Ухвала суду № 9697798, 04.06.2010, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2010 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Виноградової Л.Є.

Сегеди С.М.

при секретарі Карпенко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2, та ОСОБА_3 (в інтересах державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи» (далі ДП «Укрдержбудекспертиза») на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2009 року,

встановила :

В березні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ДП «Укрдержбудекспертиза» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 послалась на те, що згідно наказу голови ліквідаційної комісії Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи № 40-к від 11 вересня 2008 р. - останню було звільнено з посади завідувача господарством з суміщенням обов'язків касира у зв'язку з скороченням штату.

З ОСОБА_2 відповідач повинен був своєчасно розрахуватися відповідно до діючого законодавства у день звільнення.

Однак зазначений розрахунок був здійснений тільки 17 лютого 2009 р.

На вищевказаній підставі позивачка просила стягнути з відповідача як правонаступника за порушенням строків розрахунку 3254,09 грн., а також моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

________

Головуючий у першій інстанції - Домусчі Л.В. Справа № 22ц-1030/2010р.

Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП:51

Представник відповідача позов не визнала та пояснила суду, відповідач є правонаступником Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи і виплатили позивачки кошти згідно наказу № 40-к від 11 вересня 2008р. після того як виникла така можливість, тобто наявності платоспроможності і в порядку черговості претензій кредиторів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2009 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Суд першої інстанції стягнув з ДП «Укрдержбудекспертиза» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10838 грн. 13 коп., та моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього-11838 грн.13 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Стягнув з ДП «Укрдержбудекспертиза» державне мито у розмірі 118 грн. 38 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2009 року внесено виправлення у текст рішення Приморського районного суду від 15 жовтня 2009 року по справі № 2-6865/09 за позовною ОСОБА_2 до Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація-Центральна служба Української державної будівельної експертизи» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, виправивши в тексті мотивувальній частині рішення: «тому позивачка просила стягнути з відповідача як правонаступника за порушення строків розрахунку із зазначеного «3254,09 грн.» на «10838,13 грн.», а також в « розмір грошового еквіваленту моральної шкоди ...» замість зазначеного «100 грн.» - на «1000 грн.».

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду змінити і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 (в інтересах ДП «Укрдержбудекспертиза») просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає за необхідне їх відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обовязково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України зазначена справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці є трудовими і регулюються нормами трудового законодавства.

Згідно зі ст. 221 КЗпП України зазначений спір підлягає судовому розгляду.

Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З матеріалів даної справи вбачається, що спір виник з приводу затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що позивачка працювала в Одеській обласній службі Української державної інвестиційної експертизи на посаді завхоза з суміщенням посади касира та була звільнена згідно наказу голови ліквідаційної комісії № 40-к від 11 вересня 2008 р. з 12 вересня 2008 р. по ст. 40 п.1 КЗпП України і з цього часу позивачка припинила трудові відносини, що також підтверджується наказом та копією трудової книжки (а.с. 21, 48-49).

Судом першої інстанції правильно встановлено, і сторони не заперечували, що при звільненні ОСОБА_2, відповідач не виплатив останній усіх належних позивачу грошових сум.

Так, відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - та фізичних осіб-підприємців за № 2934491 державна реєстрація Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи (код ЄДРПУ 22477079) припинена в результаті приєднання 22 грудня 2008 р. (а.с. 59-61).

Згідно п. 1.1. статуту ДП «Спеціалізована державна експертна організація-Центральна служба Української державної будівельної експертизи» зареєстрованого в ЄДР 12 січня 2009 р. відповідач по справі є правонаступником Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи (а.с. 73-84).

Відповідно до передавального акту щодо майна, прав та обов'язків (активів, зобов'язань і капіталу) від Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи до Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація-Центральна служба Української державної будівельної експертизи» від 01 грудня 2008 р. передано все майно, права та обов'язків (активів, зобов'язань і капіталу), а ДП «Укрдержбудекспертиза» їх прийняла (а.с. 88-115).

Отже, з ОСОБА_2 відповідач повинен був провести розрахунок.

Однак зазначений розрахунок з позивачкою не був проведений у день звільнення, а був проведений з нею відповідачем по справі лише 17 лютого 2009 р.

Зазначені факти представник відповідача не заперечував.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечувала проти того факту, що розрахунок з позивачкою було проведено з порушенням передбачених статтею 116 КЗпП строків.

Судом встановлено, що позивачка зверталась зі зверненням щодо невиплати заробітної плати при звільненні до керівника ДП «Укрдержбудекспертиза» 04 лютого 2009 р. (а.с.70), до прокурора Приморського району м. Одеси 09 січня 2009 р. (а.с. 69).

10 лютого 2009 р. на адресу позивачки надійшла телеграма від директора філії ДП «Укрдержбудекспертиза» про запрошення 13 лютого 2009 р. для складання графіку погашення заборгованості (а.с. 71).

Згідно листа філії ДП «Спеціалізована державна експертна організація-Центральна служба Української державної будівельної експертизи» в Одеській області від 15 червня 2009 р. заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 передано додатком до передавального акту № 25 від 01 грудня 2008 р. і заборгованість виплачена в лютому 2009 р. в послідовності черги задоволення претензій кредиторів (а.с. 118-119).

Районний суд правильно вказав, що обов'язок щодо доказування наявності чи відсутності вини при затримці розрахунку в разі звільнення лежить на власникові чи уповноваженому ним органові.

Як вбачається з письмової інформації представника відповідача від 16 вересня 2009 р. у ООС Укрінвестекспертиза (тобто де раніше працювала позивачка по день звільнення) з робітниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були звільнені, 24 вересня 2008 р., проведені всі розрахунки та гроші перераховані на їх особові лицьові рахунки безготівковим шляхом (а.с. 127 - 129).

Позивачка була звільнена 12 вересня 2008 р., тобто на час розрахунку з позивачкою були наявні кошти для розрахунку відповідно чинного законодавства.

Таким чином факт відсутності грошей спростовується наявними в справі доказами, тобто наявна вина керівництва ООС Укрінвестекспертиза несвоєчасного розрахунку з позивачкою.

Керівник або інші посадові особи у ході виконання своїх службових обов'язків щодо ведення господарської діяльності повинні були передбачити настання негативних наслідків для підприємства у вигляді втрат коштів у зв'язку з порушенням строків виплати розрахунку.

Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків, що відповідно до наданого розрахунку (а.с. 72) розмір заборгованості складається у розмірі 10838,13 грн. при середньому заробітку 2155,59 грн.

Виходячи з довідки (а.с. 117) середній розмір заробітної плати за останні два місяці позивачки складає 4311,05:2= 2155,59 грн.

Таким чином суд вірно вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні в сумі 10838,13 грн. = 2155,5 + 2155,5 + 2155,5 + 2215,77 (з урахуванням частини лютого).

Стосовно часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, судова колегія вважає, що при розгляді цього питання, суд першої інстанції правильно керувався положеннями ст. 237-1 КЗпП України, розясненнями, які містяться Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди”.

Ст. 237-1 КЗпП України передбачене право працівника на відшкодування моральної шкоди в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до розяснень даних в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 ( з подальшими змінами ) „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди”, обовязковому зясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями ( бездіяльністю ) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Отже, районний суд на підставі зазначеного вище, вірно встановив, що позивачу з вини відповідача, була завдана моральна шкода, яка виразилася в моральних та фізичних стражданнях викликаних порушеннями з боку відповідача прав позивача на своєчасну оплату праці, оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем ст. 115 КЗпП України, суд першої інстанції обгрунтовано визнав доведеним факт наявності моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через несвоєчасне отримання зароблених коштів.

Судова колегія вважає, що виходячи з принципу розумності та справедливості, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зменшити заявлений позивачем розмір грошового еквіваленту моральної шкоди до 1000 грн.

Із всього вищевикладеного вбачається, що районний суд при ухваленні рішення по даній справі врахував положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо того, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обовязків має право на справедливий судовий розгляд.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, та ОСОБА_3 (в інтересах державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи») - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.

Головуючий С.П. Гайворонський

Судді Л.Є. Виноградова

С.М. Сегеда