Рішення № 96970957, 17.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 травня 2021 року № 520/3981/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10,м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

установив

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить

визнати протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України при розгляді рапорту Чистяк Станіслава Миколайовича від 09.02.2021;

зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів Національної поліції України з 23.02.2021;

зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити з ОСОБА_1 остаточний розрахунок при звільненні з органів Національної поліції України;

зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України видати ОСОБА_1 наказ про звільнення з органів Національної поліції України, трудову книжку ОСОБА_1 та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного ОСОБА_1 ;

встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення по даній справі;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000.00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачем завчасно подано рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, який безпідставно не розглянутий керівництвом НП України у строки, визначені ст.38 КЗпП України

Судом одержано відзив на позов, у якому представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначила, що факт подачі особою рапорту про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням не може свідчити про припинення проходження служби у строк визначений заявником; рапорт про звільнення за власним бажанням мав бути узгоджений з безпосереднім керівництвом позивача.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржувану бездіяльність відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач проходить службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого 5-го відділу управління стратегічних розслідувань у харківській області департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на підставі наказу ДСР НП України від 06.11.2019 № 25о/с .

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пунктам 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Судом встановлено, що позивач проходить службу в органах Національної поліції України та згідно наказу департаменту стратегічних розслідування національної поліції України від 06.11.2019 № 25о/с призначений на посаду оперуповноваженого 5-го відділу управління стратегічних розслідувань у Харківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

09.02.201 позивачем складено та направлено на адресу начальника Департаменту стратегічних розслідувань національної поліції України рапорт про звільнення за власним бажанням з органів Національної поліції України, відповідно до якого з посиланням на положення ст.38 КЗпП України, позивач просив його звільнити з 23.02.2021

Вказаний рапорт отриманий відповідачем 15.02.2021 та зареєстрований за № Ч-201.

15.02.2021 на адресу відповідача направлено адвокатський запит щодо надання пояснень стосовно стану розгляду означеного вище рапорту , на який листом від 25.02.2021 № 22аз повідомлено, що відповідно до п.68 Положення про повідомлено про проходження служби рядовим або начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою, та зазначено, що рішення за результатами розгляду рапортів від 09.02. та від 12.02.2021 буде повідомлено додатково.

Перевіряючи оскаржувану бездіяльність відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02.07.15 №580-VIII "Про Національну поліцію".

За змістом частини першої статті 77 названого Закону, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: за власним бажанням (пункт 7).

Статтею 60 вказаного Закону передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 38 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 по справі №21-8а15.

Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VIII, то КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами згаданого Закону.

Так, пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII передбачено що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, порядок звільнення поліцейських за власним бажанням визначений підпунктом «ж» пункту 64 та пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 №114 (далі Положення № 114), яке з огляду на приписи пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII у частині, що не суперечить Закону №580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок проходження служби в поліції.

Приписами пп.10,16 п.4 р.V Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України 23.10.2019 №1077 начальник Департаменту призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів ДСР, а також інших працівників ДСР з числа поліцейських, державних службовців та інших категорій працівників; підписує організаційно-розпорядчі документи ДСР (накази, доручення), рішення та протоколи нарад, а також інші документи від імені ДСР.

Положеннями ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський зобов`язаний в т.ч. інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового та начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше, як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

З аналізу пункту 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт, що обумовлено особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ (поліції).

Суд також зазначає, що в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк.

Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Проте суд звертає увагу на те, що рапорт позивача 09.02.201 адресований безпосередньо до начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, доказів повідомлення безпосереднього керівника (начальника Управління) позивачем до матеріалів справи не надано; рапорт не містить будь-якого погодження щодо звільнення, у проміжок часу, який є меншим ніж три місяці.

Судовим розглядом встановлено, що сторони дати звільнення (до спливу строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114) не обговорювали та згоди в цій частині не досягли, тоді як лист управління кадрової роботи та державної служби ДБР від 09.03.2021 № 223/10-13-01/21, щодо звільнення позивача, як переможця конкурсу на зайняття посади в ДБР, з займаної посади в максимально стислі строки для його призначення на посаду в центральному апаратів ДБР, не є беззаперечною умовою для звільнення з займаної посади без погодження з безпосереднім керівництвом.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

У свою чергу, суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що дії відповідача у спірних правовідносинах відповідають критеріям, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судові витрати з відповідача не стягуються в силу положень ст.139 КАС України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, 246, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов залишити без задоволення

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.