Рішення № 96998990, 19.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року Справа № 160/2654/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 22.01.2021 року №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.01.2021 по день винесення рішення суду;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 12.12.2018 року працював на посаді старшого державного інспектору відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України. 25.10.2020 року ОСОБА_1 було вручено попередження про наступне звільнення у зв`язку із введенням в дію з 02.10.2020 року структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 №255, №256. 22.01.2021 року було видано наказ №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Позивач зазначає, що відповідно до наказу №256 від 02.10.2020р. введено в дію штатний розпис Державної служби морського та річкового транспорту України. Вказаним штатним розписом передбачено посаду «старший державний інспектор відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління» у кількості двох штатних одиниць. Тобто посада, яку обіймав позивач не змінилась: ні структура, ні штатний розпис. Ніби також не змінилась назва відділу та назва посади, не змінились і функціональні обов`язки. Позивач вважає, що жодного скорочення посади фактично не було, навіть не було змінено назви, обов`язків та будь-яких інших умов. Тому, ОСОБА_1 вважає звільнення протиправним.

Ухвалою суду від 01.03.2021 року відкрито провадження у справі та зазначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

24.03.2021 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовна заява є необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Позивача було звільнено з посади старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління 26.01.2021 року у зв`язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП. Підставами звільнення у даному випадку вказані наказ Морської адміністрації від 02.10.2020р. №255, №256, попередження про наступне звільнення №25 від 19.10.2020р, яке особисто отримано позивачем 25.10.2020р. Вказані організаційно-розпорядчі акти підтверджують факт скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату. Переведення позивача на іншу посаду (за його згоди) також не можливо, оскільки друга посада старшого державного інспектора була не вакантною, інші посади передбачають призначення на посаду у відповідності до Закону України «Про державну службу». Отже, процедура звільнення Морською адміністрацією дотримана повністю, ОСОБА_1 здійснено всі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до частини 1 статті 40 КЗпП. Зміни в організації праці та її істотні умови відповідно до наказу №256 відбулись шляхом скорочення посад та частковій зміни функціонального навантаження Морської адміністрації. Також посилання позивача щодо обов`язку запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється працював не обґрунтовані враховуючи те, що по-перше позивач не звертався із проханням повідомити йому перелік вакансій, що відповідають зазначеним вимогам, а по-друге Морська адміністрація мала вакантні посади старшого державного інспектора лише в інших міжрегіональних управліннях, що були розташовані в інших містах, що у подальшому передбачало зміну істотних умов праці при переведенні такого працівника. Доказів надання згоди на зміну істотних умов праці збоку позивача до суду не надано.

06.04.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що зі штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України вбачається, що посада «старший державний інспектор відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління» скороченою не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено взагалі. Як в минулому, так і новому штатному розписі передбачено 2 посади старшого державного інспектора. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скорочення чисельності або штату державних службовців в частині, що стосується позивача, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної посади.

Станом на 19 травня 2021 року до суду не надходили інші письмові заяви по суті справи від сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З 12.12.2018 року ОСОБА_1 працював на посаді старшого державного інспектору відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

25.10.2020 року ОСОБА_1 отримано особисто під підпис попередження про наступне звільнення від 19.10.2020 року №25, в якому зазначено, що у зв`язку із введенням в дію з 02.10.2020 року структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02.10.2020р. №255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020р. №256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України» повідомлено, що ОСОБА_1 буде звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП через два місяці з дати вручення цього попередження. Зазначено, що буде виплачена вихідна допомога у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, відповідно до КЗпП.

22.01.2021 року Державною службою морського та річкового транспорту України видано наказ №41-к Про звільнення ОСОБА_1 , яким наказано звільнити ОСОБА_1 , старшого інспектора відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління, із займаної посади 26 січня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посад внаслідок зміни структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП.

Підстави видання наказу №41-к: накази Морської адміністрації від 02.10.2020 року №255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 року № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 19.10.2020 року №25, про що безпосередньо вказано в оскаржуваному наказі.

ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за період роботи з 12.12.2019 по 11.12.2020 тривалістю 24 календарних днів, за період роботи з 12.12.2020 по 26.01.2021 тривалістю 3 календарні дні.

У матеріалах справи містяться копії наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 року:

№255 «Про введенню в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України»;

№ 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України».

Згідно Структури Державної служби морського та річкового транспорту України, затвердженої головою Державної служби морського та річкового транспорту України 07.09.2020р., в розділі ХХХV зазначено «Нижньодніпровське міжрегіональне управління» із кількістю 40 штатних посад.

Як видно із штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України затвердженого головою Державної служби морського та річкового транспорту України 01.09.2020р. у розділі ХХХV «Нижньодніпровське міжрегіональне управління» міститься відділ надання адміністративних послуг та посада - старший державний інспектор (2 посади) та введено 6 штатних посад по відділу та 40 по управлінню.

В штатному розписі, що діяв до 02.10.2020 року, а саме: штатний розпис Державної служби морського та річкового транспорту України, введеного в дію наказом Державної служби морського та річкового транспорту України № 75 від 01.04.2020 року, копія якого також міститься у матеріалах справи, у розділі ХХХІV «Нижньодніпровське міжрегіональне управління» міститься відділ надання адміністративних послуг та посада - старший державний інспектор (2 посади) та введено 6 штатних посад по відділу та 40 по управлінню.

Тобто зі штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України видно, що посада старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг скорочена не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. (далі - КЗпП).

Відповідно до оскаржуваного наказу, позивача звільнено відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пунктах 54-59 постанови Верховного Суду від 24.07.2020 року у справі № 816/654/17 (номер у ЄДРСР 90591059) викладено наступну правову позицію «Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України) є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості.

Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Отже, вирішуючи спори про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди повинні з`ясувати зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Як вже було встановлено судом під час розгляду справи зі штатних розписів Державної служби морського та річкового транспорту України видно, що посада старший державний інспектор відділу надання адміністративних послуг скорочена не була, а штат Нижньодніпровського міжрегіонального управління не було змінено.

За вказаних обставин у відповідача не відбулося скорочення посади, яку обіймав позивача до звільнення, внаслідок зміни структури та штатного розпису.

Отже відповідачем порушено вимоги п.1 ч.1 статті 40 КЗпП (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин), а тому наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 22.01.2021 року №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У відповідності до вимог частини 1 статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді старшого державного інспектору відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Щодо позовної вимоги - стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.01.2021 по день винесення рішення суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу, а відтак, оскільки незаконне звільнення позивача спричинило вимушений прогул, середній заробіток підлягає стягненню на користь позивача.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 пункту 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 26 січня 2021 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за листопад та грудень 2020 року.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно довідки відповідача від 27.01.2021 року №147, копія якої міститься у матеріалах справи, середньоденна заробітна плата позивача становить 365,95 грн. за період листопад та грудень 2020 року; фактично відпрацьований час 43 днів (у листопаді 2020 року - 21 дні, у грудні 2020 року - 22 дні).

Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 26.01.2021 року по 19.05.2021 року (день ухвалення рішення суду) становить: 28544,10 грн. (365,95 грн. х 78 робочих днів)

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд зазначає, що належним способом захисту у справі про присудження оплати за час вимушеного прогулу є саме стягнення вищевказаної суми з роботодавця.

За вказаних обставин дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги - стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної служби морського та річкового транспорту України моральну шкоду у розмірі 20000 грн., то суд зазначає наступне.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд України у пункті 3 Постанови Пленуму №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 зазначеної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, адже на підтвердження наявності порушення нормального життєвого ритму, постійних нервових переживань та стресів, позивачем доказів надано не було.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 ст.139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з Адвокатським об`єднанням «Ліга Альянс» в особі адвоката Черкавського Ю.С. договір про надання правової допомоги від 15.02.2021р.

Згідно п.5.1 Договору, детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару та фактичних витрат пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою угодою до цього Договору.

Ціна послуг з надання правової допомоги є договірною та визначається в додатках до цього договору. Оплата послуг здійснюється по передплаті.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Як вбачається з акту приймання-передачі виконаної роботи від 16.02.2021р., копія якого міститься в матеріалах справи, останній складений на виконання до договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.02.2021 року укладеного між ОСОБА_1 (Замовник) та АО «Лігал Альянс» в особі адвоката Черкавського Ю.С. (виконавець).

Відповідно до зазначеного акту адвокатом Черкавським Ю.С. виконано роботи: консультація, пошук судової практики, підготовка адміністративного позову про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - вартість 2400 грн. (3 годин*800 грн.).

Також, до матеріалів справи, в підтвердження виконання вказаного договору, надано копію квитанції від 16.02.2021 року №0.0.2016697103.1, з якої встановлено, що позивачем перераховано на рахунок АО «Лігал Альянс» суму в розмірі 2 400 грн. з призначення платежу вказано: оплата по договору про надання правової допомоги від 15.02.2021 року.

Згідно акту приймання-передачі виконаної роботи від 02.04.2021р., копія якого міститься в матеріалах справи, останній складений на виконання до договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.02.2021 року укладеного між ОСОБА_1 (Замовник) та АО «Лігал Альянс» в особі адвоката Черкавського Ю.С. (виконавець).

Відповідно до зазначеного акту адвокатом Черкавським Ю.С. виконано роботи: підготовка та направлення відповіді на відзив по справі №160/2654/21 - вартість 1800 грн.

Згідно меморіального ордеру №@PL815341 від 02.04.2021р. на рахунок АО «Лігал Альянс» перераховано кошти в сумі 1800 грн., призначення платежу: оплата за договором про надання правової допомоги від 15.02.2021, ОСОБА_1 . Проте, хто платник не зазначено.

Як вбачається з доданих документів до позовної заяви представником позивача в підтвердження здійснення господарської операції не було надано: розрахунку-фактури до договору та погодинної тарифікації адвокатських послуг, що підтверджують виконання робіт адвоката, при цьому в акті прийому-передачі робіт від 16.02.2021 року та в квитанції від 16.02.2021 року №0.0.2016697103.1 не міститься жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування або посилання на спір із Державною службою морського та річкового транспорту України. В меморіальному ордері не зазначено, хто саме є платником.

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що надані докази не доводять факту понесення адвокатом витрат за складання та подання відповідних процесуальних документів в даній адміністративній справі.

Враховуючи зазначене, це унеможливлює перевірку співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокату у порядку п.5 ст.134 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до вимог статті 371 КАС України, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України та в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у сумі 7867,93 грн. (середньомісячна заробітна плата, згідно довідки №183 від 19.03.2021р.).

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 22.01.2021 року №41-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити на посаді старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України Лазаренка Олега Володимировича (провулок Альпійський, буд.5а, м.Дніпро, 49000; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державної служби морського та річкового транспорту України (вул.Преображенська, буд.25, м.Київ, 03110; код ЄДРПОУ 41886120) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.01.2021 року по день винесення рішення суду у розмірі 28544,10 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого державного інспектора відділу надання адміністративних послуг Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України (вул.Преображенська, буд.25, м.Київ, 03110; код ЄДРПОУ 41886120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7867,93 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко