Рішення № 96981237, 23.04.2021, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/194/20

№ провадження 2/453/20/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Ясінського Ю.Є.

секретаря судового засідання Гринюк Л.Я.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

ДП «Сколівський військовий лісгосп»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе Львівської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат, Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» про стягнення заборгованості по зарплаті, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та встановлення факту звільнення,-

встановив:

06.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат, Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» в якому просить встановити відсутність чи наявність факту звільнення, поновити її на попередній посаді у Державному підприємстві «Сколівський військовий лісгосп». Стягнути заборгованість по заробітній платів сумі 15 133, 10 грн. з обох відповідачів солідарно. Стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 62 796, 46 грн. з обох відповідачів солідарно.

03.03.2020 року ОСОБА_1 подала заяву (вх.№1097) про збільшення позовних вимог, та просить стягнути її середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, з обох відповідачів солідарно.

03.03.2021 року ОСОБА_1 подала заяву (вх.1163) про часткову відмову від позовних вимог, та просить стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 15133.10 грн. з Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп». Стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення з Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп». Стягнути понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликалась на те, що з 13.03.2018 року вона працювала у відокремленому підрозділі (Сколівському військовому лісгоспі ДП «Івано – Франківський військовий ліспрокомбінат») на посаді контролера КПП, а з 01.01.2019 року переведена на посаду завідуючої складом Сколівського військового лісгоспу Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». З 01.07.2019 року по 29.07.2019 року, з 30.07.2019 року по 30.08.2019 року, та з 31.08.2019 року 09.09.2019 року позивач хворіла, що підтверджується листками непрацездатності. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 94 від 04.03.2019 року «Про реорганізацію державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» відповідача ВЛПК було реорганізовано шляхом виділу з його складу відокремлених підрозділів, зокрема, Сколівського військового лісгоспу та перетворення останнього у державне підприємство (ДП «Сколівський військовий лісгосп»), до якого перейшло за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки. Відповідно до трудового законодавства вирішено забезпечити додержання прав та законних інтересів працівників, що вивільняються. Таким чином, відповідач ДП «Сколівський військовий лісгосп» є правонаступником іншого відповідача ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», будучи самостійною юридичною особою з 24.06.2019 року. Проте, незважаючи на положення вищезгаданого наказу про реорганізацію щодо забезпечення дотримання прав працівників, що вивільняються, шляхом реорганізації юридичної особи, тобто, в порядку ст. 36 КЗпП України, її було звільнено із займаної посади вже на підставі іншої норми закону, а саме: ч.1 ст. 40 КЗпП України. Так, 02.07.2019 року її було звільнено із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпПУ, про що видано наказ № 153-к від 01.07.2019 року «Про розірвання трудового договору». При цьому не враховано спеціальних вимог ст. 42 КЗпП України. Окрім того, відповідно до протоколу №5 засідання первинної профспілки ЗСУ Сколівського ВЛГ від 10.05.2019 року в складі голови ПК – ОСОБА_4 , членів ПК – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , така постановила дати згоду на вивільнення працівників Сколівського війського лісгоспу з ДП «Івано-Франківського ВЛПК» при умові працевлаштування всіх працівників шляхом переводу у новостворене державне підприємство Сколівського військогового лісгоспу, згідно ст. 36 КЗпП.

Відтак вважає звільнення її з роботи незаконним, оскільки її не перевели на новостворене підприємство. Крім того, відсутня згода профспілкового органу на її звільнення, а тому змушена звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 10.02.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп», Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (ВЛПК) про стягнення заборгованості по зарплаті, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та встановлення факту звільнення прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 03.03.2020 року з повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

03.03.2020 року, скориставшись процесуальним правом, т.в.о. директора ДП «Сколівський військовий лісгосп» Калинів М.І. подав до суду відзив (вх№1109) на позовну заяву, вказавши, що у задоволені позову слід відмовити через безпідставність, необґрунтованість і недоведеність заявлених вимог. Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 04.03.2019 року № 94 реорганізовано державне підприємство «Івано–Франківський військовий ліспромкомбінат» шляхом виділу з його складу відокремлених підрозділів, в тому числі Сколівський військовий лісгосп. Новостворене державне підприємство «Сколівський військовий лісгосп» розпочав фінансово господарську діяльність 03.07.2019 року. Відповідно до наказу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» від 13 березня 2019 року виділено зі складу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» підрозділ Сколівський війсковий лісгосп та створено державне підприємство «Сколівський військовий лісгосп», до якого за розподільчим балансом перейшла частина майна, права та обов`язки ліспромкомбінату.

Наказом №94 від 01.04.2019 року Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» попереджено всіх працівників про проведення реорганізації та можливе вивільнення. Листом від 24.04.2019 року за №164 повідомлено ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з 02.07.2019 року, повідомлення підписане позивачем особисто. Про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 було відомо, вона попереджена під розписку. Посада, яку займала позивачка, не передбачена в штатному розписі державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп».

Наказом №153-к від 01.07.2019 року Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» після закінчення двохмісячного строку попередження про наступне вивільнення, позивач була звільнена з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП Укрїни з 02.07.2019 року.

Відповідач при звільнені позивача не мав змоги запропонувати їй іншу роботу в ДП «Сколівський військовий лісгосп», оскільки на момент звільнення це було новоутворене підприємство, до якого були переведені працівники з структурного підрозділу Сколівський військовий лісгосп, котрі були попереджені про вивільнення. Посада, яку займала позивач, у новому підприємстві відсутня. Позивачу було відомо про її звільнення, про те вона відмовилася отримати трудову книжку, ознайомитися з наказом про вивільнення. У зв`язку з вищевикладеним просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

13.03.2020 року позивачем ОСОБА_1 надано відповідь (вх.№1360) на відзив якому зазначила, що її попереджали про майбутнє звільнення. Але таке «попередження» було вручене всім без винятку працівникам відповідача. Всім було відомо, що звільнення насправді звільненням не є, оскільки всі працівники переводяться в новостворене підприємство шляхом виділу підприємства. Відповідно до рішення профспілки від 10.05.2019 року, згода на звільнення давалася винятково для переведення у новостворене підприємство. В іншому випадку слід вважати відсутньою згоду профспілки на її звільнення. ЇЇ також слід вважати відсутньою тому, що відповідач конкретно не звертався до профспілки за згодою саме на її звільнення, і профспілка конкретно по ній рішення не приймала. Окрім цього, вказала, що «Розірвання трудового договору з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу». Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Враховуючи вказане просить задоволити позов повністю.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 12.08.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп», Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (ВЛПК) про стягнення заборгованості по зарплаті, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та встановлення факту звільнення - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків до 27 серпня 2020 року, роз`яснивши, що в іншому випадку позовна заява залишається без розгляду.

26.08.2020 року позивачем вказані в ухвалі від 12.08.2020 року недоліки усунено та надіслано суду квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 03.03.2021 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зменшення/ збільшення позовних вимог від 03.03.2021 року та повернуто таку.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 03.03.2021 року зобов`язано Первинну профспілкову організацію ЗСУ Сколівського військового лісгоспу ДП Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» розглянути питання щодо дачі згоди або відмови у дачі згоди на звільнення з посади завідуючої складом нижнього складу Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» ОСОБА_1 , яку було звільнено із займаної посади відповідно до наказу №153-к від 01.07.2019 року. Вимогу суду виконати до 12 квітня 2021 року.

В судовому засіданні представник позивача- ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, покликаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити.

Представник відповідача Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» Норичка О.В. позов заперечила, просила відмовити в його задоволенні.

Представник Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (ВЛПК) в судові засідання не з`являвся, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомляв, заяви про розгляд справи за його відсутності не подавав, тому суд вирішив розгляд справи по суті проводити за його відсутності, оскільки неявка останнього не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши сторін та їх представників, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року в справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах про поновлення на роботі, в яких оспорюється незаконність звільнення, обов`язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача. При цьому розгляд та вирішення трудових спорів повинні спрямовуватися на охорону конституційного права кожного на працю (Постанова Верховного Суду від 23.01.2018 в справі № 273/212/16-ц).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши у засіданні порушення прав позивача цивільного характеру, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що з 13.03.2018 року ОСОБА_1 працювала у відокремленому підрозділі (Сколівському військовому лісгоспі ДП «Івано – Франківський військовий ліспрокомбінат») на посаді контролера КПП, що підтверджується наказом №39-к від 12.03.2018 року, виданого Івано-Франківський в/ЛПК, керівник підприємства ОСОБА_11 , а з 01.01.2019 року переведена на посаду завідуючої нтжнього складу Сколівського військового лісгоспу Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», що підтверджується Наказом №204-к від 11.12.2018 року, виданого т.в.о. начальника Сколівського ВЛГ Доміндяк Б.Д.(т.1 а.с. 51-52).

З 01.07.2019 року по 29.07.2019 року, з 30.07.2019 року по 30.08.2019 року, та з 31.08.2019 року по 09.09.2019 року позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності серії АДХ №698049; АДО № 996683; АДХ №698182(т.1 а.с. 15-17).

Згідно рапорту від 10.09.2019 року ОСОБА_1 приступила до виконання своїх обов`язків (т.1 а.с. 21).

Відповідно до наказу № 94 від 04.03.2019 «Про реорганізацію ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» реорганізовано ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» шляхом виділу з його складу відокремлених підрозділів, а саме: Мостиського та Чернівецького військового лісництва, Прикарпатського, Сколівського, Старицького, Шепетівського військового лісгоспу, та створено державні підприємства, до яких переходять за розподільчим балансом у відповідній частини майно, права та обов`язки, у тому числі щодо здійснення охорони, захисту, використання та відтворення лісів на закріплених лісових земельних ділянках (т.1 а.с.22-27).

Згідно з наказом № 47-в від 13 березня 2019 року «Про порядок реорганізації державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» начальника служби управління персоналом ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» зобов`язано забезпечити вивільнення працівників структурних підрозділів підприємства з додержанням вимог трудового законодавства України (т.1 а.с. 53-54).

Згідно з наказом №94-к від 01.04.2019 року «Про реорганізацію Сколівського військового лісгоспу» зобов`язано попередити працівників лісгоспу про реорганізацію Сколівського військового лісгоспу у зв`язку з виділом із складу державного підприємства «Івано-Франківського військового ліспромкомбінату» (т.1 а.с. 55-58).

24.04.2019 року ОСОБА_1 попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади-завскладу нижнього складу за п.1 ст. 40 КЗпП України з 02 липня 2019 року (т.1 а.с. 59).

Відповідно до протоколу №5 від 10.05.2019 року засідання первинної профспілки ЗСУ Сколівського ВЛГ ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» прийнято рішення дати згоду на вивільнення працівників Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» при умові працевлаштування всіх працівників шляхом переводу у новостворене державне підприємство «Сколівський військовий лісгосп» (т.1 а.с. 61).

Відповідно до наказу № 153-к від 01.07.2019 року «Про розірвання трудового договору» у зв`язку із проведенням скорочення чисельності та штату працівників Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» ОСОБА_1 - завскладу нижнього складу Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» звільнено з роботи 02.07.2019 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с. 60).

Відповідно до штатного розкладу Сколівського Військового лісгоспу з 01 квітня 2019 року згідно наказу №94-к від 01.04.019 року вбачається, що посада, яку займала позивач, у новому підприємстві відсутня, що підтверджується і іншими штатними розкладами, які затверджувались пізніше (т.2 а.с. 128-136).

Також, судом досліджено інші належним чином завірені копії документів, які надані строронами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Дослідженими обставинами справи судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» та працювала на посаді завскладом н/складу Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». 02.07.2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 153-к від 01.07.2019 року.

Зі змісту норми п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала завскладом н/складу Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат».

Відповідно до листа від 01 квітня 2019 року за №115 адміністрацією Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» надано голові профспілки Сколівського в/лісгоспу ОСОБА_4 інформацію щодо скорочення чисельності і штату працівників Сколівського військового лісгоспу.

Відповідно до листа від 24.04.2019 року за № 164 ОСОБА_1 попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади - завскладу нижнього складу за п.1 ст. 40 КЗпП України з 02 липня 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» профспілки працівників Збройних Сил України.

З матеріалів справи вбачається, що адміністрація Сколівського війського лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» не зверталась до первинної профспілкової організації ЗСУ Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» з поданням про дачу згоди на звільнення позивач ОСОБА_1 з роботи.

03.03.2021 року було винесено ухвалу в якій суд зобов`язав Первинну профспілкову організацію ЗСУ Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» розглянути питання щодо дачі згоди або відмови у дачі згоди на звільнення з посади завідуючої складом нижнього складу Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» ОСОБА_1 , яку було звільнено із займаної посади відповідно до Наказу №153-к від 01 липня 2019 року. Вимогу суду зобов`язав виконати до 12 квітня 2021 року. Однак Ухвала суду не виконана. У зв`язку з наведеним в суду відсутня можливість встановити факт згоди чи відмови у дачі згоди на звільнення позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 22 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до ч.3 ст. 252 КЗпП України, ч.3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.

Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів, що посилання т.в.о. директора ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» на наказ Міністерства оборони України № 94 від 04.03.2019 «Про реорганізацію державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» є безпідставним та необгрунтованим, оскільки текст наказу містить в собі інформацію про виділення зі складу підприємства структурних підрозділів підприємства (без кінцевої дати проведення реорганізації), і в той же час не містить даних про те, що в результаті цього виділення будь-які працівники повинні бути звільнені, оскільки поняття реорганізації шляхом виділу не є підставою для припинення трудових правовідносин та не тягне за собою ліквідації юридичної особи.

Згідно з ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд з`ясовує, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд виходить з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Судом встановлено, що відповідач ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Відтак, оскільки позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 6 відокремлених підрозділів ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат», суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак суд виходить з того, що позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до наказу № 153-к від 01 липня 2019 року з порушенням статей 43, 49-2 КЗпП України, що згідно зі ст. 235 КЗпП України є підставою для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає безпідставними вимоги позивача про поновлення її на посаді завскладу нижнього складу ДП «Сколівський військовий лісгосп», оскільки вказаною юридичною особою жодним чином не порушено права позивача, які б підлягали поновленню, та доходить висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 саме на посаді завскладу нижнього складу Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», а тому в задоволенні позову до ДП «Сколівський військовий лісгосп» слід відмовити.

За правилами ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи те, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, суд вважає, що наявні підстави для ухвалення рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивачеві.

Оскільки звільнення позивача відбулось 02.07.2019, відтак для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, за основу береться заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем повних два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: травень та червень 2019 року.

Згідно з довідкою про доходи заробітна плата ОСОБА_1 у травні 2019 року становила 8632,55 грн., у червні 2019 року – 8632,55 грн.

Кількість робочих днів у травні 2019 року становить 22 дні, у червні 2019 року - 18 днів.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає: (8632,55грн. + 8632,55 грн.): (22 день + 18 день) = 431,70 грн.

Відтак суд погоджується з розрахунком середньоденної заробітної плати, наданим позивачем, оскільки розрахунок такого здійснювався, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи позивача та підтверджений розрахунком суду.

Кількість днів вимушеного прогулу з дня звільнення 02.07.2019 по день поновлення на роботі 23.04.2021 становить 454 днів.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на безпідставність його вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до моменту набрання законної сили рішенням про поновлення на роботу. Так, період вимушеного прогулу є період з моменту звільнення до моменту поновлення, при цьому рішення про поновлення підлягає негайному виконанню. Законодавець чітко регламентує та пов`язує стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з вищевказаним періодом.

З урахуванням викладеного з відповідача ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 195 958, 88 грн. (431,70 грн. х 454 днів).

Разом з тим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 15 133,10 грн. з Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп», суд вважає обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, окільки відповідно до листа Сколівського військового лісгоспу від 03 червня 2020 року №195 ДП «Сколівський військовий лісгосп» прийняв відповідно до акту передачі від Сколівського військового лісгоспу ДП «Івано-Франківський військовий лісгосп» дебіторську та кредиторську заборгованість згідно розподільчого балансу суму невиплаченої заробітньої плати ОСОБА_1 . Оскільки у підприємства відсутня інформація про наявність відкритих рахунків, вказана сума невиплаченої заробітньої плати була перерахована поштовим переказом на адресу позивача (Квитанція №0038 від 05.03.2020 року №0054 від 06.03.2020 року). Проте дані кошти повернуто до підприємства, оскільки позивачкою не отримані з невідомих причин.

Зважаючи на викладене, повністю, всебічно та об`єктивно проаналізувавши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов переконливого висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ст.ст. 43, 49-2 КЗпП України, що є підставою для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на зазначені обставини справи, враховуючи положення ст.ст. 137, 141 ЦПК України та долучених до матеріалів справи документів, які підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу(акт виконаних робіт №1 від 13.04.2020 року та акт виконаних робіт №2 від 01.02.2021 року ), такі підлягають стягненню з відповідачів в сумі 12000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12-13, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Сколівського військового лісгоспу Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» №153-к від 01 липня 2019 року «Про розірвання трудового договору».

Поновити ОСОБА_1 на посаді завскладом нижнього складу Сколівського військового лісгоспу Державного підприємства «Івано - Франківський військовий ліспромкомбінат» з 02 липня 2019 року.

Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (місце знаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Л. Ребета, буд 6; ЄДРПОУ 08033772;) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 липня 2019 року по 23 квітня 2021 року в розмірі 195 958 (сто дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 80 коп., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» (місце знаходження: м. Сколе, вул. Героїв Маківки, буд. 28, ЄДРПОУ 43074458;) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 15 133, 10 (п`ятнадцять тисяч сто тридцять три) грн. 10 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 6 000 (шість тисяч) гривень судових витрат, пов`язаних з отриманням позивачем професійної правничої допомоги адвоката.

Стягнути з Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» (місце знаходження: м. Сколе, вул. Героїв Маківки, буд. 28, ЄДРПОУ 43074458;) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 6 000 (шість тисяч) гривень судових витрат, пов`язаних з отриманням позивачем професійної правничої допомоги адвоката.

Стягнути з Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), сплачений нею судовий збір у сумі 630 грн. (шісот тридцять) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Сколівський військовий лісгосп» (місце знаходження: м. Сколе, вул. Героїв Маківки, буд. 28, ЄДРПОУ 43074458;) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір у сумі 630 грн. (шісот тридцять) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Сколівський районний суд Львівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат (місце знаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Л. Ребета, 6, ЄДРПОУ: 08033772).

Відповідач-2: Державне підприємство «Сколівський військовий лісгосп» (місцезнаходження: 82600, м. Сколе, вул. Героїв Маківки, 28, Стрийського району Львівської області, ЄДРПОУ 43074458).

Повний текст рішення виготовлено 27 квітня 2021 року

Суддя Сколівського районного суду Ю.Є. Ясінський

Львівської області