Рішення № 96964925, 18.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року Справа № 160/3363/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області ОСОБА_1 щодо призначення та виплати пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.12.2020р. та виплатити заборгованість, що утворилася з 23 грудня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років, періоди з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 01.09.2016р. по 16.02.2017р., з 15.05.2017р. по 22.12.2020р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області із письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, в листі від 02.02.2021 року відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні зазначеної пенсії. Відмову було мотивовано тим, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років. При цьому, періоди з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 01.09.2016р. по 16.02.2017р., з 15.05.2017р. по 22.12.2020р. не враховані до стажу роботи, оскільки, відсутні документи, які підтверджують державну реєстрацію та акредитацію закладів охорони здоров`я, де працював позивач.

Позивач вважає дану відмову необґрунтованою та такою, що суперечить нормам діючого законодавства, так як документом, що підтверджує трудовий стаж є, зокрема, трудова книжка.

З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 10.03.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що у зв`язку із ухваленням Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 року №2-р/2019, починаючи з 05.06.2019 року положення п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213- VIII та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911 -VIII, відповідно до якої для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року має становити 26 років 6 місяців. Водночас, у позивача станом на цю дату наявний спеціальний стаж 18 років 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Крім того, періоди роботи позивача з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 15.05.2017р. по 11.10.2017р. не зараховані до стажу за вислугою років, оскільки ОСОБА_1 не надані документи щодо державної реєстрації та акредитації закладів охорони здоров`я, де вона працювала.

Також відповідач зазначає, що питання призначення пенсії є виключно дискреційними повноваженнями пенсійного органу.

Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

21.04.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано аналогічну правову позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є необгрунтованими, а тому, не підлягають задоволенню.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), звернулась до ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом від 02.02.2021 року № 0400-010303-8/14769 відділу призначення пенсії Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Також у даному листі зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку, якщо на 01.04.2015 року стаж складає не менше 25 років на зазначеній роботі, на 01.01.2016 року - не менше 25 років 06 місяців на зазначеній роботі, на 11.10.2017 року - не менше 26 років 06 місяців на зазначеній роботі.

Крім того, пенсійний орган посилається на те, що позивачу не зараховано періоди роботи з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 15.05.2017р. по 22.12.2020р., оскільки відсутні документи, які підтверджують державну реєстрацію та акредитацію закладів охорони здоров`я, де працював позивач. Тому, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року складає 18 років 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Не погодившись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 2-1 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України № 1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України № 1788-ХІІ.

Відповідно до п. "е" ст.55 Закону України № 1788-ХІІ право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015р. - не менше 25 років та після цієї дати:

з 01.04.2015р. по 31.03.2016р. - не менше 25 років 6 місяців;

з 01.04.2016р. по 31.03.2017р. - не менше 26 років;

з 01.04.2017р. по 31.03.2018р. - не менше 26 років 6 місяців;

з 01.04.2018р. по 31.03.2019р. - не менше 27 років;

з 01.04.2019р. по 31.03.2020р. - не менше 27 років 6 місяців;

з 01.04.2020р. по 31.03.2021р. - не менше 28 років;

з 01.04.2021р. по 31.03.2022р. - не менше 28 років 6 місяців;

з 01.04.2022р. по 31.03.2023 р.- не менше 29 років;

з 01.04.2023р. по 31.03.2024р. - не менше 29 років 6 місяців;

з 01.04.2024р. або після цієї дати - не менше 30 років.

Разом з тим, 04.06.2019 року своїм рішенням № 2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення ст.55 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 та від 24.12.2015 року № 911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Згідно п. "е" ст.55 Закону України №1788-ХІІ у редакції від 09.12.2012р. до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

За змістом розділу 2 Переліку № 909 до закладів і установ охорони здоров`я відносяться аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії, посади - провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти.

Разом з тим відповідно до примітки 2 до цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Крім того, у ст. 3 Закону України від 19.11.1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" міститься визначення поняття "заклад охорони здоров`я", а саме, це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2801-XII заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

Пунктом 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 року № 765 визначено, що державна акредитація закладу охорони здоров`я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров`я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

Згідно п. 2 Порядку № 765 акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров`я.

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю офіційно набуває статусу закладу охорони здоров`я на підставі акредитації.

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка НОМЕР_2 , надана ОСОБА_1 , містить записи, зокрема:

- з 14.10.2011 року по 17.01.2013 року - працювала на посаді завідуючої аптечного пункту в ТОВ «Союзмедфарм»;

- з 01.10.2013 року по 13.08.2015 року - працювала на посаді провізора в ТОВ «Дар`я Фарм»;

- з 17.08.2015 року по 27.07.2016 року - працювала на посаді завідуючої аптеки № 56 в ТОВ «Мед-сервіс»;

- з 01.09.2016 року по 16.02.2017 року - працювала на посаді фармацевта в КЗ «Марганецький центр первинної медико-санітарної допмоги»;

- з 15.05.2017 року по 22.12.2020 року - працювала на посаді завідуючої аптечним пунктом в ТОВ «Дар`я Фарм».

Також в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 наявна інформація про роботу позивача в оскаржуваний період на посадах, що дають підстави обліку спеціального стажу.

Так, Велика палата Верховного Суду у справі № 492/446/15-а від 29.08.2018 року дійшла правого висновку, що «особи, які працювали на посадах фармацевтів в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ. На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров`я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.»

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення акредитації підприємством, на якому працював позивач, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинно порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення.

З огляду на вищевикладене, доводи відповідача щодо не зарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 15.05.2017р. по 11.10.2017р. з підстав відсутності відомостей про акредитацію закладів охорони здоров`я, де працювала ОСОБА_1 , судом відхиляються як необґрунтовані.

При цьому, суд вважає неприйнятним зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача станом лише на 11.10.2017 року (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ), з огляду на наступне.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено врахування до спеціального стажу роботи згідно переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993р.

Згідно наведеного переліку право на призначення пенсії за вислугу років мають, зокрема, працівники закладів охорони здоров`я. Жодних змін, пов`язаних із можливістю включення до спеціального стажу певних періодів роботи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ не містить, з огляду на що доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017 року, вмотивовані посиланнями на зазначений закон, є необґрунтованими.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Першого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 05.08.2020 року у справі № 200/483/20-а та Третього апеляційного адміністративного суду в постанові від 21.04.2020 року у справі № 160/12420/19.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 продовжувала працювати на посаді завідуючої аптечного пункту після 11.10.2017 року по 22.12.2020 року.

Отже, вказаний період також має бути зарахованим до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, положенням статті 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених положень, суд доходить висновку, що надання особою до пенсійного органу інших документів на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Суд вкотре наголошує на тому, що записи у трудовій книжці є пріоритетними по відношенню до інших документів, які підтверджують трудову діяльність працівника, тим більше, що саме трудова книжка ОСОБА_1 містить усі необхідні записи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 15.05.2017р. по 22.12.2020р. до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років.

При цьому, суд зазначає про безпідставність позовних вимог позивача щодо зобов`язання відповідача зарахувати стаж роботи з 01.09.2016 року по 16.02.2017 року, оскільки, як свідчать матеріали справи та зміст відзиву, вказаний період пенсійним органом вже зарахований ОСОБА_1 до її спеціального стажу.

Разом з тим, позивачем заявлено вимогу, зокрема, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.12.2020р. та виплатити заборгованість, що утворилася з 23.12.2020 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Тому питання призначення та виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

З огляду на викладене, означена позовна вимога задоволенню не підлягає, так як призначення та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Разом з тим, з метою захисту прав позивача та керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.12.2020 року, з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем були сплачені судові витрати у розмірі 908,00 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.2037947399.1 від 03.03.2021 року, копія якої міститься в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області ОСОБА_1 щодо призначення та виплати пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років, періоди з 14.10.2011р. по 17.01.2013р., з 01.10.2013р. по 13.08.2015р., з 17.08.2015р. по 27.07.2016р., з 15.05.2017р. по 22.12.2020р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про призначення пенсії від 23.12.2020 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) сплачену суму судового збору в розмірі 454,00 грн.(чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 18.05.2021 року.

Суддя І.О. Лозицька