Рішення № 96965922, 18.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 травня 2021 року Справа № 280/2640/21 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Михайлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (вул. Привітна, буд. 2-А, смт. Михайлівка,Михайлівський район, Запорізька область,72002)

про знаття обтяження (арешту) з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Михайлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (далі - відповідач), в якому позивач просить суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, зобов`язати відповідача зняти обтяження (арешт) з нерухомого майна, а саме квартири за адресою – АДРЕСА_2 , що накладений в рамках виконавчого провадження №13619704 05.09.2009 року старшим державним виконавцем ВДВС Михайлівського РУЮ Пучковою Наталією Анатолівною.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у лютому 2021 року отримав довідку, а саме інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо належної його матері квартири АДРЕСА_3 , встановив, що на останню накладено арешт: тип обтяження – арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження – 9399435; зареєстровано 29.12.2009 17:15:48 за № 9399435 реєстратором Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 69037, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 40; підстава обтяження – постанова про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, 13619704, 05.09.2009, ВДВС Михайлівського РУЮ, старший державний виконавець Пучкова Н.А.; обєкт відчуження – квартира, адреса: АДРЕСА_2 ; власник – ОСОБА_1 24.02.2021 позивач звернувсядо відповідача про надання інформації та знаття арешту із вищевказаної квартири, на що 17.03.2021 отримав відповідь, що станом на 02.03.2021 на виконанні у відділі державної виконавчої служби не перебувають виконавчі провадження про стягнення з позивача будь-яких видів боргу та провадження 2009 року вже знищено. Та повідомлено проте, що позивач може зняти арешт майна за рішенням суду. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 06.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін, з урахуванням особливостей встановлених ст. 287 КАС України щодо розгляду окремих категорій термінових справ та призначено судове засідання на 15.04.2021. Відповідачу було запропоновано у дводенний строк з моменту отримання копії ухвали подати до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 15.04.2021 судове засідання було відкладено та призначено розгляд справи на 13.05.2021.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

У судове засідання представники сторін не з`явилися про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З урахуванням зазначених обставин, згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо належної його матері квартири АДРЕСА_3 , встановив, що на останню накладено арешт: тип обтяження – арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження – 9399435; зареєстровано 29.12.2009 17:15:48 за № 9399435 реєстратором Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 69037, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 40; підстава обтяження – постанова про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, 13619704, 05.09.2009, ВДВС Михайлівського РУЮ, старший державний виконавець Пучкова Н.А.; об`єкт обтяження – квартира, адреса: АДРЕСА_2 ; власник – ОСОБА_1 ; обтяжувач – відділ державної виконавчої служби Михайлівського РУЮ; заявник - відділ державної виконавчої служби Михайлівського РУЮ.

Михайлівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом № 3075/5 від 02.03.2021 на запит позивача повідомив, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 02.03.2021 року на виконанні у відділ не перебувають виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 будь-яких видів боргу, а тому підстави накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 встановити неможливо, оскільки виконавче провадження знищено, так як завершено у 2009 році. З огляду на це запропонували звернутися до суду.

Вважаючи, що арешт обмежує право власності на майно, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року по справі № 383/493/18 (провадження №14-237цс19) питання про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна може бути вирішене в порядку адміністративного судочинства шляхом звернення до адміністративного суду з позовною заявою щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби якщо порушено його права, свободи чи інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Частина 1 ст. 55 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до частини 6 ст. 55 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів існування на момент розгляду спору у суді незавершених виконавчих проваджень, у межах яких позивач виступає боржником та на майно якого накладено арешт, в тому числі й за виконавчим листами направленими на примусове виконання до Михайлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Таким чином, жодних підстав для продовження дії арешту майна позивача також не має.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження відносно позивача, У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.

Отже, відповідачем під час закінчення виконавчого провадження у встановленому порядку не припинено чинності арешту майна боржника.

Таким чином, способом захисту права власника арештованого майна, є зняття арешту з майна та прийняття державним виконавцем відповідної постанови, при цьому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна не пов`язано з правомірністю такого арешту.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 № К/800/18629/13.

Виконавча служба не надала доказів скасування арешту вищевказаного нерухомого майна при знищенні виконавчого провадження отже, відповідач не виконав згаданої вимоги закону, закінчуючи виконавче провадження.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та здатні вплинути на результат вирішення спору. Інші доводи сторін висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкти владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності його дій щодо винесення спірної постанови.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246, 249, 269, 271, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Михайлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (вул. Привітна, буд. 2-А, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область,72002) про знаття обтяження (арешту) з нерухомого майна, - задовольнити.

Зобов`язати Михайлівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9399435; Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 13619704, 05.09.2009, винесена ВДВС Михайлівського РУЮ, об`єкт обтяження – квартира, адреса: АДРЕСА_2 ; власник – ОСОБА_1 та виключити зазначені арешти з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Михайлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (вул. Привітна, буд. 2-А, смт. Михайлівка,Михайлівський район, Запорізька область,72002) сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.)

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 18.05.2021.

Суддя А.В. Сіпака