Рішення № 96982061, 06.05.2021, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/1923/19

Провадження № 2/486/15/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2021 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді - Савіна О.І.

при секретарі - Коршак О.В.

за участі: представника позивача - адвоката Чорного В.І.

представника відповідача - адвоката Ніколаєнко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВЕСТ" до ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій за порушення умов цивільно-правової угоди,

ВСТАНОВИВ:

18.11.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Укравест” (далі - ТОВ “Укравест”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій за порушення умов цивільно-правової угоди.

В обґрунтування позову зазначає, що 01.07.2019 року між ТОВ “Укравест” та відповідачем ОСОБА_1 укладено цивільно-правову угоду (далі - Угода) за №17/Н. Пунктом 1.2 Угоди встановлено, що замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати будівельно-монтажні роботи на енергоблоці №3 ВП ЮУ АЕС у встановлені строки, а саме до 31.12.2019 року, згідно технічного завдання позивача. Термін дії Угоди становить 6 місяців, оплата становить щомісяця 23 000 грн., на загальну суму 138 000 грн..

13.08.2019 року о 14.15 год. відповідач, нехтуючи правилами виконання робіт на небезпечних об`єктах, умовами договору, зокрема п. 3.7. Угоди, яким передбачено штраф у розмірі 70 000.00 грн. за перебування на робочому місці в нетверезому стані, з`явився на енергоблок №3 у стані алкогольного сп`яніння, про що були складені відповідні акти. В акті №1 йдеться про те, що ОСОБА_1 13.08.2019 року перебував на АЕС в нетверезому стані, про що свідчив стійкий запах алкоголю. Від проходження огляду та засвідчення факту вживання алкоголю у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився та відмовився від підписання акту, про що було складено акт №2 від 13.08.2019 року.

Також 13.08.2019 року відповідачем було складено заяву на ім`я директора ТОВ “Укравест” ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням, однак п. 4.1 Угоди передбачено, що угоду може бути розірвано за погодженням сторін. Таким чином позивач, не погоджуючи розірвання Угоди з позивачем, порушив умови договору.

Протиправна поведінка відповідача потягнула за собою наслідки у вигляді невиконання умов договору, витрати на пошук нового виконавця, затримки у здачі обумовлених Угодою робіт, тобто, одностороннє розірвання Угоди потягнуло прямі збитки, а саме: 1200 грн. – втрати на придбання спецодягу для відповідача; 23 071 грн. – упущена вигода за невідпрацьований період 4.5 місяців; 92.00 грн. – інфляційні витрати; 189.00 грн. – 3% річних за прострочення зобов`язання за період серпень-жовтень 2019 року. У зв`язку з цим просить стягнути з відповідача на користь позивача ТОВ “Укравест” вказані збитки, упущену вигоду, 3% річних, інфляційні витрати та штраф у розмірі 70 000 грн., а всього 93 352.00 грн.. Судові витрати, а саме судовий збір та витрати пов`язані з розглядом справи просить покласти на відповідача.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні 05.05.2021 року підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 70 000 грн., збитки у розмірі 1200 грн.; упущену вигоду підприємства за невідпрацьований період 4.5 місяці у розмірі 23 071 грн., інфляційні витрати 92.00 грн., 3% річних за прострочення зобов`язання за період серпень-жовтень 2019 року 189.00 грн. та судові витрати.

ОСОБА_1 в судовому засіданні 04.09.2020 року не визнав позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що з липня 2019 року працював в ТОВ «Укравест», яке виконувало роботи на ВП ЮУ АЕС. 13.08.2019 року адміністрацією підприємства йому було запропоновано написати заяву на звільнення без дати, однак він категорично з цим не погодився, а тому йому сказали написати заяву на звільнення цього ж дня. Він одразу ж написав заяву на звільнення від 13.08.2019 року, після чого, приблизно об 11.46 год. залишив територію ВП ЮУ АЕС. Заяву про звільнення віддав працівникові ТОВ «Укравест», приблизно о 13.00 год., будучи вже в місті. Беручи до уваги, що ВП ЮУ АЕС, це режимний об`єкт, на якому діють пункти КПП, а тому вказує, що ніяк не міг перебувати у стані алкогольного сп`яніння, проходячи повз охорону АЕС. Акти про появу на роботі у нетверезому стані побачив вперше, коли отримав позовну заяву, а тому вважає їх сфальсифікованими. Вважає, що адміністрація дійшла думки про пред`явлення до нього позову, після того, як він звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Укравест» заборгованості по заробітній платі. Вартість спецодягу, отриманого ним у позивача, який до того ж був не новий, була відрахована адміністрацією з його першої заробітної плати. Інструменти для виконання робіт видавались перед виконанням робіт, в залежності від виконуваних завдань. Вважає, що жодних збитків підприємству не заподіяв, а вимоги, щодо упущеної вигоди взагалі вважає надуманими. У зв`язку з наведеним просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні 05.05.2021 року також пояснила, що не визнає позовні вимоги, вказує, що відповідач не перебував на території ВП ЮУ АЕС у стані алкогольного сп`яніння, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

16.01.2020 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому відповідач посилається на те, що не перебував на енергоблоці №3 у стані алкогольного сп`яніння, а надані акти вважає сфальсифікованими. Окрім того вказує, що дані акти не затверджені керівництвом підприємства, не вказано повноважень та посад осіб, які їх підписали. Вимоги про відшкодування збитків та упущеної вигоди також не доведено жодним документом, а долучений договір субпідряду ніяким чином не пов`язується з особою відповідача. У зв`язку з наведеним, вважає вимоги позовної заяви незаконними та цілком не обгрунтованими (а.с. 39-41).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що у 2019 році працював інженером-енергетиком в ТОВ «Укравест». 13.08.2019 року був керуючим робітниками на об`єкті ВП ЮУ АЕС, де проводились роботи з модернізації сигналізації у машинному залі. ОСОБА_1 працював електромонтажником електромереж та устаткування. У першій половині дня 13.08.2019 року зателефонував ОСОБА_1 та хотів відпроситись з роботи, щоб поїхати в село, на що він йому відмовив пояснивши, що для цього є вихідні дні. Однак, цього ж дня зателефонували інші працівники з об`єкту та повідомили, що ОСОБА_1 залишив своє робоче місце. Він одразу ж сам зателефонував ОСОБА_1 та повідомив, що так себе поводити не можна, після чого ОСОБА_1 вирішив повернутись на роботу. Він також поїхав на ВП ЮУ АЕС, туди ж під`їхав його старший керівник ОСОБА_6 , який і займався далі цим питанням. ОСОБА_1 більше на територію ВП ЮУ АЕС не заходив, а під час перебування вранці на території ВП ЮУ АЕС, в стані алкогольного сп`яніння не перебував.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що працює заступником директора ТОВ «Укравест». 13.08.2019 року зателефонував ОСОБА_5 та повідомив, що виникла проблема з робітником ОСОБА_1 , який самовільно покинув своє робоче місце. ОСОБА_5 повідомив також, що ОСОБА_1 категорично відмовився повертатись на робоче місце, можливо він був у стані алкогольного сп`яніння. Поводив себе неадекватно, виражався нецензурною лайкою. Пройти медогляд на встановлення стану алкогольного сп`яніння в лікарні відмовився. Про це було складено акт, однак ОСОБА_1 відмовився його підписати.

Дослідивши письмові матеріали справи судом встановлено наступне.

01.07.219 року між ТОВ “Укравест” та відповідачем ОСОБА_1 укладено цивільно-правову угоду (далі - Угода) за №17/Н, відповідно до умов якої виконавець приймається на посаду технік-електрик. Пунктом 1.2 Угоди встановлено, що замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати будівельно-монтажні роботи на енергоблоці №3 ВП ЮУ АЕС у встановлені строки, а саме до 31.12.2019 року, згідно технічного завдання позивача. Термін дії Угоди становить 6 місяців, оплата становить щомісяця 23 000 грн., на загальну суму 138 000 грн. Іншими умовами угоди передбачено, що на виконавця не розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку замовника. Виконавець самостійно й на власний ризик організовує виконання цього договору відповідно до його умов та вимог цивільного законодавства. Виконавець виконує Договір, використовуючи виключно матеріал, обладнання та устаткування замовника й відповідає за неправильне їх використання. Пунк 3.7. Угоди, передбачає штраф у розмірі 70 000.00 грн. за перебування на робочому місці в нетверезому стані. Пунктом 4.1 Угоди передбачено, що угоду може бути розірвано за погодженням сторін (а.с. 20-21).

13.08.2019 року ОСОБА_1 звернув на адресу директора ТОВ “Укравест” Данілевського Н.О. заяву про звільнення за власним бажанням (а.с. 22), що на думку позивача, суперечить пункту 4.1 Угоди.

Між тим, суд виходить з того, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24.06.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Укравест” про встановлення факту трудових відносин, встановлено наявність між сторонами зазначеної цивільно-правової угоди №17/4 від 01.07.2019 року, відносин, які виникли з трудового договору, а не з договору підряду, а тому спір був вирішено у відповідності до вимог КЗпП України. Дана обставина була повністю підтверджена постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.09.2020 року. Також апеляційний суд в постанові зазначив, що спірний договір підряду був укладений не з метою виникнення реальних правовідносин між замовником та виконавцем, а з метою приховання існуючих трудових відносин між роботодавцем та працівником (а.с. 123-128, 118-122).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами мали місце трудові відносини, які підлягають до врегулювання КЗпП України, а тому пункт 4.1 Угоди, щодо можливості її розірвання тільки за погодженням сторін, суперечить вимогам КЗпП України та порушує право працівника на звільнення.

Стаття 43 Конституції України декларує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Оскільки встановлено, що між сторонами мали місце трудові відносини, відповідальність встановлюється КЗпП України, яким чітко визначено види матеріальної відповідальності та суб`єктів такої відповідальності.

Стаття 130 КЗпП містить загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників.

При цьому, статті 133, 134 КЗпП передбачають, що працівники несуть обмежену або повну матеріальну відповідальність.

Повна матеріальна відповідальність, за шкоду заподіяну працівником, може наступити у випадку, коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність

Не може бити покладена матеріальна відповідальність на працівника за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничого господарського ризику, а також за не одержані підприємством прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (ст. 130 КЗпП України).

Між тим, як встановлено в судовому засіданні та не було спростовано позивачем, між сторонами не укладалось жодних договорів про матеріальну відповідальність.

У Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 12 від 11.12.2015 року «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» зазначається зокрема й про наступне.

У ч.1 ст.130 КЗпП передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Судам слід пам`ятати, що тотожні, на перший погляд, поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

За трудовим законодавством суб`єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Поняття «працівник» розкрито в ст.1 закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99 №1045-XIV. Працівник - це фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Слова в ч.1 ст.130 КЗпП, «працівники несуть матеріальну відповідальність» означають, що матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією.

Окрім того, підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

При покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч.2 ст.130 КЗпП).

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП, матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Позивач посилається нате, що майнова шкода завдана йому діями відповідача, який під час працевлаштування отримав від нього спецодяг вартістю 1200 грн., та який після звільнення не повернув. При цьому, дана обставина не була підтверджена жодними доказами.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що вартість спецодягу була утримана позивачем з його першої заробітної плати, однак на підтвердження також не зміг надати відповідних доказів

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про заподіяння ТОВ «Укравест» збитків в сумі 1200 грн. не знайшла свуого підтвердження в ході судового засідання.

Одночасно позивачем ставиться питання, про стягнення з відповідача на його користь коштів повязаних з упущеною вигодою підприємства. При цьому жодних розрахунків та бухгалтерських документів на підтвердження упущеної вигоди підприємства, матеріали справи не містять.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п.4) ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 року у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 року у справі № 5023/4983/12).

В обґрунтування упущеної вигоди позивач долучив Додаток №1 до договору субпідряду від 07.06.2019 року між ТОВ «Полімерконструкція ЛТД» та ТОВ «Укравест», який містить зобов`язання замовника та виконавця, в тому числі вартість виконання робіт 600 мільйонів грн. (а.с. 26).

Ознайомившись з даним документом, судом не вбачається взаємозв`язку вказаного документу з відповідачем ОСОБА_1 , окрім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 виконував будівельно-монтажні роботи у складі бригади з іншими особами. При цьому, умовами цивільно-правової угоди від 01.07.2019 року не передбачалось виконання якогось конкретного виду робіт за певний період. Окрім того, як встановлено рішенням суду від 24.06.2020 року та підтверджено апеляційним судом, у вказаному договорі підряду не зазначено, який саме результат роботи повинен передати підрядник замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не встановлює обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, та при цьому не містяться у ньому і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати підрядник замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик, сторонами складено єдиний акт виконаних робіт за цивільно-правовим договором, після фактичного припинення відносин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача на його користь упущеної вигоди.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, з огляду на те, що позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача суму збитків та упущеної вигоди, втрати від інфляції та трьох процентів річних також не підлягають відшкодуванню.

Також позивач вказує на порушення відповідачем трудової дисципліни, який 13.08.2019 року о 14.15 год. з`явився на енергоблок №3 ВП «ЮУ АЕС» в стані алкогольного сп`яніння, про що заступником директора ТОВ «Укравест» Чорним О.В., за участі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 складено акт №1. Від проходження огляду на встановлення стану алкогольного сп`яніння в медичному закладі міста Южноукраїнська відмовився (а.с. 23).

Оскільки ОСОБА_1 відмовився від підписання даного акту, а також від надання письмових пояснень, вказаними особами 13.08.2019 року було складено акт №2, а ОСОБА_6 направлено на адресу директора ТОВ «Укравест» доповідну записку (а.с. 24, 25).

У зв`язку з цим, на думку позивача, ОСОБА_1 порушено умови п. 3.7. Угоди, а тому просить стягнути з нього штраф у розмірі 70 000.00 грн. за перебування на робочому місці в нетверезому стані.

Не погоджуючись з висновками адміністрації ТОВ «Укравест», відповідач зазначив, що о 14.15 год. 13.08.2019 року жодних актів відносно нього не складалось, оскільки, згідно звіту про його перебування в захисній зоні ВП «ЮУ АЕС», 13.08.2019 року, він покинув територію ВП «ЮУ АЕС» об 11.39 год. (а.с. 44).

Цього ж дня, 13.08.2019 року ним було складено заяву на ім`я директора ТОВ “Укравест” ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням (а.с. 22).

Що ж до його перебування у захисній зоні в тверезому стані свідчить відповідь командира військової частини 3044 від 02.01.2020 року полковника ОСОБА_10 від 02.01.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 , 13.08.2019 року під час проходження через контрольно- перепускний пункт, не затримувався (а.с. 45).

Таким чином, дослідженим доказами повністю спростовано доводи позивача, про перебування ОСОБА_1 на робочому місці у стані алкогольного сп`яніння.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 також не змогли однозначно підтвердити факту перебування ОСОБА_1 13.08.2019 року на території ВП «ЮУ АЕС» у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Підсумовуючи викладене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту перебування ОСОБА_1 13.08.2019 року на енергоблоці №3 ВП «ЮУ АЕС» о 14.15 год. у стані алкогольного сп`яніння.

Також позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту спричинення відповідачнм матеріальних збитків та розміру упущеної вигоди.

З огляду на таке, не вбачається підстав для нарахування інфляційниїх витрат та 3% річних.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Укравест» про стягнення штрафних санкцій за порушення умов цивільно-правової угоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір в сумі 1921.00 грн. (а.с. 1), який, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягає.

У відповідності до ч.1, п.1) ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судових дебатах заявила, що розрахунок витрат за надання позивачеві послуг з правничої допомоги, надасть протягом п`яти днів.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, питання про розподіл витрат за надання професійної правничої допомоги відповідачу, буде судом вирішуватись додатково.

Керуючись п ст.ст.12, 13, 76, 81, 133, 141 ,258, 259, 265, 273, 352, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВЕСТ" до ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій за порушення умов цивільно-правової угоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Южноукраїнського

міського суду Олександр Іванович Савін

Повний текст рішення складено 14.05.2021 року.