Рішення № 96971584, 17.05.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/1861/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3041 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3041 щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

зобов`язати Військову частину 3041 виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 93 857 (дев`яносто три тисячі вісімсот п`ятдесят сім) грн 00 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3041 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні;

стягнути з Військової частини 3041 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.02.2021 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 473,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні з військової служби йому протиправно не було виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі 93 857, 13 грн, передбачену постановою КМУ від 16.03.2016 № 178 згідно довідки від 08.02.2021 № 3. Відповідна грошова компенсація виплачена не була та остаточний розрахунок проведений не був.

Відповідач 19.04.2021 подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає, але виплатити грошову компенсацію за неотримане позивачем речове майно при звільненні в 2021 році відповідач не мав можливості, оскільки кошти на виплату грошової компенсації Головним управлінням Національної гвардії України не були передбачені. При надходженні коштів до військової частини 3041 на виплату компенсації, кошти одразу ж будуть перераховані на рахунок ОСОБА_1 . Також зазначає, що відповідно до заяви та копії довідки вартості речового майна, що належне до видачі при звільненні від 01.02.2021 № 2 компенсація за неотримане речове майно становить суму, до якої включено ПДФО у розмірі 18% та становить 93857,13, сума до виплати складає 79539,94.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3041 Національної гвардії України.

Військовою частиною 3041 Національної гвардії України було видано позивачу довідку № 3 від 08.02.2021 про вартість речового майна, що належне до видачі при звільненні, в якій вказана загальна сума вартості речового майна 93 857,00 грн, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб 18% - 14317,19 грн.

11.02.2021 позивач звернувся до т.в.о. командира 4-го взводу контролерів 1-ї спеціальної комендатури старшого прапорщика ОСОБА_2 з рапортом № 8, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно в зв`язку зі звільненням в запас ЗСУ.

Наказом командувача Національної гвардії України від 28.01.2021 № 13 о/с

позивача звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку

контракту та наказом командира військової частини 3041 (по стройовій частині)

від 12.02.2021 № 29 виключено зі списків особового складу військової частини та

всіх видів забезпечення 12.02.2021.

При звільненні з військової служби грошова компенсація позивачу не виплачена, остаточний розрахунок не проведений, таким чином, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, такою, що порушує права, позивач і звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу тексту Порядку № 178 вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцю з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).

Як встановлено судом, позивачем подано за місцем військової служби до його звільнення відповідний рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178 та матеріали справи містять довідку№ 3 від 08.02.2021 про вартість речового майна, що належне до видачі при звільненні, в якій вказана загальна сума вартості речового майна 93 857,00 грн, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб.

Отже, позивачем було дотримано порядок звернення за грошовою компенсацією вартості неотриманого речового майна. Однак, грошова компенсація позивачу виплачена не була.

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Що стосується посилання відповідача на необхідність сплати з компенсації вартості речового майна позивача податку на доходи фізичних осіб, то суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

За приписами пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

За пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Як встановлено судом, з 12.02.2021 позивача звільнено у запас, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

У подальшому, позивачу нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 93 857,00 грн, що включає в себе податок доходів фізичних осіб 18% - 14317,19 грн.

З аналізу наведених норм матеріального права та встановлених обставин справи слідує, що позивач під час проходження військової служби, обтяжений власними витратами на придбання речового майна, мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки і приписами Закону № 2011-XII, і Порядку № 178, гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у протилежному випадку.

Суд зауважує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Водночас, утримавши з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, відповідач фактично позбавив його частини цієї грошової компенсації, що не узгоджується з підходом законодавця до оподаткування доходів військовослужбовців (пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України).

Подібна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 813/4138/17.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 93 857,00 грн та зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 93 857,00 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3041 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13.02.2021 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 473,18 грн, суд вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

В постанові Верховного суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовано.

Однак у законодавстві, яке регулює військову сферу питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку взагалі не передбачено, але це не дає підстав застосовувати для врегулювання спірного питання норми трудового законодавства.

Відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як вина роботодавця, невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем не проведено, суд вважає такі вимоги передчасними, а отже у їх задоволенні слід відмовити.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст. ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 та ч. 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом ч. 3 ст. 139 КАСУ, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 6 810,00 грн, підтвердженням чому є договір від 01.03.2021, протокол погодження договірної ціни, акт приймання передачі наданих послуг від 12.03.2021 та квитанція до прибуткового касового ордеру на суму 6 810,00 грн.

Також, відповідно до квитанції № 0.0.2047621548.1 від 12.03.2021 позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Втім, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 908, 00 грн грн суми судового збору та 3405,00 грн витрат на правову допомогу, пропорційно до частини задоволених вимог.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3041 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину 3041 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 93 857 (дев`яносто три тисячі вісімсот п`ятдесят сім) грн 00 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3041 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3041 на користь ОСОБА_1 3405,00 (три тисячі чотириста п`ять) грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Військова частина 3041, вул.Військових будівельників, 3,м.Славутич,Київська область,07101, код ЄДРПОУ: 08803678.

Повний текст рішення суду виготовлено 17 травня 2021 року.

Суддя О.В. Заяць