Рішення № 96967332, 18.05.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/134/21

2/212/1388/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого Чайкіна І.Б., за участю секретаря судового засідання Новікової В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 594 грн. 44 коп. та судового збору в розмірі 2102,00 грн. Мотивуючи свою заяву тим, що відповідно до Заяви б/н від 14.04.2017 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який було збільшено до 30 000 грн. 00 коп. Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку із чим станом на 12.11.2020 року має заборгованість в розмірі 35594 грн. 44 коп.,яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 30944, 62 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 4649, 82 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 16 січня 2021 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву та відмовлено представнику позивача в клопотанні про огляд веб-сайту.

Представник позивача до суду не прибув, в матеріалах справи міститься письмове клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи вважається повідомленою належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не подала, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від неї не надходило.

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

На електронну адресу суду 18 травня 2021 року надійшло клопотання від представника відповідача - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що він як захисник бере участь в іншій справі, просить перенести розгляд справи на іншу дату.

Вирішуючи клопотання про відкладення розгляду справи, суд враховує наступне.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним».

Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» та «Нун`єшДіаш проти Португалії»).

Судом приймається до уваги те, що межі відкладення розгляду справи не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Суд враховує, що провадження у справі за цим позовом відкрите 16 січня 2021 року.

При цьому, суд звертає увагу, що представником відповідача вже подавалося клопотання про відкладення розгляду справи, яке призначено на 04.03.2021 року з підстав тих саме підстав, яке було судом задоволено.

Беручи до уваги викладене та вимоги закону щодо строків розгляду справ, а також те, що сторона відповідача вдруге подає аналогічне клопотання про відкладення судового засідання, суд розцінює подану представником відповідача заяву про відкладення, як затягування розгляду справи, оскільки учасники судового процесу у разі виявлення бажання не бути присутнім в судовому засіданні не позбавлені можливості за необхідності надати суду письмові пояснення та/або докази по суті спору на підтвердження позовних вимог чи їх спростування.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зазначена правова позиція міститься і в постановах Верховного суду України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 10561 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Судом встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що позивачем на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору надано до суду завірену анкету-заяву відповідачки від 14.04.2017 року, з якої слідує, що відповідачка погодилася з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. При цьому в заяві відсутні відомості про отримання відповідачкою кредитної картки, її номеру, розміру кредитного ліміту (а.с. 13).

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.

Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідач для користування кредитним картковим рахунком отримала кредитну картку. Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження цього.

На підтвердження факту отримання відповідачем кредитної картки позивачем було надано довідку про отримання кредитних карток (а.с. 15) в якій зазначено дату відкриття рахунку № НОМЕР_1 08 грудня 2016 року, однак, анкета-заява, що є предметом розгляду у вказаній справі, була підписана відповідачем 14 квітня 2017 року. Матеріали справи не містять анкети-заяви підписаної відповідачем раніше.

Таким чином, вказана довідка суперечить іншим доказам наданим позивачем та його поясненням викладеним в позові.

Крім того, у вказаній довідці відсутня будь-яка інформація відносно особистих даних позичальника, за якими суд може встановити, що саме ОСОБА_1 та саме за договором, який є предметом розгляду у вказаній справі отримала вказані в довідці картки, тоді як в анкеті-заяві взагалі відсутні будь-які відомості щодо отримання відповідачем кредитної картки, тобто надана банком довідка не підтверджує отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи.

Між тим, вказана довідки підписана невідомою особою без зазначення її посади та прізвища, ім`я, по-батькові, а тому суд не може вважати вказану довідку належним, допустимим та достатнім доказом у відповідності до норм чинного процесуального законодавства.

Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідач отримала кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, який у подальшому було збільшено до 30 000 грн.

Однак, в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг "Приватбанку" відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, належних доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшувався позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 30 000 грн. є необґрунтованим.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення цього кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові.

Також, позивачем не надано будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів того, що відповідачка користувалась кредитним лімітом у вказаному вище розмірі.

Позивач у своєму позові зазначає, що відповідачка отримала картку зі встановленим кредитним лімітом, який в подальшому було збільшено до 30 000 грн., однак, при розрахунку складових заборгованості в позові зазначає, що станом на 12.11.2020 року заборгованість складає в тому числі: заборгованість за тілом кредиту (заборгованість за простроченим тілом кредиту) у розмірі 35 594,44 грн.

З системного аналізу положень Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку та ч. 1 ст. 1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.

Враховуючи, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому суд приходить до висновку, що заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки «простроченого тіла кредиту» в сумі 30 944,62 грн. є недоведеними та безпідставними.

На підтвердження факту встановлення кредитного ліміту та користування відповідачкою кредитних коштів позивачем було надано розрахунок заборгованості (а.с. 8-11), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 12) та виписку по рахункам (а.с. 75-91).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості неможливо вважати доказом надання відповідачу кредитних коштів, оскільки розрахунок сум заборгованості за кредитом, відсотків, штрафів не є підтвердженням руху коштів на картковому рахунку. Крім того, розрахунок заборгованості не є первинними документом, а тому судом не береться до уваги.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, стартом карткового рахунку № НОМЕР_1 08 грудня 2016 року. Лише 12.01.2019 року, на вказану картку встановлено кредитний ліміт встановлено 30 000 грн. розмір якого неодноразово змінювався, в сторону зменшення, 01.07.2020 року кредитний ліміт було зменшено до 0 грн.

Проте, як вже зазначалось вище, анкета-заява, яка є предметом розгляду у вказаній справі та підписана відповідачем не містить відомостей про отримання позичальником картки № НОМЕР_1 (старт якої відбувся раніше підписання анкети), а тому відсутні підстави вважати позичальник отримувала кредитну картку та користувалась кредитними коштами у розмірах зазначених в цій довідці.

Крім того, у вказаній довідці відсутня будь-яка інформація відносно особистих даних позичальника, за якими суд може встановити, що саме ОСОБА_1 та саме за договором, який є предметом розгляду у вказаній справі отримала вказану в довідці картку, тоді як в анкеті-заяві взагалі відсутні будь-які відомості щодо отримання відповідачем кредитної картки, тобто надана банком довідка не підтверджує отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи.

Таким чином, вказана довідка суперечить іншим доказам наданим позивачем та його поясненням викладеним в позові.

Також, суд не може прийняти до уваги надану банком виписку по рахункам (а.с. 75-91), оскільки в даній виписці не зазначено, що дана виписка надана відносно укладеного кредитного договору від 14 квітня 2017 року, а наведені в ній номери кредитних карток в анкеті-заяві та навіть у довідці не зазначено.

Враховуючи вищевикладене, норми процесуального права, суд приходить до висновку, що надані позивачем докази, а саме: довідка про отримання кредитних карток, розрахунок заборгованості, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та виписка по рахункам не підтверджують обставини на які посилається позивач у своєму позові, суперечать іншим доказам наявним в матеріалах справи, а тому на думку суду є неналежними доказами у вказаній справі, у зв`язку з чим зазначені документи не можуть бути прийняті судом у якості допустимих доказів по справі на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачкою зазначеного позивачем розміру кредитних коштів при його укладенні.

Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено факту отримання відповідачкою ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 14 квітня 2017 року, кредитної картки зі встановленим кредитним лімітом, який в подальшому було збільшено до 30 000 грн. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані, а отже підстави для задоволення позову відсутні.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.11, 14-16,610-612,623,625,629, 1054-1055 Цивільного кодексу України, ст.ст.2,18,77-81,259,263-265,280-281 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», місце знаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 18 травня 2021 року.

Суддя: І. Б. Чайкін