Рішення № 96986865, 17.05.2021, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/3190/20

№ провадження 2/495/221/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

17 травня 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа № 495/3190/20,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород – Дністровському Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення, за позовом ОСОБА_1 до КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Представник Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго», звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 04.06.2020 року із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за опалення, відповідно до ст. ст. 67,68 ЖК України та ст. ст. 80, 509, 525, 639 п.2 ЦК України, ст. 166 п.2 ЦПК України просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» заборгованість за опалення у розмірі 24 141,21 грн, а також судовий збір у розмірі 2102 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач являється абонентом КП «Білгород -Дністровськтеплоенерго», яке надає послуги з опалення оселі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачем послуги належним чином не сплачувались, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 2020 рік становить 24 141,21 грн.

21 лютого 2018 року КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» звернулось до Білгород-Дністровського міськрайонного суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника заборгованості за опалення, однак 02.03.2018 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд відмовив у задоволені заяви про стягнення заборгованості.

Розмір заборгованості станом на дату подачі відповідного позову збільшився, а тому станом на 2020 рік відповідач має сплатити заборгованість у розмірі 24 141,21 грн .

Вказані вище обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом.

09 червня 2020 року Ухвало Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом, повідомленням сторін та справа призначена до розгляду по сутті.

18.06.2020 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшов позов ОСОБА_1 до КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» про зобов`язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд: зобов`язати КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» не нараховувати по квартирі АДРЕСА_2 за особовим рахунком № НОМЕР_1 та не обліковувати за ним суму заборгованості в розмірі 23 506,02 грн за послуги теплопостачання, як виникла з вини попереднього власника за період часу до 20.10.2006 року та через неотримання послуг належної якості з теплопостачання за період з 2006 по березень 2020 року; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 ,шляхом її зменшення на суму заборгованості 23506,02 грн.

Так, вимоги позивача мотивовані тим, що він набув у власність за договором дарування 3/100 в частині житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 28,6 кв.м.

Між тим, вказує, що за послуги, які позивач не отримував і не споживав, відповідач продовжував обліковувати цей борг йому як вже новому власнику – споживачу послуг.

При цьому заявляє, що продовжуючи нарахування позивачу «чужого» боргу, так і поточних нарахування за опалення, самі послуги з опалення надавались неналежної якості, що стало підставою для неодноразових звернень мешканців будинку по АДРЕСА_3 .

За ствердженнями позивача, у листі від 30.01.2017 року № 01-1-90 відповідач підтвердив неналежну якість надання послуг з опалення в будинку по АДРЕСА_3 , та повідомив, що були «нібито» проведені якісь роботи по реконструкції котельної Ізмаїльська – Шкільна, і що все обладнання переведено на роботи на газу.

Вважає, що мешканці будинку, як споживачі не зобов`язані компенсувати виконавцю витрати на модернізацію його обладнання для належного виконання останнім своїх зобов`язань перед споживачем по наданню належної якості послуг з опалення.

Тому, з урахуванням того, що відповідач незаконно примушує позивача погасити борг попереднього власника кімнати за послуги, які він не міг отримати, так як їх не споживав, та погасити «нарахований борг» за не отримані належної якості послуги з опалення до модернізації теплотраси до будинку, тому і звернувся до суду з відповідним позовом.

29 жовтня 2020 року Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області об`єднано в одне провадження цивільну справу №495/3190/20 за позовом КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення, із цивільною справою №495/3491/20 за позовом ОСОБА_1 до КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» про зобов`язання вчинити певні дії, надано загальний номер справі 495/3190/20 та її призначено до розгляду.

Позивач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутність, позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засіданні надали заяву про розгляд справи у відсутність, з взяттям до уваги мотивів відзиву проти позову КП «БДТЕ» від 27.10.2020 року, згідно якого просив застосувати позовну давність до правовідносин, виниклих за період з 2002 року по травень 2017 року.

За його ствердженням, позивач пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення боргу з 2002 по 2017 рік, про що звернуто увагу й в ухвалі суду про відмову у видачі судового наказу.

Тому, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за період , який перевищує 3 роки, що є неправомірним.

Крім того, вимоги позивача зводяться до стягнення боргу, проте ним не надано належних письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання боржником таких послуг.

Надаючи відповідь на відзив 28.10.2020 року КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» вказувало, що будинок АДРЕСА_4 , оснащений комерційним обліком теплової енергії та відповідно до звіту корисного відпуску теплової енергії споживачів, споживає теплову енергію та є доказом того, що ОСОБА_1 отримував тепло.

Більш того, боржником не виконано та не виконується його обов`язок щодо сплати за спожиті житлово-комунальні послуги.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач через свого представника вказував, що сам позивач в обґрунтування надання послуги теплопостачання підтверджує їх звітами корисного відпуску теплової енергії лише за жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2018, листопад 2019 року.

Це відповідач розцінює як не споживання ним теплової послуги у інші періоди.

Тим падше, з врахуванням строків позовної давності, у позивача відсутні правові обґрунтування стягнення за період понад 3 роки до моменту звернення до суду з позовом, тому лише звіти за січень 2018, листопад 2019 року не можуть бути належними доказами отримання послуг з теплопостачання саме квартири відповідача ОСОБА_1 ..

Що стосується позову ОСОБА_1 , то у заперечення на обґрунтування таких вимог, 28.07.2020 року до суду від КП «БДТЕ» надійшов відзив, у якому вказано, що відповідач повністю не визнає пред`явлені до нього позовні вимоги, з огляду на таке.

З мотивів нарахування заборгованості за послуги споживання попереднім власником вказував, що згідно даних з абонентської бази, особовий рахунок ОСОБА_2 , переоформив 2009-2010 сезон.

У цей період борг у попереднього власника / ОСОБА_3 / відсутній.

Попередній власник розрахувався повністю та за ним рахувалась переплата.

Борг же відповідача починається у 2009-2010 сезоні, що чітко вбачається з розрахунку заборгованості.

Також, позивач вказує, що у квартирі відсутнє тепло, але при цьому немає ні заяв, ні актів перевірки.

Перше звернення позивача було лише у 10.03.2020 році по питанню відключення від централізованого постачання.

До того ж звернув увагу суду, що перерахунок за надання послуг з централізованого опалення здійснюється у разі невідповідності фактичної температури в житлових приміщеннях за відсутності засобів обліку теплової енергії.

Відповідні заяви до відповідача не надходили.

Згідно відповіді на відзив позивача від 11.08.2020 року, ОСОБА_2 набув майно у жовтні 2006 року, борг за жовтень 2006 року складав трохи більше 500 грн , який був змушений оплатити ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 не міг відразу оформити договір за опалення з новим власником, оскільки спочатку займався збором усіх документів для реєстрації права власності, яке було здійснено лише в серпні 2007 року.

Позивач вказує, що на неналежну якість подачі відповідної послуги теплопостачання звернуто увагу у неодноразових колективних зверненнях жителів будинку.

Подаючи заперечення на відповідь на відзив 12.08.2020 року представник відповідача знов ж таки вказав, що позивач переоформив особовий рахунок лише у 2010 році, в той час як за його ствердженнями закінчив реєстрацію свого права власності на спірну квартиру у 2007 році.

Стверджує, що у період оформлення документів, позивач отримував послуги теплопостачання, так як не був відключений від ЦО, тому нарахування проводились.

Те,що позивач там не проживав, не звільняє його від оплати послуги теплопостачання, які він фактично споживав.

Крім того, до суду звернувся особисто ОСОБА_2 , тобто власник квартири АДРЕСА_2 , тому його першим зверненням була заява по питанню відключення від ЦО.

Інших заяв від ОСОБА_2 не надходило.

Від позивача не надходило жодного звернення з приводу невідповідності температури в житловому приміщенні.

З урахуванням вищевикладеного просить у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Суд розглядає справу за відсутність сторін, відповідно наданих заяв, за наявними матеріалами справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи і оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідач являється абонентом КП "Білгород-Дністровськтеплоенерго", яке надає послуги з опалення оселі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язання з оплати послуг з опалення оселі, за відповідачем утворилась заборгованість.

Згідно розрахунку заборгованості за опалення відповідача, складеного начальником абонентського відділу КП «Білгород - Дністровськтеплоенерго», станом на 01.05.2020 року заборгованість за опалення відповідача складає 24 141,21 грн.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.03.2018 року, відмовлено КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідача та роз`яснено право позивачу звернутися до суду з вказаними вимогами у позовному порядку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин).

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Згідно з статтями 7, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Однак, відповідно до п.1 ч.3 ст. 20 цього Закону, споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п.3 ч.2 ст. 21 Закону, виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

А тому відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідачів, як споживачів від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна позиція міститься у висновку Верховного суду України викладеним у постанові від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13, про те що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Матеріалами справи встановлено, що 19.04.2010 року між ОСОБА_1 та КП «Білгород - Дністрвоськтеплоенерго» був укладений договір № 5150 про надання послуг з централізованого теплопостачання та гарячої води.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року тепло транспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги) регулюються «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затвердженими Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 року.

Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Згідно ст.ст. 66-68 ЖК України, п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630, ст. ст.20, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», розділу І\/ Постанови КМУ від 24.10.2006 року № 955 «Про затвердження порядку формування тарифів на виробництво транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», наймачі жилих приміщень зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги, в тому числі за надані послуги з тепло забезпечення, постачання гарячої води, а також абонплати.

Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим місяцем для встановлення розміру оплати послуг є календарний місяць, плата за який вноситься не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем, якщо договором не встановлено інших строків.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини, в яких замовник зобов`язаний оплатити надану послугу у грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов`язаннями.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, згідно із зазначеними правовими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Між тим, суд вважає слушними доводи відповідача про те, що до зобов`язань, що виникли в період з 2002 року по 2017 рік сплив строк позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

За правилами статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення заборгованості та встановити чи передбачають умови договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

До подібного висновку Верховний Суд України дійшов у правовій позиції від 09.11.2016 року по справі № 6-1457цс16, від якої в подальшому не було відступлено Верховним Судом.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовна давність за вищевказаними вимогами позову про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, сплату яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Матеріалами справи встановлено, що з даною вимогою про стягнення заборгованості позивач звертався у наказному проваджені ще 21.02.2018 року, проте з огляду на перевищення позовної давності з моменту виникнення права вимоги, на підставі ч.1 ст 165 ЦПК України було відмовлено у видачі судового наказу.

Намагаючись захистити своє цивільне право, позивач звернувся з вищенаведеним позовом вже 04.06.2020 року.

Надаючи оцінку розрахунку заборгованості за опалення ОСОБА_1 вбачається, що ним здійснювались періодичні платежі, остання з яких здійснена в період травень 2019 – квітень 2020 року на суму 889,11 грн. Між тим така проплата свідчить про визнання лише певної частини боргу, адже виходячи з нарахованої заборгованості, вона становить за той же період 4956,86 грн.

Переривання строку позовної давності у даній справі не має наслідком додержання такого строку щодо вимог позову про стягнення заборгованості по оплаті за опалення, які є наслідком несплати таких послуг відповідачем у строковий період з січня 2002 року по травень 2017 року.

З огляду на вищевикладені приписи та з урахуванням матеріалів справи позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася у вказаний у попередньому абзаці строковий період.

Крім того, пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Всупереч вищенаведених норм, позивачем жодним чином не доведено факту, що він мав будь-які перешкоди у обізнаності порушення свого цивільного права вимоги.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята стаття 267 ЦК України).

Проте, позивачем не заявлялись вимоги про поновлення строку позовної давності, з посиланням на поважності пропуску такого.

Отже, враховуючи вимоги чинного законодавства, які випливають з обов`язку споживача комунальних послуг сплачувати їх вартість, проте з огляду на період виникнення заборгованості, застосовуючи позовну давність,з підстав, що з моменту виникнення права вимоги минуло більше п`ятнадцяти років, тобто пропущено строк позовної давності, у зв`язку з тим, що виконання зобов`язання передбачалося частинами, вірним буде стягнення в судовому порядку заборгованості лише за певний період, а саме з травня 2017 року по травень 2020 року, на суму 12 564,42 грн , яка вираховується наступним чином: 3765,97+4730,70+4067,75 грн

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням пропорційності до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальному розмірі 1094,79 грн, що вираховується наступним чином: 24141,21 /заявлені позовні вимоги/:12564,42/ задоволені позовні вимоги/= 1,92; 2102 /сума сплаченого судового збору/:1,92=1094,79 грн.

Стосовно позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне вказати про наступне.

Так, дійсно, згідно наявної в матеріалах справи копії договору дарування частини житлового будинку від 21.10.2006 року, серії ВЕС № 571300, ОСОБА_1 набув у власність 3/100 частин житлового будинку під АДРЕСА_3 .

03.08.2007 року проведено державну реєстрацію позивача на вищевказане майно, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

19.10.2010 року особистий рахунок по наданню послуг з Централізованого теплопостачання та гарячої води переоформлений на ОСОБА_4 за договором № 5150.

Між тим, позивач наполягає на наявності боргу станом на момент набуття ним у власність такого нерухомого майна за попереднім власником.

Як вказав у своїй постанові у справі № 686/6276/19 від 01.09.2020 року Верховний Суд України, відповідно до ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Тобто новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати.

Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, згідно розрахунків заборгованості за опалення станом на момент набуття позивачем у власність квартири АДРЕСА_2 , заборгованість була відсутня, навіть встановлювалась переплата. Заборгованість певним чином почала накоплюватись саме у сезон травень 2009 року - квітень 2010 року.

Спростуванням наявності боргу за попереднім власником ОСОБА_3 також є роздруківка з абонентської бази КП «Білгород - Дністровськтеплоенерго».

Тож, в такому разі недоцільно стверджувати прив`язку «чужого боргу» у період нарахування заборгованості ОСОБА_1 .

Стосовно стверджень позивача про не надання у його квартиру належної якості послуги теплопостачання, варто зауважити про таке.

Так, в обґрунтування наведеного вище, позивачем приєднаний лист КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» від 30.01.2017 року, у якому зокрема вказано про розгляд колективного звернення жителів будинку з питання перерахунку нарахувань за отримане тепло.

Між тим, які саме жителі звертались із заявою та якого будинку достовірно дослідити неможливо.

Сам лист-відповідь адресований ОСОБА_5 . У листі повідомлено про покращення послуги теплопостачання та вказано про проведенні роботи з реконструкції котельні Ізмаїльська-Шкільна та переведення обладнання для роботи на природний газ.

Зазначено, що перерахування нарахувань за отримане тепло недоцільно, адже щомісячні нарахування здійснювались за фактично отримане тепло,що здійснено на підставі показань теплового лічильника.

Між тим, суд ставиться критично до вищенаведеного доказу, як єдиного, що може свідчити про надання неналежної якості теплопостачання у будинок позивача, адже у ньому не йдеться жодного посилання на квартиру АДРЕСА_2 .

До того ж, певні підстави неналежності доказу описані вище за текстом рішення.

Натомість, судом береться до уваги звернення позивача до відповідача із заявою з питання відключення, що надійшла до КП «БДТЕ» за № П-34 27.02.2020 року.

До цього, ані з матеріалів справи, ані з пояснень сторін не вбачається жодних звернень позивача з приводу надання у його житло послуги теплопостачання неналежної якості.

Більш того, заява ОСОБА_1 з питання відключення за № П-34 27.02.2020 року також не свідчить про даний факт, адже лише вказує волю власника певного майна, як про це вказано у самій заяві -у зв`язку з неможливістю оплати боргу, та не оформленням субсидії.

За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг.

Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постанові ВСУ від 07.07.2020 року № 712/8916/17 (14-448цс19) зокрема сфокусовано увагу на таке:

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону).

Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону).

А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Частиною третьою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за окремими винятками, до числа яких не віднесено наявність у споживачів заборгованості за надані послуги.

Ні Законом № 1875-ІV, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено право виконавця послуг припинити теплопостачання у разі несвоєчасної оплати споживачем наданих йому послуг.

Виходячи з усього вищевикладеного, праву на отримання комунальних послуг кореспондується обов`язок позивача щодо їх сплати.

Фактичність споживання позивачем послуг теплопостачання підтверджена Звітами по корисному відпуску, максимального теплового навантаження, витрат теплоносія споживачів по приборам комерційного звіту теплової енергії КП «БДТЕ», у якому вказано адресу будинку АДРЕСА_3 .

Посилання позивача про відсутність відповідних звітів за усі періоди, а лише жовтень-грудень 2016, лютий 2017 року, січень 2018 року та листопад 2019 року не свідчить про ненадання послуги теплопостачання в інші періоди, адже відповідач намагався приєднати докази щонайменше періодів отоплювального сезону кожного року, щоб з достовірністю сфокусувати акцент уваги на фактичність нарахувань за тепловими лічильниками, що проведена за сумуванням усіх квартир наявного будинку.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням усього вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, з врахуванням фактичних обставин справи, прийнявши до уваги відсутність достовірно задокументованих фактів надання позивачу неналежної якості послуг тепло постання, адже жодних заяв з приводу врегулювання питання надання даних житлово- комунальних послуг неналежної якості, невідповідності температури у квартирі, або інші звернення не надходили, позивач не був відключений від центрального опалення, а відповідач не міг самостійно припинити подачу таких послуг у зв`язку із наявною заборгованістю, адже це виключено нормами чинного законодавства, прийнявши до уваги й факт, що заборгованість достовірно виникла у період перебування у власності позивача квартири, за якою рахується заборгованість, тому недоцільно зобов`язувати КП «БДТЕ» здійснити перерахунок заборгованості по особовому рахунку квартири позивача, так само як і загалом не нараховувати суму заборгованості по квартирі, у разі невнесення відповідних чергових платежів щодо оплати вартості фактично отриманих послуг теплопостачання, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» про зобов`язання вчинити певні дії є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволені бути не можуть.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" , ст. ст. 264, 509, 526, 527, 530 ЦК України, ст. ст. 12,13,81, 265, 268, 272, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Білгород - Дністровськтеплоенерго» заборгованість за опалення в період травня 2017 року по травень 2020 року в сумі 12 564,42 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Білгород - Дністровськтеплоенерго» судовий збір в розмірі 1094,79 грн.

В іншій частині позовних вимог КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення – відмовити .

В задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Білгород-Дністровського теплоенерго» про зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: Комунальне підприємство «Білгород-Дністровськтеплоенерго», код ЄДРПОУ: 32132501, адреса: вул. Перемоги, 2, м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 17 травня 2021 року.

С У Д Д Я :