Рішення № 96993360, 19.05.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4453/21

Провадження № 2/522/5957/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «КБ «ПриватБанк» із метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 12.01.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач порушила зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у неї станом на 25.02.2021 року, виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої становить 13 596, 31 грн.,яка складається з заборгованості за тілом кредиту – 9472, 79 грн. та заборгованості за відсотками нарахованими згідно ст. 625 ЦК України – 4123,52 грн.. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного виконання зобов`язань за кредитним договором, звернулись до суду з дійсним позовом.

До суду в порядку ч.10 ст. 187 ЦПК України, 31.03.2021 року надійшла відповідь щодо місця реєстрації відповідача. Вказану відповідь суддя отримала 01.04.2021 року.

Ухвалою суду від 02.04.2021 року провадження у справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

За клопотанням представника відповідача, з наданням можливості ознайомитись із матеріалами справи та подати відзив на позов, розгляд справи 05.05.2021 року був відкладений на 14.05.2021 року.

Представником відповідача – адв. ОСОБА_2 12.05.2021 року подано до суду відзив на позов, згідно якого заперечували проти вимог банку та просили відмовити. Посилались на те, що відповідачкою як позичальником відповідні умови та правила про надання банківських послуг підписано та ознайомлено не було; отже вважають, що сторони не визначили усі істотні умови кредитування. Зокрема, анкета-заява від 12.01.2011 року не містить умов щодо процентів за користування кредитом, сплати неустойки, а тому вважають, що в цій частині умови кредитування не були погодженні сторонами. Із приводу заборгованості за тілом кредиту представник відповідача посилався на пропуск банком строків позовної давності, зазначив, що останній платіж за кредитом був здійсненний відповідачем 01.12.2016 року на суму 20 грн., з даним позовом банк звернувся до суду лише 17.03.2021 року. Додатково посилався на те, що банк 06.01.2021 року самовільно, без погодження з відповідачем, здійснив списання коштів у розмірі 2000 грн. із іншої картки відповідачки нібито в погашення боргу за карткою від 12.01.2011 року. При цьому, відповідачка своєї згоди на списання коштів не надавала та з умовами договору щодо відповідних прав банку на списання таких коштів ознайомлена не була. А тому вважає, що такими діями строк позовної давності не переривався та представник відповідача просив відмовити у частині вимог щодо стягнення боргу за тілом кредиту у зв`язку з пропуском банком строків позовної давності.

Оскільки розгляд справи був призначений без виклику сторін, зважаючи на подання стороною відповідача відзиву, на підставі ст.ст. 247, 274-279 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, без технічної фіксації процесу.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою складення цього судового рішення є 19.05.2021р..

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 12.01.2011 року підписала анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.12).

Звертаючись до суду з дійсним позовом банк посилався на те, що ними було видано позичальнику кредитну картку із лімітом кредитування 8000 грн.

Також вказували, що через неналежне виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань, у ОСОБА_1 станом на 25.02.2021 року, виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої становить 13 596, 31 грн.,яка складається з наступного:

- заборгованості за тілом кредиту – 9472, 79 грн.;

- заборгованості за відсотками нарахованими згідно ст. 625 ЦК України – 4123,52 грн..

У підтвердження позовних вимог банком додано до позову:

- копію анкети-заяви від 12.01.2011 року (а.с.12);

- розрахунок заборгованості (а.с.6-9);

- довідку про видані кредитні картки (а.с.10);

- довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с.11);

- витяг із Тарифі обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.13-38);

- виписку по рахунку станом на 01.03.2021 року (а.с.48-52).

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

ПАТ КБ «ПриватБанк», звертаючись із позовом, зазначав про те, що відповідачка погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.privatbank.ua та Тарифами банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг розуміла позивач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк».

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 17 лютого 2021 року по справі № 643/11603/17.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 77, 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з точки зору закону обов`язок довести обставини, зазначені у позові покладається на позивача.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вбачає, що у вказаному формулярі анкети-заяви від 12.01.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанку» заповнена інформація про персональні та контактні дані відповідача, а також останнім виконаний підпис під текстом у розділі «Ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку, виявляю бажання оформити на своє ім`я».

Проте, в анкеті - заяві міститься розділ "Виявляю бажання оформити на своє ім`я", зі змісту якого слідує, що позичальник зазначає свої пропозиції відносно умов надання банківських послуг, які в подальшому розглядаються банком для визначення істотних умов договору.

Так, в даному розділі запропоновані послуги щодо отримання картки, а саме: кредитка "Універсальна", картка класу Gold, пенсійна картка, зарплатна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста картка та ідентифікація з паспортом.

З цього розділу слідує, що ОСОБА_1 обрала послугу з "сберкнижка (депозит)", що підтверджується відповідною відміткою. (а.с.12).

При цьому, графа щодо оформлення будь - якої іншої картки, зокрема, платіжної картки кредитка "Універсальна" та графа щодо встановлення кредитного ліміту по платіжній картці кредитка "Універсальна"/Gold у зазначеній анкеті-заяві не заповнені, відсутнє зазначення номеру картки, яка була випущена банком.

Отже, цією заявою від 12.01.2011 року не обумовлено отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів та отримання кредитного ліміту. Заява не містить відомостей про оформлення ОСОБА_1 кредитного договору у розмірі 8 000,00 грн. та на умовах, обумовлених у позові.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки Універсальна за заявою від 12.01.2011 року.

Із довідки про видачу кредитних карток (а.с.10) вбачається, що відповідачу видавались кредитні картки 21.02.2013 року, тобто на два роки пізніше підписання анкети-заяви від 12.01.2011 року; Довідка про зміну умов кредитування (а.с.11) також містить відомості про старт карткового рахунку – 21.02.2013 року.

Надана банком виписка по рахунку (а.с.48-52) також містить відомості щодо руху коштів по картковому рахунку за період із 21.02.2013 року по 23.10.2020 року.

Проте, надані документи не свідчать про те, що кредитні правовідносини між сторонами виникли на підставі наданої банком анкети-заяви відповідача від 12.01.2011 року.

Окрім того, дана анкета не містить будь - якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, розміру неустойки за прострочення зобов`язань.

Також, на підтвердження позовних вимог Банком надано витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ "Приватбанк", які не містять підпису Позичальника.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві від 12.01.2011 року домовленості сторін про отримання саме кредитної картки, бажаний кредитний ліміт, процентної ставки за користування кредитними коштами у визначеному розмірі та пені за несвоєчасне погашення процентів, згідно наданого банком Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог Приватбанку та не вбачає факту виникнення між сторонами кредитних зобов`язань згідно даної анкети-заяви від 12.01.2011 року.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, підстави для задоволення позову банку відсутні.

Судом також розглянуто та досліджено заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності. При цьому суд враховує наступне.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

Між тим, із урахуванням викладеного, суд не застосовує наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких було заявлено представником відповідача.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15-16, 203, 207, 256-258, 261, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625-626, 629, 638, 639, 640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 43, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України; суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.05.2021 року.

Суддя: Домусчі Л.В.