Рішення № 96999007, 13.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року Справа № 160/12546/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача – Афанасенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровської обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 22124,01 грн. (двадцять дві тисячі сто двадцять чотири гривні одна копійка);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 15.05.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1079,22 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що при звільненні позивача відповідачем не виплачено усіх належних виплат, а саме позивачу не виплачено вихідну допомогу при звільнення. Також, вказав, невиплата позивачу при звільненні вихідної допомоги зумовила здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

13.10.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

11.11.2020 року від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення працівника на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено, так як ст.44 КЗпП України не передбачено можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з працівником трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.11.2020 року відкрито підготовче підготовче судове засідання, витребувано у позивача копії рішення та позову по справі щодо оскарження наказу про звільнення та оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні.

25.11.2020 року від позивача надійшли пояснення по справі та надано додаткові докази по справі.

25.11.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду зупинено провадження у справі №160/12546/20 до набрання законної сили рішення у справі №160/5937/20.

16.12.2020 року від позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року про зупинення провадження у даній справі.

16.03.2021 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року без змін.

26.04.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання позивача про поновлення провадження, поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

11.05.2021 року від позивача надійшла заява про внесення змін до пункту 4 позовної заяви та просить вважати вірним в наступній редакції: «зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 15.05.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1079,22 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів».

Також, 11.05.2021 року позивачем надано пояснення по справі, відповідно до яких позивач вказує на протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільнені.

13.05.2021 року у підготовчому судовому засіданні прийнято до провадження заяву позивача про зміну пункту 4 позовної заяви та додаткові письмові пояснення та закрито підготовче провадження по справі.

Також, 13.05.2021 року після отримання письмової згоди учасників справи судом призначено розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Позивач у судовому засіданні під час розгляду справи по суті просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, при цьому посилаючись на доводи наведені у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні під час розгляду справи по суті просила відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Прокуратури Дніпропетровської області №386 від 30.04.2020 року, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14.05.2020 року та доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

24.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровської обласної прокуратури із запитом про надання належним чином оформлених розрахункових листів щодо заробітної плати позивача за січень-травень 2020 року.

01.10.2020 року Дніпропетровська обласна прокуратура у відповідь на запит позивача листом №27-31 вих-20 надано розрахункові листи із заробітної плати за січень-травень 2020 року.

Із наданих відповідачем розрахункових листів вбачається, що позивачу не виплачено вихідну допомогу при звільнені.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Розділом VІІ Закону України «Про прокуратуру» регулюються питання звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ст.40 доповнено ч.5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2, 3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

З системного аналізу вищевказаного Закону вбачається, що питання щодо звільнення працівників органів прокуратури з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (розірвання трудового договору до закінчення строку у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників); застосування ст.42 (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці); ст.42-1 (переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на робот); частин 1, 2, 3 ст.ю49-2 (порядок вивільнення працівників); ст.74 (щорічні відпустки); ч.3 ст.121 (гарантії і компенсації при службових відрядженнях) регулюються Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч.5 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Окремим розділом ІХ Закону України «Про прокуратуру» регулюються питання соціального та матеріально-побутового забезпечення прокурора та їх інших працівників органів прокуратури.

Зокрема, ст.81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Отже, Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. У той час, як ст.44 КЗпП України врегульовано порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника.

Вихідною допомогою є державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами, яка виплачується працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, яка у відповідності до ч. 5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом.

Враховуючи, що позивача звільнено відповідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку, про наявність підстав для застосування в даному випадку приписів статті 44 КЗпП України та наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Таким чином, враховуючи, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивача, належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, незалежно від причин і підстав, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом із виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, що мало своїм наслідком порушення права останнього на належний соціальний захист, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку.

Щодо вимог про визнання протиправної бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги та про зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.05.2020 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Суд зазначає, що у даному випадку наявний спір про розмір належних сум звільненому працівникові (позивачу), а саме щодо вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим обов`язок виплати відшкодування передбачений ст.117 КЗпП України виникає у відповідача саме після вирішення такого спору на користь працівника.

Тобто, на момент звільнення та здійснення позивачу нарахування та виплати всіх сум, що належать йому при звільненні, у відповідача був відсутній обов`язок виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, оскільки на момент розрахунку був наявний невирішений спір, а тому в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності відповідача в частині невиплати середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з цим, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що в день звільнення позивача, належна останньому сума вихідної допомоги виплачена не була та те, що судом встановлено наявність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача, з 15.05.2020 року по день фактичного розрахунку, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині розрахунку вихідної допомоги при звільненні у розміру середньомісячного заробітку у сумі 22124,01 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 1079,22 грн., суд зазначає наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося з 14.05.2020 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за березень, квітень 2020 року, при цьому з позовної заяви вбачається, що позивач здійснив розрахунок враховуючи заробітну плату за лютий та березень 2020 року, що на думку суду є помилковим, оскільки саме березень-квітень 2020 року є останніми двома календарними місяцями, коли позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем.

При цьому, відповідно до довідки прокуратури Дніпропетровської області №21-51вп-20 розмір середньої місячної заробітної плати позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислена виходячи із виплат отриманих позивачем за березень, квітень 2020 року, становить - 21 882,42 грн., а середньоденна заробітна плата – 1042,02 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивачу підлягає виплаті вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати - 21882,42 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен враховуватись з урахуванням середньоденного розміру - 1042,02 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в частині розрахунку позивачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 22124,01 грн. та щодо застосування середньоденної заробітної плати у розмірі 1079,22 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №68632 від 03.10.2020 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 831,62 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 21882,42 грн. (двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят дві гривні сорок дві копійки).

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 15.05.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням з урахуванням середньоденного розміру 1042,02 грн. (одна тисяча сорок дві гривні дві копійки) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 831,62 грн. (вісімсот тридцять одна гривні шістдесят дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19.05.2021 року.

Суддя М.В. Дєєв