Рішення № 96962886, 12.04.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2021 р. Справа № 911/3015/20

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участі секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті»

до Приватного підприємства «Автоентерпрайз»

про стягнення 9150,00 грн

за участі представників

позивача: Гордієнко Н.П. - адвокат, ордер серії КС № 823906 від 16.11.2020;

відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніті» (далі - позивач, ТОВ «Іоніті») з позовом до Приватного підприємства «Автоентерпрайз» (далі - відповідач, ПП «Автоентерпрайз») про стягнення 9150,00 грн штрафних санкцій.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, 16.12.2019 між ТОВ «Іоніті», як замовником, та ПП «Автоентерпрайз», як виконавцем, укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання. За твердженнями позивача, 16.08.2020 ТОВ «Іоніті» здійснено обстеження обладнання та виявлено неможливість використання зарядних пристроїв, розміщених за адресою: Київська обл., с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Авіаторів, 41А, у зв`язку з відключенням, про що було складено відповідний акт.

Стверджуючи про те, що ПП «Автоентерпрайз» було здійснено відключення обладнання без згоди ТОВ «Іоніті», позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу штрафні санкції, передбачені п. 5.4. договору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Через канцелярію суду 09.11.2020 від ПП «Автоентерпрайз» надійшов відзив на позовну заяву від 02.11.2020, у якому відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх незаконними та такими, що не підлягаються задоволенню.

Обгрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач зазначає, що у своїй позовній заяві ТОВ «Іоніті» посилається на «Дублікат» договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, нібито укладений між позивачем та відповідачем. ПП «Автоентерпрайз» стверджує про те, що такий договір не укладався і він має всі ознаки фальсифікації.

Відповідач зауважує, що у зазначеному договорі є посилання на довіреність від 05.07.2019. Відповідач стверджує, що ним дійсно була видана довіреність разом з печаткою, які були відкликані 27.03.2020. Зазначена довіреність, зі слів відповідача, передбачала укладання договорів та додаткових угод від імені та в інтересах підприємства виключно за умови погодження таких договорів із директором підприємства у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту, однак такий договір погоджений не був.

Відповідач звертає увагу, що у правому верхньому куті «Дубліката» договору зазначено, що це «Дублікат» договору про надання послуг з розміщення обладнання укладеного 16.12.2019 між ТОВ «Іоніті» та ТОВ «Автоентерпрайз», однак в договорі вказано Приватне підприємство «Автоентерпрайз», що, у свою чергу, є іншою юридичною особою.

Відповідач зазначив, що позивач не звертався до відповідача щодо втрати або відновлення договору, що також унеможливлює створення дубліката договору як такого.

У відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на те, що відповідачем не підписувався договір про надання послуг з розміщення обладнання з ТОВ «Іоніті» від 16.12.2019, а він начебто наявний у позивача, просив суд витребувати його оригінал у позивача.

Надаючи пояснення щодо відключення зарядних станцій, відповідач вказав, що позивач у позовній заяві посилається на акт обстеження обладнання від 16.08.2020, відповідно якого встановлено відключення електрозарядної станції, однак відповідач щодо цього заперечує та зазначає, що у провадженні Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві знаходиться кримінальне провадження за №12020100080002330 від 13.05.2020 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України, щодо викрадення обладнання, яке належить «Автоентерпрайз». Також, зі слів відповідача, у більшості районів м. Києва були подані аналогічні заяви, які в подальшому були приєднанні до зазначеного вище кримінального провадження. До цих заяв були також додані докази втручання (відеофайли), з яких вбачається, що встановлені особи - працівники ТОВ «Іоніті» займаються демонтажем внутрішнього обладнання електрозарядних станцій, що призводить до їхнього виходу з ладу.

Крім того відповідач зазначав, що позивач самостійно відключив зарядні станції, що підтверджується повідомленнями позивача у соціальній мережі Facebook.

Відповідач повідомив, що зазначені оголошення були збережені ним шляхом виготовлення копій зображень екрану (скріншоти), а також збережені шляхом внесення їх до інтернет-архіву задля уникнення видалення останніх. При цьому відповідач звертає увагу, що ним було проведено дві експертизи з метою фіксації даних, розміщених на сторінці позивача у соціальній мережі Facebook, копії висновків яких долучено до відзиву.

Через канцелярію суду 17.11.2020 від ТОВ «Іоніті» надійшла відповідь від 16.11.2020 на відзив, за змістом якої позивач вважає, що наведені у відзиві відомості не відповідають дійсності, а відзив у цілому є необґрунтованим і таким, що не спростовує аргументів позовної заяви.

Позивач зазначає про те, що ОСОБА_3 було видано довіреність від 05.07.2019, відповідно до тексту якої відповідач уповноважив ОСОБА_3 бути його представником в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача. Для виконання зазначеної довіреності ОСОБА_3 надавалося право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Жодних обмежень повноважень ОСОБА_3 щодо укладення договорів, у тому числі шляхом їх письмового чи будь-якого іншого погодження, довіреністю не встановлено. Щодо обставин відкликання довіреності, виданої ОСОБА_3, позивач зазначає, що договір було укладено до її відкликання. При цьому позивач зауважив, що відповідачем не надано належних і достатніх доказів відкликання довіреності.

Щодо аргументів відповідача про фальсифікацію договору позивач зазначає, що вони є безпідставними, оскільки неправомірність договору не встановлена жодним чином.

Щодо описки у дублікаті договору позивач вважає, що зазначена обставина є помилкою, спричиненою людським фактором, проте суб`єктний склад осіб визначається в основному тексті дубліката документа і вказана описка жодним чином не впливає на зміст договору.

Також позивач зазначає, що підписантом договору з боку відповідача є ОСОБА_3, який, як вказано у довіреності, проживає у місті Києві, у зв`язку з цим, більш доцільним під час оформлення дубліката договору було зв`язатися безпосередньо з ОСОБА_3 для пришвидшення та спрощення процесу виготовлення дубліката. При цьому позивач зауважує, що оформлення дубліката не є новим волевиявленням, яке могло б потребувати узгодження дій ОСОБА_3 з відповідачем, і не створює для сторін договору нових прав та обов`язків, а є просто фактом виготовлення особливого виду копії документа.

Щодо тверджень про кримінальне провадження щодо викрадання обладнання, яке належить підприємству, яке знаходиться у провадженні Святошинського управління поліції у м. Києві, позивач зазначає, що наведений відповідачем факт не відповідає дійсності, і станом на сьогодні встановлюється в ході кримінального провадження та не має відношення до цієї справи. Позивач зазначає, що предметом розгляду цієї справи є порушення відповідачем обов`язку забезпечити функціонування обладнання позивача, розміщеного за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Авіаторів, 41А , натомість у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на події, які можуть мати відношення до зовсім іншої адреси (як вбачається з наданої відповідачем копії витягу з ЄРДР): м. Київ, вул. Героїв Космосу, 4. Таким чином, на думку позивача, наданий відповідачем документ не підтверджує жодних обставин у цій господарській справі.

Щодо повідомлень, які містяться на сторінці у соціальній мережі Facebook, позивач зазначає, що мова йде про «відключення в мережі AUTOENTERPRISE» та за своєю суттю це є зовсім іншою обставиною, ніж ті, що вказують на порушення відповідачем умов Договору, оскільки відключення в мережі AUTOENTERPRISE передбачає припинення білінгового обліку зарядних пристроїв: тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг із заряджання електромобіля, натомість у договорі мова йде про відключення зарядних пристроїв від електричної мережі або припинення їх електричного живлення.

Позивач вважає, що наведені повідомлення не вказують на відключення зарядних пристроїв позивача від електричної мережі, у зв`язку з чим не є належним доказом у цій справі, і тим більше не вказують на самостійне відключення позивачем зарядних пристроїв. Так, у повідомленні від 06.05.2020 зазначено: «З незрозумілих для нас причин та без завчасного попередження ми були обмежені в доступі до функціоналу мережі, а згодом повністю від неї відключені. Ми здійснюємо максимум зусиль для відновлення роботи нашої мережі, але устаткування, яким ми оперуємо, адаптовано виключно під єдину систему адміністрування, про що нас також не поінформували. Над даним технічним питанням ми зараз активно працюємо. На сьогоднішній день IONITY стали жертвами шантажу, маніпуляцій, залякування та нищення устаткування». Позивач звертає увагу, що із зазначеного повідомлення вбачається, що відключення обладнання позивача відбулося не з його волі, а внаслідок протиправних дій інших осіб, при цьому позивач зазначив, що повідомлення 04 - 06 травня 2020 року не входять до спірного періоду, у зв`язку з чим не можуть бути підтвердженням причин відключення обладнання 16.08.2020.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що зазначені у відповіді на відзив обставини, зокрема щодо змісту довіреності, будуть підтверджені заявами свідків, оформлені відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України. Проте у зв`язку з широким колом свідків, а також тим, що кожному з них потрібен час для викладення відомих їм фактів у письмовій формі із нотаріальним засвідченням справжності підпису свідка, позивач не має змоги надати нотаріальні заяви свідків разом із відповіддю на відзив, у зв`язку з чим позивач просить встановити позивачу додатковий строк для подання доказів, не менший ніж 10 днів для належного оформлення заяв свідків. Позивач також вказав, що ним було направлено адвокатські запити, спрямовані на отримання інформації щодо довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_3 в інтересах відповідача та на даний момент відповіді на адвокатські запити не надійшли, у зв`язку з чим не можуть бути надані разом з відповіддю на відзив, однак будуть надані суду протягом додаткового часу, встановленого для подання доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2020 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 07.12.2020; за клопотанням ПП «Автоентерпрайз» витребувано у ТОВ «Іоніті» оригінал договору про надання послуг з розміщення обладнання, укладеного 16.12.2019 між ТОВ «Іоніті» та ПП «Автоентерпрайз», для огляду в судовому засіданні; клопотання ТОВ «Іоніті», викладене у пункті 2 відповіді на відзив від 16.11.2020, про встановлення додаткового строку для подання доказів задоволено та встановлено ТОВ «Іоніті» додатковий строк для подання доказів - до 07.12.2020.

Через канцелярію суду 23.11.2020 від ПП «Автоентерпрайз» надійшли заперечення від 19.11.2020 на відповідь на відзив на позовну заяву. У вказаній заяві по суті спору ПП «Автоентерпрайз» наведено додаткові мотиви на спростування позовних вимог ТОВ «Іоніті» та долучено, зокрема, копію експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 20.10.2020 № 304/2020-ЕВ, а також складений 19.10.2020 висновок № 576/10/2020 комп`ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет за заявою ПП «Автоентерпрайз».

Через канцелярію суду 07.12.2020 ТОВ «Іоніті» подано клопотання від 04.12.2020 про приєднання документів до матеріалів справи, у тому числі заяв свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які, на думку позивача підтверджують обставини укладення договору та виготовлення його дубліката.

Також ТОВ «Іоніті» повідомляє, що на підтвердження правової позиції позивача 04.12.2020 складено акт обстеження обладнання ТОВ «Іоніті» для актуалізації технічного стану обладнання та підтвердження тривалості порушення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2020 розгляд справи № 911/3015/20 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.01.2021; витребувано у ТОВ «Іоніті» дублікат договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, укладеного між сторонами, - в оригіналі для огляду в судовому засіданні.

Через канцелярію суду 31.12.2020 від ТОВ «Іоніті» надійшли пояснення від 30.12.2020 щодо предмета доказування у справі, у яких позивач стисло виклав свою узагальнену правову позицію та звертає увагу на предмет доказування у справі.

Через канцелярію суду 31.12.2020 від ТОВ «Іоніті» надійшло клопотання від 30.12.2020 про зменшення розміру судових витрат відповідача.

Через канцелярію суду 11.01.2021 ПП «Автоентерпрайз» подано клопотання від 06.01.2021 про призначення експертизи, у якому відповідач просить суд витребувати у позивача оригінал «Дубліката» договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 та направити його для проведення експертизи з метою встановлення дати його створення. Клопотання обґрунтоване необхідністю спростування або підтвердження факту створення цього дубліката договору

У підготовчому засіданні 11.01.2021 представник позивача заперечувала проти задоволення вказаного клопотання, оскільки, на її думку, дійсність договору не є предметом спору у дані й справі.

Розглянувши у підготовчому засіданні клопотання ПП «Автоентерпрайз» від 06.01.2021 про призначення експертизи та заслухавши усні пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, виходячи з такого.

Частиною 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

На думку суду, відповідачем не обґрунтовано необхідності та доцільності призначення судової експертизи з огляду на предмет доказування у даній справі. Крім того відповідачем не наведено обставин, які будуть встановлювати чи спростовувати обставини, що входять до предмета доказування у справі та є такими, що викликають сумнів і потребують спеціальних знань.

Зважаючи на те, що в рамках підготовчого провадження у суду не виникало питань, які потребують спеціальних знань, господарський суд в змозі самостійно надати оцінку всім доказам, які містяться в матеріалах справи та мають суттєве значення для вирішення спору, суд відмовив у задоволенні клопотання ПП «Автоентерпрайз» від 06.01.2021 про призначення експертизи у зв`язку з його необґрунтованістю та недоцільністю.

Також у підготовчому засіданні 11.01.2021 судом оглянуто наданий представником позивача оригінал дубліката договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019.

На підставі ухвали Господарського суду Київської області від 11.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.02.2021.

Ухвалою суду від 05.02.2021, з урахуванням клопотань сторін, розгляд справи по суті відкладено на 01.03.2021.

Ухвалою суду від 01.03.2021, з урахуванням клопотання позивача, розгляд справи по суті відкладено на 15.03.2021.

У судовому засіданні 22.02.2021 судом розпочато розгляд справи по суті та заслухано вступні слова представників сторін щодо вимог заявленого позову, а також стосовно змісту та підстав заперечень проти позову.

Під час розгляду справи по суті судом неодноразово оголошувалась перерва, зокрема, у судовому засіданні 29.03.2021 оголошено перерву до 12.04.2021.

У судовому засіданні 12.04.2021 представник позивача позовні вимоги підтримувала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив. Водночас 12.04.2021 на електронну пошту суду від представника ПП «Автоентерпрайз» надійшло клопотання від 11.04.2021 про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване неможливістю прибуття у судове засідання, що пов`язано з додатковими обмеженнями, зокрема, щодо транспортного сполучення, введеними у зв`язку з карантинними заходами на всій території України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Правовий аналіз приписів наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу, а саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні.

Судом враховано, що відповідачем у даній справі є юридична особа, яка на власний розсуд обирає представників для захисту та представництва її інтересів. Відповідачем не доведено суду неможливості заміни представника, а також неможливості розгляду справи без участі його представника на підставі письмових доказів у справі.

З огляду на те, що наявних у матеріалах справи доказів є достатньо для розгляду справи по суті, заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи судом відхилено та розгляд справи вирішено здійснити без участі уповноваженого представника ПП «Автоентерпрайз», за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, 12.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Іоніті» (замовник) та ПП «Автоентерпрайз» (виконавець) 16.12.2019 було укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, іменованих надалі - обладнання, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

За умовами пункту 1.2. Договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі стосовно відповідного обладнання (надалі - місце). Місцем виконання цього Договору є місце розміщення обладнання.

Пунктом 2.1. Договору визначені обов`язки виконавця, зокрема: надання можливості замовнику розмістити обладнання у погоджених сторонами місцях; забезпечення підключення обладнання до електричної мережі; забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання замовника; забезпечення охорони обладнання від викрадення, пошкодження, знищення.

Згідно з п. 5.4. Договору у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою:

P=DC*1500+AC*150,

в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення:

«=» - математичний знак «дорівнює»;

«*» - математична дія множення;

«+» - математична дія додавання;

«Р» - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору;

«DC» - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу;

«АС» - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Всі розбіжності з приводу виконання цього Договору вирішуються Сторонами шляхом переговорів (п. 5.6. Договору).

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 включно (п. 6.1. Договору).

Між сторонами 16.12.2019 підписано акт приймання-передачі до Договору, відповідно до якого замовник розміщує, а виконавець надає місце для розміщення наступного обладнання: зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС): «Тратторія Cipolla Rossa», місце розміщення - Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Авіаторів, 41А.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2020 представниками ТОВ «Іоніті» в особі директора ОСОБА_2 та монтажника електричного устаткування О.В. Ступака складено та підписано акт обстеження обладнання: зарядного пристрою змінного струму для заряджання електромобілів (АС): «Тратторія Cipolla Rossa», розташованого за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Авіаторів, 41А. В акті зазначено, що за результатами технічного обстеження обладнання встановлено факт неможливості використання вказаного зарядного пристрою змінного струму для заряджання електромобілів у зв`язку з відключенням.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що не надавав ані усної, ані письмової згоди на відключення обладнання та жодним іншим чином не погоджував можливість і необхідність відключення з відповідачем або іншими особами. На думку позивача, відключення обладнання без згоди ТОВ «Іоніті» свідчить про порушення відповідачем взятих на себе обов`язків, визначених пунктами 1.1., 2.1. Договору, яке призвело до неможливості використання обладнання, тому позивачем на підставі п. 5.4. Договору нараховано до стягнення з відповідача 9150,00 грн штрафу за кожен день, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання, - за період з 16.08.2020 по 15.10.2020.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, ПП «Автоентерпрайз» посилалося на непідписання його уповноваженим представником спірного договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 16.12.2019 та акт приймання-передачі від 16.12.2019 від імені ПП «Автоентерпрайз» підписані його представником - ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності відповідача від 05.07.2019.

Зі змісту поданої позивачем копії довіреності відповідача від 05.07.2019, виданої на ім`я ОСОБА_3 вбачається, що останній уповноважений відповідачем бути представником ПП «Автоентерпрайз» в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача.

Для цього ОСОБА_3 надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019.

Вірність копії довіреності з оригіналу документа засвідчена 26.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрована в реєстрі за № 2430.

Доводи відповідача про відкликання 27.03.2020 довіреності від 05.07.2019 та наявності в діях працівників позивача складу кримінального правопорушення, судом відхиляються з огляду на відсутність вироку суду у кримінальному провадженні та з урахуванням того, що відкликання довіреності не свідчить про підписання правочину не уповноваженою особою (на час вчинення такої дії) та не припиняє відповідних господарських правовідносин сторін.

Крім того з наданої відповідачем копії опису вкладення в цінний лист (№ 6105402001869), який, за його словами, підтверджує факт відкликання довіреності, не може бути належним доказ таких обставин, оскільки з указаного опису вкладення неможливо встановити якого змісту кореспонденція надсилалась 27.03.2020 на ім`я ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 Цивільного кодексу України).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано доказів відмови від договору від 16.12.2019, визнання його недійсним чи вчинення інших дій, які б свідчили про невизнання відповідачем цієї угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд, з урахуванням положень, зокрема, ст. 79 ГПК України, вважає доведеною обставину укладення між сторонами договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 та акту приймання-передачі, а також підписання наведених документів уповноваженими представниками сторін.

Стосовно тверджень відповідача про недійсність дубліката Договору з огляду на його невідповідність вимогам до оформлення дублікатів документів, суд зазначає, що договір як документ, а також дублікат чи копія такого документа не можуть бути визнані недійсними.

Дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 у справі № 161/3245/15-ц).

Таким чином відповідач, уповноваживши ОСОБА_3 на підставі довіреності від 05.07.2019 на укладення договорів від імені відповідача, прийняв на себе зобов`язання, встановлені наведеним вище Договором.

При цьому суд також враховує, що відповідачем факт наявності між сторонами договірних відносин не заперечується, так само як і не доводиться жодними доказами наявність договірних відносин на підставі іншого за змістом договору.

Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем Договір від 16.12.2019 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст. 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 5.4 Договору, у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за встановленою вказаним пунктом Договору формулою.

Стверджуючи про відключення зарядного пристрою за місцем розміщення належного ТОВ «Іоніті» обладнання у період з 16.08.2020 по 15.10.2020 включно, позивач посилається на наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення договірних зобов`язань та стягнення з нього 9150,00 грн штрафу.

Як доказ порушення відповідачем умов Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 та відключення зарядного пристрою, позивач надав суду акт обстеження обладнання від 16.08.2020, а також заяви свідків, що містять посилання на обставини складення цього акту та аналогічні відомості до тих, які містить сам акт обстеження.

Проте під час дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що наведений акт не є належним доказом обставин, на які посилався позивач, оскільки такий документ підписаний уповноваженими особами позивача в односторонньому порядку. Водночас докази виклику представників відповідача для проведення обстеження та встановлення факту роботи/відключення зарядного пристрою відповідно до умов Договору, докази повідомлення відповідача про вчинення таких дій, чи докази залучення до проведення наведеного вище обстеження інших незаінтересованих осіб, не пов`язаних з позивачем трудовими відносинами, у матеріалах справи відсутні.

Крім того у матеріалах справи відсутні й докази направлення вказаного акта на адресу відповідача після його оформлення, що дало б можливість останньому надати свої заперечення/пояснення на викладені в акті обставини, або усунути відповідні недоліки у разі їх дійсного підтвердження.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 5.6 Договору всі розбіжності з приводу виконання цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів.

Проте позивач до відповідача з вимогою про усунення порушення не звертався.

Матеріали справи також не містять і належних доказів, що можуть підтвердити факт відключення цих пристроїв саме відповідачем чи іншими особами на його замовлення.

Також позивачем не надано доказів та належним чином не доведено, що відключення зарядного пристрою за місцем його розміщення сталося з вини чи за наслідком дій відповідача, та відповідно наявна протиправна поведінка останнього.

Так само не змінюють висновків суду подані позивачем 31.12.2020 пояснення щодо предмета доказування у справі.

Одночасно суд критично оцінює подані відповідачем: експертний висновок від 20.10.2020 № 304/2020-ЕВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет; висновок № 576/10/2020 від 19.10.2020 комп`ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, за заявою ПП «Автоентерпрайз», оскільки суд, дослідивши зміст поданих документів, встановив, що оголошення із соціальної мережі, які були об`єктом дослідження, не можуть безперечно вказувати на те, з вини кого зарядні пристрої не можуть бути використані та, відповідно, жодним чином не свідчать про невиконання Договору однією зі сторін, а отже такі оголошення не мають значення для вирішення даного спору та не впливають на господарські відносини сторін, що виникли на підставі Договору.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафних санкцій у заявленому розмірі.

Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Зі змісту поданого відповідачем відзиву вбачається, що відповідач просить стягнути на його користь з позивача судові витрати у розмірі 20500,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн та витрат на проведення експертизи у розмірі 5500,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До відзиву долучено ксерокопію платіжного доручення № 520 від 15.10.2020 про оплату ПП «Автоентерпрайз» 5500,00 грн з призначенням платежу «за комп`ютерно-технічну експертизу зг. рах. 133/10 від 13.10.20 Без ПДВ».

Відповідно до ч. 5 ст. 91 ГПК України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Також, відповідно до пункту 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Суд звертає увагу на те, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення, яка не засвідчена у встановленому чинним законодавством порядку не підтверджує факт здійснення відповідачем оплати у відповідному розмірі.

Згідно з ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує в тому числі чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи інших доказів на підтвердження співмірності витрат на проведення комп`ютерно-технічної експертизи, суд вважає розмір витрат на проведення експертизи необґрунтованим, а отже такі витрати покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

Відповідно до звіту, складеного 02.11.2020 на підставі договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.09.2020, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, що підписаний адвокатом Мазепою Д.Г та директором ПП «Автоентерпрайз», зазначені витрати складаються з наступного:

- складання відзиву на позовну заяву по справі № 911/3015/20 - 3000,00 грн;

- участь у судовому розгляді першої інстанції - 4000, 00 грн;

- фіксування змісту оголошень з веб-сторінки компанії «Іоніті» у соціальній мережі Фейсбук на сервісі архіву інтернету https://web.archive.org/ - 1000 грн;

- замовлення та проведення експертизи з метою фіксування змісту веб-сторінки - 4200,00 грн;

- підготовка та направлення заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву по справі № 911/3015/20 - 2800,00 грн.

На підтвердження замовлення та проведення експертизи з метою фіксування змісту веб-сторінки у розмірі 4200,00 грн надано дублікат квитанції від 19.10.2020 № 0.0.1875546043.1.

Доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу на решту суми в матеріалах справи відсутні.

Також у матеріалах справи відсутній договір про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.09.2020, на який міститься посилання у звіті від 02.11.2020, з дослідження змісту якого суд міг би пересвідчитись у співмірності обсягу наданих послуг з умовами договору про надання правничої допомоги.

За таких обставин, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає за доцільне покласти витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн на відповідача.

Судові збір, сплачений за подання до господарського суду позовної заяви, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.05.2021.

Суддя О.В. Щоткін