відкриття провадження та не передбачав винесення державним виконавцем виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення виконавчого збору.

Водночас, відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII, після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Таким чином, на думку суду, виконавцем правомірно при винесенні спірної постанови про стягнення виконавчого збору враховано положення Закону №1404-VIII, які діяли станом на час прийняття оскарженого рішення 30.03.2021.

Також, слід звернути увагу, що виконавчий документ не виконано боржником ні до відкриття виконавчого провадження ні у наданий для добровільного виконання строк, ні станом на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Враховуючи положення ст.27 Закону №1404-VIII за примусове виконання вказаного виконавчого документу передбачено стягнення виконавчого збору.

Разом з тим, питання стягнення виконавчого збору з часу відкриття виконавчого провадження (04.10.2016) залишалось не вирішеним, що суперечить положенням Закону №1404-VIII.

За сукупністю встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що державним виконавцем правомірно та обґрунтовано, у відповідності до положень Закону №1404-VIII, винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №52508092 від 30.03.2021 та визнає оскаржуване рішення таким, що прийняте згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази не спростовують вказаних висновків суду, у зв`язку з чим позов не підлягає до задоволенню.

Крім цього, у разі виникнення обставин, визначених ст.27 Закону №1404-VIII за умови яких виконавчий збір не стягується, цією ж статтею передбачено повернення боржнику такого збору, а тому, відсутні підстави вважати, що права позивача порушені оскарженою постановою.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Кременецький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Козубського, 4,м. Кременець,Тернопільська область,47001, код ЄДРПОУ/РНОКПП 34566896).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.