Рішення № 96986021, 14.05.2021, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1012/18

Провадження №2/443/200/21

РІШЕННЯ

іменем України

14 травня 2021 року Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Сливки С.І.,

при секретарі Кушнір М.І.,

за участю представника позивача адвоката Блажевського П.І.,

представника відповідача адвоката Цюмрака М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 , третя особа Відділ Держгеокадастру у Жидачівському районі Головного управління держгеокадастру у Львівській області про скасування рішення та скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду із позовом, в якому просить: скасувати рішення Зарічненської сільської ради Жидачівського району Львівської області від 22 грудня 2017 року №187 щодо приватизації земельної ділянки №4621583600:05:003:0213 ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію речових правна земельну ділянку площею 0,2419 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4621583600:05:003:0213.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є суміжним землекористувачем із ОСОБА_2 . Із інформації, що міститься в загальному вжитку, їй стало відомо, що ОСОБА_2 приватизовано земельну ділянку під її будинком. Зазначає, що із нею не було узгоджено меж земельної ділянки при винесенні рішення Зарічненської сільської ради Ждачівського району Львівської області щодо приватизації земельної ділянки №4621583600:05:003:0213. Також позивач стверджує, що зазначена земельна ділянка в таких межах порушує її права як землекористувача, оскільки межі даної ділянки суперечать межам наявним в натурі, що проіснували близько 30 років, тобто відбулось захоплення землі. Для отримання копій документів, які слугували для приватизації земельної ділянки №4621583600:05:003:0213 позивач з представником звернулись до Зарічненської сільської ради Жидачівського району Львівської області із адвокатським запитом з вимогою надати копії держаного акту на земельну ділянку, кадастрового плану земельної ділянки, акту узгодження меж з сусідами даної земельної ділянки, рішення сільської ради щодо земельної ділянки, що знаходиться на території Зарічненської сільської ради Жидачівського району Львівської області, виданих на ім`я: ОСОБА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 4621583600:05:003:0213. Однак відповідач акту узгодження меж з сусідами даної земельної ділянки не надав, покликаючись на те, що у нього такий відсутній. Крім того листом від 16.03.2018 року відповідач повідомив, що межі земельних ділянок будуть встановлені при настанні відповідних умов.

Також, позивач покликається на те, що при співставленні плану земельної ділянки позивача та земельної ділянки ОСОБА_2 вбачається накладення меж земельної ділянки, та той факт, що ділянка останньої в цих межах заходить на територію позивача. Крім того, позивача не було належно повідомлено про час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 15.06.2018 року відкрито провадження у справі.

30.07.2018 року ОСОБА_2 подала відзив на позов, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що присадибна ділянка якою вона користується, була приватизована не нею, а її батьком ОСОБА_3 , якому був виданий Державний Акт на право приватної власності на землю. Під час здійснення приватизації присадибної ділянки її батько погодив межі із суміжними землекористувачами, в тому числі і з позивачкою, яка поставила в акті погодження меж свій підпис. Крім того, зазначає, що вона як спадкоємець першої черги на майно батька, переоформила спадщину на своє ім`я, в тому числі і на земельну ділянку і отримала кадастровий номер, оскільки батько кадастровий номер не встиг отримати. Крім цього вказує на те, що позивачка не має права власності на житловий будинок, в якому проживає, і земельна ділянка, якою вона користується належить не їй, як власнику, а сільській раді, а вона є землекористувачем, оскільки земельну ділянку не приватизувала.

На підставі розпорядження керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області №491 від 12 серпня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 року головуючим у справі призначено суддю Жидачівського районного суду Львівської області Сливку С.І.

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Сливки С.І. від 17 серпня 2020 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 18.03.2021 року, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі залучено правонаступника відповідача Зарічненської сільської ради - Журавненську селищну раду Стрийського району Львівської області.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, з мотивів, викладених у позовній заяві. Просив позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов заперечив, з мотивів, викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду 13.05.2021 року подав заяву про розгляд справи за відсутності представника Журавненської селищної ради, щодо вирішення спору покладаються на думку суду.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Пояснень на позовну заяву не подав.

У зв`язку з цим суд визнає неявку представника третьої особи неповажною та вважає, що справу можливо слухати у його відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, суд приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу про державну реєстрацію прав №30542314 від 07.0.72011 року (а.с.70).

Рішенням Зарічненської сільської ради Жидачівського району Львівської області №187 від 22.12.2017 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,2419 га в натурі (на місцевості), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4621583600:05:003:0213 та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність вищезазначену земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (землі житлової та громадської забудови) (а.с.79).

Як вбачається із технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі гр. ОСОБА_2 , виробленої ФОП « ОСОБА_4 » (а.с.64-83), проведено комплекс топографо-геодезичних робіт, в результаті яких встановлено межі ділянок, точки повороту меж земельних ділянок закріплено в натурі (на місцевості), результати закріплення меж сформовано актом приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Із вказаних документів видно, що площа земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , в АДРЕСА_1 становить 0,2419 га. Цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Межі вказаної земельної ділянки закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 4 штук.

Згідно акту комісії від 12.10.2017р., при обстеженні земельної ділянки ОСОБА_2 було встановлено, що межі відповідають дійсності, встановлено металічну огорожу по якій проходить межа. Суміжні користувачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на даний момент відсутні на території України, тому не можуть підписати акт прийому передачі межовий знаків. Комісія вважає за можливе погодити межі земельної ділянки. Даний акт було підписано всіма членами комісії (а.с.76).

Відповідно до акту приймання-передачі від 12.10.2017 року межі земельної ділянки за кадастровим номером 4621583600:05:003:0213, яка знаходиться в АДРЕСА_1 площею 0,2419 га надано власнику земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та закріплена в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 4 шт. Даний акт підписаний виконавцем, землекористувачем ОСОБА_2 та представником Зарічненської сільської ради (а.с.75).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4606168972017 від 18.12.2017 року інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, площею 0,2419 га кадастровий 4621583600:05:003:0213, розташованої: АДРЕСА_1 – відсутня (а.с.11).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 користується суміжною земельною ділянкою, чого представник відповідача в судовому засіданні не заперечив.

Відповідно до акту виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель від 10.03.1993 року, представником районного архітектора, на підставі рішення виконкому Зарічненської сільської ради від 27.01.1993 року встановлено в натурі межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель загальною площею 1700 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.14).

Згідно дозволу на виконання будівельних робіт №19 від 01.04.1993 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва індивідуального житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої від 10.03.1993 року головним архітектором Жидачівського району (а.с.16) на весь об`м робіт, термін дії дозволу на весь час будівництва (а.с.19).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст.79-1 ЗК, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно із статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із ч.4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч.ч.6,7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України «Про землеустрій», у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ст. 50 Законом України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

Згідно з положеннями ст. 55 Законом України «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція).

Згідно п.2.1 Інструкції, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до п. 3.12 Інструкції, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (п. 4.1 Інструкції № 376).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції № 376 встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 681/1039/15-ц, згідно якого стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Згідно ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до положень ст.24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється, зокрема за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Статтею 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Чинний Цивільно-процесуальний кодекс України не містить визначення поняття «Документ».

Одночасно таке визначення наведено в інших нормативно-правових актах.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію», документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

У п.44 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», зазначено, що офіційний документ - документ, складений, виданий, засвідчений із дотриманням визначених законодавством норм уповноваженою особою, якій законодавством надано право у зв`язку з її професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, засвідчувати певні види документів, що підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти та містить передбачені законодавством реквізити і відомості.

Примітка до статті 358 Кримінального кодексу України під офіційним документом розуміє документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм і містять передбачені законом реквізити.

З наведеного випливає, що документ має відповідати певним вимогам (реквізити),зокрема видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її компетенції, містити підпис, відбиток печатки, позначку про засвідчення копії, бути точним, достовірним.

Суд відхиляє покликання представника позивача на аплікацію накладення меж земельних ділянок як на доказ, оскільки така не відповідає вимогам документу, зокрема з такої неможливо однозначно встановити, що за об`єкти на ній зображені, у чиєму користуванні знаходяться зображені об`єкти, в тому числі і можливі земельні ділянки, не вказано ким виконано, дати виконання, підпису (печатки) виконавця. Відтак подана аплікація не відповідає критеріям належності, достовірності та достатності, а тому суд не бере до уваги таку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що питання щодо накладення земельних ділянок може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації, на підставі якої й можливо визначити наявність чи відсутність накладень.

У наданих копіях матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі гр. ОСОБА_2 , виробленої ФОП « ОСОБА_4 » дійсно відсутні докази належного повідомлення суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача, про встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_2 .

Однак, як уже зазначалось вище, сам по собі факт відсутності суміжного землекористувача при погодженні меж земельної ділянки не може свідчити про невідповідність встановлених меж та не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації.

Листом-відповіддю Зарічненської сільської ради від 16.03.2018 року №48 на заяву позивача від 12.02.2018р. останнього повідомлено про проведення ОСОБА_2 Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (земельну ділянку) 12.01.2018р. та про встановлення меж земельних ділянок при настанні відповідних кліматичних умов. (а.с.12).

Однак, вказаний лист датований 16.03.2018 року, тобто уже після затвердження технічної документації ОСОБА_2 та державної реєстрації права власності. У даному листі не вказано межі яких саме земельних ділянок будуть встановлюватися після настання відповідних кліматичних умов, з урахуванням тієї обставини, що межі земельної ділянки, належній ОСОБА_2 встановлені, затвердженні та за останньою проведено державну реєстрацію права власності. При цьому, позивачем не подано жодного доказу щодо виходу уповноваженої комісії щодо встановлення меж земельних ділянок, в тому числі і тієї, що перебуває у її користуванні.

Отож, зазначений лист жодним чином не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення чи невідповідності встановлених меж земельної ділянки, належної відповідачу.

З врахуванням вищенаведеного, зважаючи на те, що позивачем не подано жодних належних та достатніх доказів, які б підтверджували доводи позовної заяви, зокрема щодо накладення меж земельних ділянок, та свідчити про незаконність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 , третя особа Відділ Держгеокадастру у Жидачівському районі Головного управління держгеокадастру у Львівській області про скасування рішення та скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.05.2021 р.

Головуючий С.І. Сливка