Рішення № 96970810, 17.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

17 травня 2021 р. справа №520/6982/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мар`єнко Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Ізюмської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Листопада Сергія Сергійовича про накладення штрафу ВП №63257707 від 03.03.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова від 03.03.2021 року ВП №63257707 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. підлягає скасуванню, оскільки позивач не ухиляється від виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року №520/4171/2020, проте не має права змінювати резулятивну частину рішення, тому звертався до відповідача з клопотанням щодо звернення до суду з метою роз`яснення рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року №520/4171/2020 виконане позивачем.

Від представника відповідача - Листопада С., через канцелярію суду, надійшов відзив на позов, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, посилаючись на п.1 ч.1, ч.6 ст.26, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», зазначивши, що позивачем фактично не виконано рішення суду.

Cуд перейшов до розглядає справу в письмовому провадженні, враховуючи, що по даній категорії спорів підлягає застосуванню ч.1 ст.271 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року справа №520/4171/2020 - адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (пл. Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 04058806) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають в невиплаті заробітної плати, та стягнення на користь ОСОБА_1 з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області заробітної плати, яка підлягала до виплати у день звільнення з виборної посади 17 листопада 2015 року, але не виплачена до цього часу - залишено без розгляду.

В іншій частині адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (пл. Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 04058806) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягають в невиплаті компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати - задоволено частково.

Визнано протиправним дії відповідача, які полягають в невиплаті заробітної плати в частині компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Зобов`язано Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області (пл. Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 04058806) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) компенсацію втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати відносно здійснених у лютому та жовтні 2016 року платежів в порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В задоволенні інших позовних вимог щодо стягнення суми компенсації - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 залишено без змін.

На виконання вищевказаного рішення Харківського окружного адміністративного суду видано виконавчий лист по справі.

Постановою 09.10.2020 року старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 07.10.2020 року, виданим Харківським окружним адміністративним судом по справі №520/4171/2020, якою зобов`язано боржника - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

В подальшому, відповідачем винесена постанова ВП №63257707 від 03.03.2021 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. на боржника згідно із вимогами ст.75 Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач не погодився із вказаною постановою та звернувся до суду із зазначеним позовом.

Слід зазначити, що фактично предметом спору є правомірність дій та постанови державного виконавця щодо накладення штрафу за невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид та обсяг яких залежить від характеру правовідносин, суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання та мотивів рішення, яке примусово виконується.

Судом, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов`язано Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області (пл. Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 04058806) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) компенсацію втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати відносно здійснених у лютому та жовтні 2016 року платежів в порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Водночас, враховуючи затяжний період не виконання судового рішення, ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міського голови Марченко В.В., як керівника Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, з заявою від 08.02.2021 року, щодо невиконання рішення від 14 травня 2020 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/4171/2020.

Ізюмським міським головою Марченко В.В. , листом №111-219/339 від 09.03.2021 року, повідомлено, що виконання рішення суду по справі N9520/4171/2020 здійснюється відповідно до норм діючого законодавства та в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Факт не виконання рішення від 14 травня 2020 року, також, встановлено ухвалою від 18 березня 2021 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/4171/2020.

Станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду у державного виконавця були відсутні.

Крім того, посилання позивача на звернення до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому Виконавчий комітет Ізюмської міської ради надав роз`яснення стосовно того, що Виконавчий комітет Ізюмської міської ради не ухиляється від виконання рішення та прохання звернутися до суду за роз`ясненням рішення не беруться судом до уваги як належне обґрунтування нездійснення вказаних виплат, з огляду на те, що відповідач не позбавлений самостійно звернутися з заявою про роз`яснення судового рішення, проте відповідних дій на реалізацію зазначеного права не вчинив.

Враховуючи, що позивач, не виконав рішення, та не надає жодних інших доказів виконання рішення суду в повному обсязі, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17.

Суд не вбачає поважності причин щодо невиконання судового рішення, а тому встановлена відповідальність за це Законом України №1404, є правомірною та спростовує доводи позивача щодо виконання рішення суду у вищевказаній справі.

Таким чином, позивачем не дотримано встановленого порядку виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року № 21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, ухваленому 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії» № 59498/00 наголосив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у ст. 6 Конвенції.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопус та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам (наприклад КМУ), а останнім своїми нормативно - правовими актами змінювати положення законів чи відстрочувати або розстрочувати виконання рішень судів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Виходячи з наведеного вище, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки постанова державного виконавця до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови ВП №63257707 від 03.03.2021 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення суду - є законною та прийнятою у відповідності до норм чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної Ізюмської міської ради (площа Центральна, буд. 1,м. Ізюм,Харківська область,64300) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул.Мироносицька, 99, літ. А-3, м.Харків, 61023), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мар`єнко Л.М.