Рішення № 96962288, 05.05.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/24/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2021 Справа № 908/509/21

м.Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельний будинок “Енергоальянс”, код ЄДРПОУ 33527835 (69041, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські зорі, буд. 1)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика”, код ЄДРПОУ 00187292 (69057, м. Запоріжжя, вул. Адм. Нахімова, буд. 3)

про стягнення 59249,80 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

від позивача: Кузнецов І.С.;

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельний будинок “Енергоальянс” про стягнення з відповідача: Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика” суми 49289,26 грн. заборгованості, суми 2220,04 грн. пені, суми 4928,92 грн. штрафу, суми 2257,45 грн. інфляційних збитків, суми 554,13 грн. – 3% річних, всього – загальної суми 59249,80 грн.

Ухвалою суду від 09.03.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/509/21, присвоєний номер провадження 9/24/21, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 06.04.2021. У судовому засіданні 06.04.2021 оголошено перерву до 05.05.2021.

05.05.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги, які підтримані позивачем, мотивовані наступним. Між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 52-07 від 07.09.2020, за яким позивач за видатковою накладною № 12159 від 11.09.2020 поставив відповідачу товар на загальну суму 49289,26 грн. За умовами договору відповідач повинен був сплатити позивачу (постачальнику) повну вартість отриманого товару протягом 30 календарних днів з дати поставки. Однак відповідач оплату товару не здійснив. При передачі товару представники відповідача посилаючись на тимчасову відсутність уповноваженої особи на отримання товару - Поплавки С.М. надали постачальнику оригінал довіреності № 355 від 11.09.2020 на отримання ТМЦ. Товар був прийнятий без зауважень. Покупцю були також передані паперові примірники договору, рахунку та видаткової накладної для підписання та повернення. Проте зазначені документи з невідомих причин не були підписані та повернуті позивачу. Позивачем в підтвердження проведення господарської операції з постачання відповідачу товару було складено та зареєстровану податкову накладну № 451 від 11.09.2020. Перед зверненням до суду, позивач направив відповідачу претензію, проте відповідач так і не оплатив заборгованість. У зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача суму 49289,26 грн. заборгованості, суму 2220,04 грн. пені, нарахованої на підставі п. 5.4 договору за період прострочення з 13.10.2020 по 26.02.2021, суму 4928,92 грн. штрафу (10% від суми договору) на підставі п. 5.4 договору, суму 2257,45 грн. інфляційних збитків за період прострочення: жовтень 2020-січень 2021 та суму 554,13 грн. – 3% річних за період прострочення з 13.10.2020 по 26.02.2021. Позов обґрунтовано ч. 2 ст. 11, ст.ст. 509, 625, 655, 692, 697, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 265 ГК України та умовами договору поставки № 52-07 від 07.09.2020.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, відзив на позов суду не надав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.03.2021, що була надіслана відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отримана відповідачем 16.03.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Із змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, за відсутністю відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Згідно з п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.

Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що між позивачем та відповідачем на підставі ст.ст.11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України виникли зобов`язання, фактично сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом (ч. 7 ст. 193 ГК України).

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ж частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Надані позивачем на підтвердження факту поставки товару докази у їх сукупності, а саме: видаткова накладна № 12159 від 11.09.2020, довіреність № 355 видана 11.09.2020 ПрАТ “Завод “Запоріжавтоматика” (відповідач у справі) на ім`я ОСОБА_1 на отримання ТМЦ (оригінал оглянуто судом у судовому засіданні), рахунок на оплату № 15712 від 07.09.2020, а також податкова накладна про проведення господарської операції з постачання товару, що 21.09.2020 зареєстрована в ЄРПН, свідчать про поставку відповідачу товару, а саме: проводу ПСДКТЛ-1,56, на загальну суму 49289,26 грн.

Проте відповідач зобов`язання щодо оплати товару не виконав, оплату за отриманого товару не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 49289,26 грн.

Відповідач відзив на позов суду не надав, позовні вимоги в цій частині не спростував, доказів сплати вказаної суми боргу суду не надав.

При цьому, згідно з положеннями статей 73, 74, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 49289,26 грн. заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів позивача про поставку товару на підставі договору № 52-07 від 07.09.2020, суд зазначає про наступне.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять підписаного обома сторонами договору № 52-07 від 07.09.2020, на який посилається позивач. У вказаному договорі відсутній підпис уповноваженої особи відповідача. Документів, які б свідчили про досягнення сторонами згоди щодо його умов (в тому числі відповіді з боку відповідача на направлену електронною поштою пропозицію з проектом договору), в матеріали справи позивачем не надано, тому в даному випадку відсутні підстави стверджувати про укладення господарського договору, викладеного у формі єдиного документа.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 2220,04 грн. пені, нарахованої на підставі п. 5.4 договору за період прострочення з 13.10.2020 по 26.02.2021 та суми 4928,92 грн. штрафу (10% від суми договору) на підставі п. 5.4 договору.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Із змісту ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 547, ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України слідує, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З ч. 2 статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони виду правопорушення за який вона стягується та її розмір. Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Зобов`язання зі сплати штрафних санкцій має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Вказане слідує з висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.09.20219 у справі № 904/1501/18.

На підставі викладеного та з огляду на вищевикладені висновки суду щодо відсутності укладеного між сторонами договору у формі єдиного документа, на умови якого посилається позивач в частині обґрунтування розміру штрафних санкцій, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 2257,45 грн. інфляційних збитків за період прострочення: жовтень 2020-січень 2021, та суми 554,13 грн. – 3% річних за період прострочення з 13.10.2020 по 26.02.2021.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт порушення грошового зобов`язання підтверджується матеріалами справи та є доведеним.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими. Разом з тим, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” встановив, що позивачем було допущено арифметичну помилку при визначенні розміру інфляційних втрат за заявлений ним період. Так, правильною є сума 2255,41 грн. інфляційних втрат, тому вимоги в цій частині задовольняються судом частково – на суму 2255,41 грн.

Розрахунок 3% річних здійснений позивачем вірно, тому вимоги про стягнення з відповідача суми 554,13 грн. 3 % річних задовольняються судом у заявленому розмірі.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Завод “Запоріжавтоматика”, код ЄДРПОУ 00187292 (69057, м. Запоріжжя, вул. Адм. Нахімова, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельний будинок “Енергоальянс”, код ЄДРПОУ 33527835 (69041, м. Запоріжжя, вул.Дніпровські зорі, буд. 1) суму 49289 (сорок дев`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн. 26 коп. основного боргу, суму 554 (п`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 13 коп. – 3 % річних, суму 2255 (дві тисячі двісті п`ятдесят п`ять) грн. 41 коп. – інфляційних втрат та суму 1996 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 03 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволені іншої частини позову – відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва