Рішення № 97001018, 18.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4016/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі адміністративну справу за позовом громадянина Нігерії ОСОБА_1 (адреса місця перебування: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся громадянин Нігерії ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі – ГУ ДМС), в якому просить:

– визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС від 10.03.2021 року №46, яким йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

– зобов`язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно нього – ОСОБА_1 , про оформлення документів для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначив, що 25.02.2021 року він звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні.

15.03.2021 року ним отримано Повідомлення №5/1-357 від 10.03.2021 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №46 від 10.03.2021 року у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року (далі – Закону України №3671-VI) йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його заява не належить до жодного визначення переліченого в п.6 ст.8 Закону України № 3671-VI, оскільки він не видає себе за іншу особу, його заява не носить характеру зловживання в розумінні п.6 ст.8 Закону України № 3671-VI, не є очевидно необґрунтованою.

Позивач вказує, що він є громадянином Нігерії та не може повернутися до країни походження через небезпеку для свого життя та здоров`я, оскільки у випадку повернення опиниться у ситуації загальнопоширеного насильства, застосування до нього нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Позивач зазначає, що він є за віросповіданням християнином та у нього є побоювання стати жертвою переслідування за ознакою віросповідання від групування «Боко Харам», яка прагне заміни нігерійської держави шляхом насильства до «невіруючої» категорії населення. Позивач наводить інформацію щодо вказаних обставин з комп`ютерних мереж.

Також в обґрунтування своїх доводів позивач посилається на п.10 роз`яснень Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» № 1 від 25.06.2009 року, відповідно до якого судам слід враховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

На думку позивача інформація по країні походження не була всебічно досліджена та не була надана об`єктивна оцінка його побоювань стосовно повернення до країни походження. У міграційної служби не було підстав вважати його заяву «очевидно необґрунтованою». Враховуючи зазначені обставини, міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття в оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розглянути мою заяву за повною процедурою. По-іншому без з`ясування усіх обставин, у міграційної служби не було підстав для висновку обґрунтованості чи необґрунтованості заяви.

Позивач вважає наказ територіального органу ДМС від 10.03.2021 №46 незаконним та необгрунтованим, оскільки він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації. Прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а саме: рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів статусу біженця, а тому прийняті рішення мають бути обґрунтованими, тобто винесеними з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації.

На думку позивача, без прийняття його заяви до розгляду та перевірки за повною процедурою відповідач не мав можливості прийняти обґрунтоване та правомірне рішення щодо його заяви.

Ухвалою суду від 19.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зобов`язано відповідача ГУ ДМС надати належним чином завірені копії оскаржуваного наказу та всіх матеріалів, які стали підставою для його прийняття.

Представником відповідача подано відзив та копії матеріалів особової справи позивача. У відзиві представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що оскаржуваний наказ є правомірним.

Представник зазначив, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України № 3671-VI та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

В адміністративному позові ОСОБА_1 посилається на те, що не може повернутись до країни свого громадянського походження через побоюванням зазнати загрози з боку представників угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та етнічної групи «Фулані».

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що в вересні 2015 року позивач вперше прибув на територію України, легально, з метою навчання. Позивач вступив до Київського медичного університету, де був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 видана 19.10.2015 терміном дії до 01.08.2021.

Під час проведення процедурних заходів, щодо уточнення та деталізації проблематики переслідування в країні громадянської належності позивач повідомив, що не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи на території Нігерії, не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами

Позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України №3671-VI

Представник вказує, що твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

Зокрема, позивач надав відомості щодо розповсюдження діяльності угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в регіоні його попереднього постійного місця проживання, однак не зміг зазначити з якого періоду в Нью- ОСОБА_2 почала розповсюджуватись їх. Додатково, позивач не зміг також повідомити, з якого періоду «Боко Харам» розпочало власну діяльність на території Нігерії та коли було засновано дане угрупування; позивач не вказав обґрунтованої причини щодо побоювань повернення через діяльність угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на Батьківщині, висловлюючи лише припущення, що його можуть вбити через те, що він є християнином. Проте, він підтвердив, що не зазнавав переслідувань на Батьківщині за ознакою віросповідання.

На думку представника відповідача виїзд шукача захисту з Нігерії до України та звернення до ГУ ДМС України в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені перш за все суто особистими мотивами, бажанням отримати вищу освіту, ускладненням економічної ситуації. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності. Безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Нігерії, оскільки іформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою.

Представник відповідача стверджує, що рішення Головного управління ДМС від 10.03.2021 №46 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно особової справи є громадянином Нігерії, за національністю нігерієць, етнічна група йоруба, віросповідання християнин, неодружений, рідна мова йоруба, володіє мовами англійська вільно, російська на середньому рівні, мова ауса (розповсюджена в Нігерії), працює оператором кол-центру в логістичній компанії.

Країну постійного проживання покинув 17.09.2015 року легально, на підставі оригіналу паспортного документу та студентської візи авіарейсом.

25.02.2021 року позивач звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС с заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У заяві позивач вказав, що прибув в Україну в 2015 році вчитися, повернутись в країну громадянської належності не може в силу побоювань за своє життя та дії угрупування «Боко Харам» та етнічної групи « ОСОБА_3 » в Нігерії, які викрадають та вбивають людей.

15.03.2021 року ним отримано Повідомлення №5/1-357 від 10.03.2021 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №46 від 10.03.2021 року у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року (далі – Закону України №3671-VI) йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.02.2021 року причина виїзду з країни постійного проживання – навчання. Прибув у 2015 році до Києву за студентською візою. Вчився у Києві, з Києва до Одеси переїхав в липні-серпні 2020 року, оскільки знайшов роботу. З родичами підтримує зв`язок. З 2018 року батьки стали повідомляти про погіршення стану у країні, викрадання та вбивства людей. Він боїться повернутись в країну походження, не хоче помирати, є християнином, а вбивства та викрадання здійснюються угрупуванням, яке «Боко ОСОБА_4 », яка є терористичною ісламською організацією.

З позивачем було проведена співбесіда.

10.03.2021 року головним спеціалістом відділу з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС В.Перебийніс сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом №46 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 10.03.2021 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Нігерії ОСОБА_1 .

Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.03.2021 року №5/1-357, яке отримано позивачем 15.03.2021 року.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому суд виходить з наступного.

Законом України №3671-VI відповідно до його преамбули визначений порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований вказаним Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884 (далі – Правила №649).

Відповідно до ч.1,7 ст.7 («Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 («Порядок попереднього розгляду заяв») Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Стаття 9 («Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») та стаття 10 (« Прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту») Закону України №3671-VI регламентують порядок наступного етапу розгляду заяв для вирішення по суті питання щодо надання заявнику статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або відмови у наданні такого статусу.

Відмовити суб`єкт владних повноважень в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише з підстав визначених в Законі.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Судом встановлено, що відносно позивача було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оскаржуваний наказ був прийнятий на підставі висновку від 10.03.2021 року, згідно з яким заява позивача визнана очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI.

Частина 1 ст.1 Закону України №3671-VI встановлює у якому значенні вживаються терміни у цьому Законі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Аналіз вказаних термінів та дослідження справи відносно позивача, його заяви, протоколу співбесіди свідчать про те, що наявні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI. Зокрема, позивач вказує на побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань країни своєї громадянської належності, а також на побоювання за своє життя в ситуації систематичного порушення прав людини в країні громадянської належності і не бажання повернутися до неї внаслідок цих побоювань.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач навів загальновідому інформацію, яка разом з інформацією батьків, призвела до його суб`єктивного стану побоювання повернення в країну походження.

Такою інформацією стало, зокрема, те, що громадяни Нігерії покидають її внаслідок насильства, групи озброєних осіб викрадають мірних мешканців, терористи організації «Боко Харам» періодично здійснюють напади на мирних громадян.

Суд вважає обґрунтованим посилання позивача на п.10 роз`яснень Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 року, в якому зазначено, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Між тим, обґрунтоване побоювання стати жертвою є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо, у зв`язку з сим суд вважає, що без повного офіційного з`ясування всіх обставин не можливо зробити висновок щодо наявності підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Посилання відповідача у висновку на те, що позивач не заперечував, що йому особисто не погрожували, не може бути підставою для відмови в оформленні документів, оскільки позивач пояснив, що він виїхав з країни громадянської належності у 2015 році. При цьому з протоколу співбесіди не вбачається станом на якій час з`ясовувались обставини щодо погроз. Позивач у 2015 році, тобто у 19- річному віку прибув в Україну з метою навчання, тобто він не був біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Побоювання повернутися в країну громадянської належності виникли під час перебування в України.

Суд вважає, що відсутність об`єктивного підтвердження суб`єктивних побоювань позивача щодо повернення до країни громадянської належності повинна бути доведена достовірними доказами, які виключать будь-які сумніви законності прийнятого відносно позивача рішення.

З урахуванням зазначеного та дослідивши висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд вважає, що вказаний висновок не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що його заява є очевидно необґрунтованою.

Суд вважає, що вимога Закону України №3671-VI про можливість відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише з підстав очевидної необґрунтованості такої заяви.

Тобто заява повинна бути не лише необґрунтованою, а очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав можливість органу міграційної служби не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, тобто відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидної необґрунтованості такої заяви.

Необґрунтованість можливо розцінювати як відсутність в заяві об`єктивних обставин, які не підтверджені доказами. Очевидність фактично тотожне аксіомі, тобто це - признанність, безперечність, безумовність, ясність, безсумнівність.

Саме тому в переліку таких підстав є зловживання, зокрема, встановлення того, що особа видає себе за іншу особу. Тому і з підстав, що у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, може бути відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто на стадії попереднього розгляду заяви, лише якщо встановлено беззаперечно, безумовно, без будь-якого сумніву необґрунтованість зазначених в заяві обставин.

Суд вважає, що висновок відповідача відносно позивача не містить доказів очевидної необґрунтованості заяви позивача, а його доводи можуть бути перевірені лише під час здійснення перевірки його заяви по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.

Приймаючи оскаржуване рішення, тобто за результатом попереднього розгляду заяви, відповідач не мав можливості та реалізацію встановлених Законом повноважень на повне, об`єктивне дослідження всіх обставин щодо заяви позивача.

Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС від 10.03.2021 року №46 підлягають задоволенню.

Щодо способу захисту прав позивача, то суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, застосовує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.09.2019 року по справі №420/6339/18, відповідно до яких до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання за результатами їх збору, дослідження та аналізу. Колегія суддів зазначає, що суд, в даному випадку, під час вирішення справи щодо оскарження відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина Нігерії ОСОБА_1 (адреса місця перебування: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014 код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 10.03.2021 року № 46 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Нігерії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 від 25.02.2021 року про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва