Рішення № 96965909, 17.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 травня 2021 року Справа № 280/2382/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Військової частини 3029 Національної гвардії України (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113, код ЄДРПОУ 08803661)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3029 Національної гвардії України, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ,) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені;

Зобов`язати військову частину А3029 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ,) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені із розрахунку 369,58 грн. в день за період з 29.10.2019 року по 18.02.2021 року терміном 478 календарних днів у сумі 176 659, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року по справі № 280/5758/20 було визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3029 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.03.2017 по 28.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 28.10.2019; зобов`язано Військову частину 3029 Національної гвардії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.03.2017 по 28.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 28.10.2019 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. На виконання вказаного рішення суду 18.02.2021 відповідач здійснив виплату вказаної грошової компенсації. Тому у позивача виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за зазначеним рішенням суду. У зв`язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 30.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

23.04.2021 представником відповідача через канцелярію суду (вх. №23173) був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Представник відповідача зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України не може розповсюджуватися на зазначені правовідносини. З наведних підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 22 березня 2017 року.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині 3029 Національної гвардії України.

У період часу з 28 листопада 2016 року по 28 жовтня 2019 року, позивач проходив військову службу у військовій частині А3029, в зоні проведення антитерористичної операції.

Наказом командира військової частини А3029 (по стройовій частині) від 28.10.2019 №243, ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас відповідно до підпункту “а” пункту 2 частини 5 статті 26 (у зв`язку із закінченням строку контракту). З 28 жовтня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення

Рішенням Запорізького окружного адіміністративного суду від 23.11.2020 по справі №280/5758/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113, код ЄДРПОУ 08803661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3029 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.03.2017 по 28.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 28.10.2019;

зобов`язано Військову частину 3029 Національної гвардії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.03.2017 по 28.10.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 28.10.2019 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішення не набрало законної сили в зв`язку із подачею позивачем апеляційної скарги на рішення суду від 23.11.20 по справі № 2805758/20.

18.02.2021 року відповідачем добровільно сплачено на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної соціальної додаткової відпустки за період з 22.03.2017 по 28.10.2049 на загальну суму 20 820,14 грн.

Оскільки Відповідач здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні лише у 18.02.2021, Позивач набув право на виплату йому Відповідачем середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП. З наведених підстав звернувся з даним позовом до суду.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з роз`ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, перебіг строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином строк звернення позивачем не пропущений.

Щодо можливості застосування у спірних відносин положень законодавства про працю, суд виходить з того, що оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Ставттею 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, на яку мав право позивач, індексація грошового забезпечення, повинні бути виплачені у день звільнення позивача із військової служби. Факт їх не виплати в установлений строк, що підтверджено рішеннями суду, які набрало законної сили, є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм ст. 117 КЗпП України в частині стягнення з роботодавця належних працівникові після звільнення виплат за весь період їх невиплати після прийняття судового рішення щодо суми такої заборгованості, суд виходить з правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 по справі № 810/451/17, який дійшов висновку, що немає жодних підстав вважати, що у справі “Меньшакова проти України” ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

У спірному випадку встановлено, що позивач звільнений із військової служби 28.10.2019.

Грошову компенсацію за неотримане речове майно Відповідач виплатив у лютому 2021 року, а не в день звільнення - 28.10.2019.

Рішення суду про стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку, фактично виконано відповідачем 18.02.2021, відповідна сума на розрахунковий рахунок позивача надійшли 18.02.2021.

Таким чином, відповідачем проведено фактичний розрахунок з позивачем у зв`язку з його звільненням поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Отже позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі положень статті 117 КЗпП України.

Згідно з ч.2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Таким чином позивач має право на виплату середнього заробітку за період з 28.10.2019 по 18.02.2021 (фактична виплата компенсації).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи особисту картку позивача на грошове забезпечення №625 за 2019 рік, грошове забезпечення за серпень, вересень 2019 року становило – 22544,68 грн. (за вирахуванням в серпні 11 323,50 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, які не входять до структури заробітної плати), середньоденний розмір грошового забезпечення складає 369,58 грн. (розмір грошового забезпечення 22544,68/61 кількість днів за два останніх місяців роботи). Таким чином, з урахуванням розрахунку середньоденного грошового забезпечення (369,58 грн.) та періоду затримки розрахунку при звільнені – 478 календарних дня (з 29.10.2019 року по 18.02.2021) складає 176 659,24 грн. (369,58х478)

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивача виключено зі списків особового складу з 28.10.2019, у зв`язку з чим саме 28.10.2019 є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з військовослужбовцем.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні розрахунків, відповідачем протиправно було невиплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за з 22.03.2017 по 28.10.2019 що також підтверджується рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2020 по справі №280/5758/19.

Так, наведена компенсація фактично була виплачена позивачу 18.02.2021 у сумі 20 820,14 грн..

Відтак, з огляду на вказані правові приписи та встановлені обставини справи, позивач набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного ст. 117 КЗпП України.

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі та грошової компенсації за неотримане речове майно у загальному розмірі 20820,14 грн., суму 176659,24 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 20820,14 грн/176659,24 грн. (індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за неотримане речове майно /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,11785.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 369,58 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0, 11785 х 478 (дні затримки розрахунку) = 20819,29 грн.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, та оскільки відповідачем в день звільнення позивача та на час розгляду справи не було проведено повного розрахунку з позивачем, суд доходить висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Військової частини 3029 Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі - 20819,29 грн. А відтак позовні вимоги про зобов`язання Військової частини 3022 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ,) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені із розрахунку 369,58 грн. в день за період з 29.10.2019 року по 18.02.2021 року терміном 478 календарних днів у сумі 176 659, 24 грн., задоволенню не підлягають.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду із даним позовом, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113, код ЄДРПОУ 08803661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3029 Національної гвардії України, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ,) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Стягнути з Військової частини 3029 Національної гвардії України (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113, код ЄДРПОУ 08803661) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2019 по день фактичного розрахунку – 18.02.2021, у розмірі 20819,29 (двадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн.. 29 коп.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 17.05.2021.

Суддя А.В. Сіпака