Рішення № 96971468, 17.05.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/3744/21

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Заяць О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради про визнання протиправними дій,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить визнати неправомірним не зазначення відповідачем порядку оскарження відмови в задоволенні запиту у відповіді № 06-05/103 від 02 лютого 2021 на запит 21 січня 2021 про доступ до публічної інформації способом надіслання копії медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1220 від 16.07.2020 на громадянина ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що у наданій відповіді на запит відсутнє зазначення порядку оскарження відмови, як того вимагають положення чинного законодавства, що в свою чергу є неправомірними діями.

Ухвалою суду від 12.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

21.01.2021 позивач звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради із запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив надіслати йому копії медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1220 від 16.07.2020 на громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На вказаний запит, відповідачем було направлено письмову відповідь від 02.02.2021 № 06-05/103.

Оскільки зазначена вище відповідь не містить порядку оскарження, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Законом України «Про доступ до публічної інформації» визначається порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

- суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

- суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Водночас, ч.2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.03.2019 у справі № 800/369/17, (провадження №11-1471заі18), зазначила, що порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом №2939-VI, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає цей Закон.

У п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За змістом ч.1 ст.5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами.

Згідно ст.19 Закону № 2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:

ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до ч.1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше 5-ти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше 5-ти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами ч.4 ст.22 Закону №2939 у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.

Відповідно до ч.2 ст.23 Закону №2939-VI, запитувач має право оскаржити: 3) ненадання відповіді на запит; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону №2939-VI, оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а ще і право оскаржити будь-які дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Так, Закон №2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 2939 метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Згідно з ч.5 ст.55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Такий підхід відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. Всі ці елементи права відповідають ідеології справедливості, що значною мірою відображені у ст.3, 6, 8, 55 Конституції України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п.75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Способи захисту права визначаються як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В той же час, обираючи між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) або спеціальними, адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідачів, багаторазове порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень у справах.

Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні.

З наведеного вбачається, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тож, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у публічно-правових відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.

Згідно частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Згідно статті 285 Цивільного кодексу України, статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров`я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров`я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов`язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров`я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров`я.

Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров`я або погіршити стан здоров`я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров`я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

Разом із тим, статтею 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Так, відповідачем у відповіді на запит зазначено, що згідно Основ медичного законодавства та Закону України «Про психіатричну допомогу», якими в своїй роботі керується психіатрична та наркологічна служба, інформація, яку бажає отримати позивач є конфіденційною. ОСОБА_1 буде надана інформація згідно Закону України «Про психіатричну допомогу» статті 6 «Конфіденційність відомостей». Тому для дотримання конфіденційності до заяви необхідно додати ксерокопію паспорта, або іншого документа, який засвідчує особу заявника.

Оскільки, позивач просить надати відомості протягом 1990-2021 років, то відповідачем у відповіді вказано про те, що в медичних закладах України усіх форм власності ведуться затверджені чинним законодавством форми первинної медичної документації. Вся медична документація ведеться та знищується відповідно до Інструкцій затверджених наказами Міністерства охорони здоров`я України.

Як вбачається зі змісту запиту позивача, він стосується інформації про стан здоров`я, відомостей про надання профільної медичної допомоги громадянину ОСОБА_1 , що в свою чергу належить до конфіденційної інформації.

Таким чином, відповідачем надана інформація, що є відповіддю по суті запиту, а тому не зазначення в ній порядку оскарження відмови, визначеного п. 4 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є обґрунтованим.

Крім того, на переконання суду, порушення прав, свобод чи інтересів позивача, в даному випадку, є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням відповідача на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, в частині, що стосується отримання публічної інформації.

Відтак, суд вважає, що у позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради про визнання протиправними дій слід відмовити.

У відповідності до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Чернігівська психоневрологічна лікарня" Чернігівської обласної ради, вул.І.Мазепи,3,м.Чернігів,14005, код ЄДРПОУ 02006076.

Повний текст рішення суду виготовлено 17 травня 2021 року.

Суддя О.В. Заяць