Вирок № 96981508, 18.05.2021, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1004/21

Номер провадження1-кп/473/170/2021

В И Р О К

іменем України

"18" травня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі суду: головуючого судді – Домарєвої Н.В., за участю секретаря судового засідання – Козаченко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську Миколаївської області кримінальне провадження №12020150190000756 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Лучинець Муровано-Куриловецького району Вінницької області, українка, громадянка України, освіта вища, розлучена, має на утриманні одну малолітню дитину та одну неповнолітню дитину, не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

Сторони кримінального провадження та інші учасники кримінального провадження:

прокурор – Путій Є.В., Павлов М.О.,

захисник – адвокат Красилюк В.А.,

обвинувачена – ОСОБА_1 ,

потерпіла – ОСОБА_2 ,

представник потерпілої – адвокат Усіков О.В.,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суд визнав доведеним те, що 01.06.2020 року біля 10:00 години водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 , рухалась у світлий час доби, по проїжджій частині вулиці Київської в м. Вознесенську Миколаївської області у напрямку м. Миколаєва.

У цей же час, по вищевказаній проїзній частині, в межах нерегульованого пішохідного переходу, призначеному для організованого переходу пішоходів, перетинала проїзну частину, рухаючись з ліва на право відносно напрямку руху керованого водієм ОСОБА_1 автомобіля «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .

Навпроти будинку №9, на проїжджій частині вулиці Київської в м. Вознесенську Миколаївської області, ОСОБА_2 вийшла на смугу руху, призначену для напрямку м. Южноукраїнськ, та перетнувши її, вийшла на смугу руху автомобіля «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який рухався в напрямку міста Миколаєва, та в цей час водій ОСОБА_1 грубо порушила вимоги п.п. 2.3 «б», «д», 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, із відповідними змінами та доповненнями (далі ПДР України), а саме: керуючи транспортним засобом проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміни, під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала ОСОБА_2 , водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , не зменшивши швидкість свого автомобіля, хоча мала таку технічну можливість, не зупинивши керований нею автомобіль, та не надавши дорогу пішоходу ОСОБА_2 , продовжила рух транспортного засобу «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , внаслідок чого здійснила наїзд в межах смуги руху, призначеної для руху в напрямку м. Миколаєва, передньою частиною капоту на пішохода ОСОБА_2 , яка перетинала проїжджу частину, повернута правою стороною тулуба до вищевказаного автомобіля, з подальшим падінням на асфальтне покриття проїзної частини вулиці Київської в м. Вознесенську.

Після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, водій транспортного засобу «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , ОСОБА_1 грубо порушила вимоги п.п. 2.10 «а», «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» Правил дорожнього руху, тобто: п. (а) - негайно не зупинила транспортний засіб і не залишилася на місці пригоди; п. (б) - не увімкнула аварійної сигналізації та не встановила знаки аварійної зупинки; п. (в) - перемістила транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; п. (г) - не вжила можливих заходів для надання першої домедичної допомоги потерпілій, не викликала бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, не звернулася за допомогою до присутніх; п. (ґ) - відвізши потерпілу до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо не зафіксувала розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; п. (д) - не повідомила про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не записала прізвищ та адрес очевидців, та не очікувала прибуття поліцейських; п. (е) - не вжила всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об`їзду пригоди, поїхала з місця дорожньо-транспортної пригоди у невідомому напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому латерального відростка (мищелка) правої великогомілкової кістки, які відносяться до середньої тяжкості по ознакам довготривалого розладу здоров`я та відсутності небезпеки для життя по ознаці небезпеки для життя.

Дана дорожньо-транспортна пригода настала внаслідок злочинного порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 2.3 «б», «д», 2.10 «а», «б», «в», «г», «ґ», «д», «е», 18.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з виниклою ДТП та наслідками, що настали.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Суд, допитавши потерпілу та обвинувачену, дослідив лише матеріали, які характеризують особу обвинуваченої, та матеріали позову, з урахуванням вимог ч.3 ст.349 КПК України, де зазначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 підтвердила факт вчинення кримінального правопорушення за вищевикладених обставин. Вину визнала повністю. Позовну заяву про стягнення з неї 2600 гривень матеріальної шкоди, 100000 моральної шкоди та 12000 гривень судових витрат визнала частково, а саме визнала матеріальну шкоду в сумі 2600 гривень повністю, моральну шкоду – частково у сумі 5000 гривень, 12000 гривень за послуги представника потерпілої не визнала взагалі. При цьому пояснила суду, що 01.06.2020 року керувала транспортним засобом «Chevrolet Aveo», проявила неуважність та здійснила наїзд на потерпілу ОСОБА_2 та вони разом поїхали до лікарні. Попутниця, яка перебувала в салоні вказаного автомобіля, відвела потерпілу до лікарні, де її залишила та вказала обвинуваченій, що сплатила потерпілій 200 доларів, які повинна була надати останній за пасажирську перевозку. Разом з тим, обвинувачена вказує на свій шоковий стан після ДТП, що обумовило порушення нею ПДР. Посилається на осуд своєї протиправної поведінки, просить вибачення перед потерпілою, вказує на те, що в день підготовчого судового засідання пропонувала потерпілій 5000-7000 гривень в якості компенсації, проте остання від її отримання відмовилася.

Крім того, вина обвинуваченої ОСОБА_1 підтверджується поясненнями потерпілої ОСОБА_2 , яка пояснила суду, що 01.06.2020 року перетинала дорогу по пішохідному переходу в місті Вознесенську по вулиці Київській, та на неї здійснила наїзд автомобілем обвинувачена ОСОБА_1 , в результаті чого потерпіла впала. Обвинувачена разом з іншою жінкою занесли її до лікарні, де залишили. Під час досудового розслідування ніякої матеріальної, моральної компенсації обвинувачена не надавала, не вибачалася. Щодо позову, потерпіла просила суд його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що раніше заробляла, здійснюючи догляд за літніми людьми. На теперішній час не працює, має проблеми із здоров`ям: не згинається нога, яка постійно болить, часто болить голова, весь час приймає знеболювальні ліки. Просить суд призначити обвинуваченій не суворе покарання.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винною у вчиненні якого визнається обвинувачена.

Суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, так як вона грубо порушила п.п. 2.3 «б», «д», 18.1, п.2.10 «а», «б», «в», «г», «г», «д», «е» Правил дорожнього руху України. Допущенні порушення знаходяться в прямому причинному зв`язку із наслідками, що настали.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , відповідно до ст.66 КК України, суд не вбачає.

Щодо відсутності обставин, що пом`якшують покарання, суд прийшов до таких висновків, виходячи з наступного.

В силу положень ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, Верховний Суд в постанові №166/1065/18 від 18.09.2019 року вказав, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, суд бере до уваги поведінку обвинуваченої після ДТП, яка залишила місце пригоди, не вжила можливих заходів для надання першої домедичної допомоги потерпілій, не викликала бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги; крім того під час досудового розслідування перебувала у розшуку, не вибачалася перед потерпілою, шкоду не відшкодовувала на стадії досудового розслідування.

Мотиви призначення покарання.

Обираючи міру покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , суд враховує ступінь тяжкості злочину, який є необережним, суспільну небезпеку злочину – оскільки людина, її життя і здоров`я, є найвищою соціальною цінністю, та обставини скоєного нею кримінального правопорушення, наслідок злочинних дій.

Разом з тим, суд враховує умови життя обвинуваченої, її соціальне та матеріальне становище, рівень культури та освіти, стан здоров`я, її виключно позитивну характеристику, яка розлучена, має на утриманні одну малолітню дитину та одну неповнолітню дитину, не працює, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, притягується до кримінальної відповідальності вперше. Із досудової доповіді щодо обвинуваченої, складеної представником органу пробації, вбачається що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченою – низький, ризик небезпеки для суспільства – низький. Орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. Крім того, суд бере до уваги позицію потерпілої, яка просила суд призначити обвинуваченій не суворе покарання.

Між іншим, суд враховує положення п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», в якому зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й її ставлення особи до цих порушень та поведінку після вчинення злочину. Так, судом встановлено, що після ДТП обвинувачена залишила місце пригоди, не вжила можливих заходів для надання першої домедичної допомоги потерпілій, не викликала бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги; крім того, під час досудового розслідування перебувала у розшуку, не вибачалася перед потерпілою, шкоду не відшкодовувала на стадії досудового розслідування, проте, намагалася відшкодувати її в день підготовчого судового засідання, але отримала від потерпілої відмову.

Крім того, при призначенні покарання суд враховує п.2 Постанови Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», який наголошує на тому, що висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Так, ч.1 ст.286 КК України передбачає такі види покарання: штраф від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Виходячи із вимог розділу 10 КК України, у тому числі, враховуючи статус та особу обвинуваченої, зокрема, наявність однієї малолітньої дитини та однієї неповнолітньої дитини, непрацевлаштування обвинуваченої та її майновий стан, суд приходить до висновку, що останній слід призначити покарання у виді штрафу, із застосуванням ч.4 ст.53 КК України, з розстрочкою виплати певними частинами строком до 1 року.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Крім того, у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зазначається про те, що у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання. Враховуючи всі обставини кримінального провадження, на думку суду, обвинуваченій ОСОБА_1 слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.

Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без задоволення.

Потерпіла ОСОБА_2 звернулася із цивільним позовом, в якому просила стягнути на свою користь зПриватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» матеріальну шкоду у сумі 463 грн. 30 коп.; з ОСОБА_1 – 2600 грн. матеріальної шкоди та 100000 грн. моральної шкоди, а також 12000 грн. за юридичні послуги представника.

Аналізуючи позовні вимоги та позиції сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так, ст.1166 ЦК України містить загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди, за змістом яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, згідно ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Останнє здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 вищевказаного Закону).

Страховим випадком, за змістом ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

В разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 22-24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки застрахована, при настанні з його вини страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, зокрема шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого.

У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Частиною 18 ст.9 Закону України «Про страхування» у страхових правовідносинах визначено поняття «франшиза» - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується (п.12.2 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

З викладеного слідує, що обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, у межах страхового відшкодування покладається на страховика без застосування франшизи.

Судом також встановлено, що на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як володільця автомобіля марки «Chevrolet Aveo» з реєстраційним номером НОМЕР_3 , була застрахована ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за №АО/2220037 від 14.11.2019 року з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю в 260 000 грн., франшизою в 2 600 грн.

Шкода складається з витрат потерпілого на лікування, придбання лікарських засобів, препаратів, матеріалів медичного призначення, медичних досліджень, Підтверджений розмір вказаних витрат становить 2 803 грн. 55 коп.

Водночас, квитанцію на суму 259,75 грн. від 01.06.2020 року (вартість пального), суд не приймає до уваги, оскільки потерпілою не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що обумовлені витрати були пов`язані з її доставкою до лікувального закладу, та були необхідними за станом її здоров`я та медичним призначенням.

Таким чином, враховуючи викладене, матеріальна шкода підлягає стягненню лише з страхової компанії, що в межах заявлених позовних вимог становить 463,30 грн.

В частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до такого.

Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, особа, якій неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдана моральна шкода, має право вимагати відшкодування такої шкоди особою, яка її завдала, за наявності вини останньої.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч.1 ст.1168 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.ч. 2, 5 ст.1187 ЦК України).

Відповідно до ч.1, п.п. 1, 2 ч.2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода може полягати у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 22-23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі, якщо цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки застрахована, при настанні з його вини страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, зокрема моральну шкоду, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю (ст.26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п.п. 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Суд вважає доведеним той факт, що внаслідок протиправних винних дій обвинуваченої потерпіла зазнала моральних страждань, що були обумовлені фізичним болем внаслідок отриманих середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зміною звичайного ритму життя.

За встановлених обставин, потерпіла має право на розумне, виважене та справедливе відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 25 000 грн.

За такого, з обвинуваченої ОСОБА_1 належить до стягнення компенсація моральної (немайнової) шкоди в розмірі 24 859,82 грн. (25 000 – 2 803,55 х 5 % (згідно ст.26-1 Закону України «Про страхове відшкодування» покладається на страховика, вимоги до останнього в цій частині не було заявлено).

В силу положень ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) належать до стягнення, згідно розміру задоволених позовних вимог (25%), в розмірі 3000 грн., які підлягають стягненню на користь потерпілої в наступному порядку: із страхової компанії – 60 грн., з обвинуваченої – 2 940 грн., виходячи з співвідношення стягнутих на користь потерпілої коштів.

Щодо мотивів ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Інші питання не були предметом розгляду під час судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк – 1 рік.

Розстрочити ОСОБА_1 виплату штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 гривень, із застосуванням ч.4 ст.53 КК України, із розстрочкою виплати строком на 1 рік рівними частинами по 4 250 гривень щомісяця, починаючи з дня набрання вироком законної сили.

Позовну заяву потерпілої ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в частині стягнення матеріальної шкоди задовольнити повністю: стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (ідентифікаційний код юридичної особи 20602681, адреса місцезнаходження: 04080, Україна, м. Київ, вулиця Кирилівська, 40) на користь ОСОБА_2 463 гривень 30 копійок матеріальної шкоди.

Позовну заяву потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково: стягнути з обвинуваченої ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 24859 гривні 82 копійки моральної шкоди.

Позовну заяву потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою представника, задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2 940 гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (ідентифікаційний код юридичної особи 20602681, адреса місцезнаходження: 04080, Україна, м. Київ, вулиця Кирилівська, 40) на користь ОСОБА_2 60 гривень судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою представника.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог ч.3 ст.349 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Суддя Н.В.Домарєва