Рішення № 96953208, 11.05.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1618/2021 Справа № 490/3374/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі - Баришніковій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Центрального районного судум. Миколаєва з позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.12.2010року у сумі 69063,70 грн., а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 09.12.2010 року підписав заяву № б/н, згідно якої йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому відповідачем збільшувався. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Щодо зміни кредитного ліміту, то банк керується п. 2.1.1.2.3 Умовами та Правилами договору, де зазначено, що банк має право за власної ініціативи змінювати кредитний ліміт. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах договору.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не сплатив своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 12.04.2020 у відповідача виникла заборгованість в розмірі 69063,70 грн.,яка складається з наступного: 32696,00 грн. -заборгованість за тілом кредиту; 11425,40 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 21177,36 грн. - нарахована пеня; штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3264,94 грн. - штраф (процентна складова). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачені при подачі позову судові витрати - 2102,00 грн. судового збору.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.07.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу за останнім відомим місцем реєстрації, а також шляхом надання оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. В установлений судом строк відповідач відзив не подала.

Представник позивача надав до суду заяву, у якій просив розглядати справу у його відсутність та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, у разі неявки відповідача просив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі документів.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити заочне рішення, що відповідаєст. 280 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовийзахистмаютьздійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, яківідповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи 09.12.2010 року між Банком та ОСОБА_1 була підписана Анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

В Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку наявний підпис як представника АТ КБ «ПриватБанк», так і підпис ОСОБА_1 , а також зазначена письмово дата укладення цієї Анкети-заяви, а саме: «09.12.2010», також персональні дані ОСОБА_1 та відмітку про бажання оформити банківську послугу на своє ім`я « Сберкнижка (депозит)».

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Згідно з витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн. та не більше залишку заборгованості, з 01 квітня 2014 року 5 % від заборгованості, але не менше 100,00 грн. та не більше залишку заборгованості. Штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій, базова ставка вказана різна в залежності від різновиду картки «Універсальна», який не містить підпису відповідача.

Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором № б/н від 09.12.2010 року, станом на 12.04.2020 року становить69063,70 грн.,з яких: 32696,00 грн. -заборгованість за тілом кредиту; 11425,40 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;21177,36 грн. - нарахована пеня; штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3264,94 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до виписки з особового рахунку відповідача , дата операцій розпочинається з 31.01.2013 року.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку починається з 31.01.2013, та згідно довідки про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням номерів та дат їх видачі, перша кредитна картка за № НОМЕР_1 була відкрита 31.01.2013 року, та термін дії до 07/16.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, що передбачено ст. 1055 ЦК України.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 та 2 ст.551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.

При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

АТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, надано копію Анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку та розрахунок заборгованості, виписку з особистого рахунку відповідача, довідки.

Разом з тим, в Анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 09.12.2010 року вказані анкетні дані останнього, контактна інформація, також у вказаній Анкеті зазначено, що відповідач виявив бажання оформити на себе « Сберкнижку (депозит)».

Таким чином, в переліку зазначених у Анкеті-заяві банківських послуг відсутня відмітка про бажання відповідача отримати кредит за платіжною кредитною карткою «Універсальна», або бажання отримати будь-яку іншу кредитну картку.

Крім того, в Анкеті-заяві відповідача взагалі не визначена процентна ставка, строк повернення кредиту (користування ним), даних про видачу кредитної карти та строк її дії, дані про її перевидачу, підстави та порядок нарахування штрафів та пені.

Також, у вказаній Анкеті-заяві відсутні дані щодо конкретної суми, яку відповідач мав намір отримати на кредитну картку.

Хоча Анкетою-заявою обрано вид карти «Сберкнижку(депозит)», позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Наявний в матеріалах справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», не містить підписів як позивача, так і відповідача, та дати його складання.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, зазначав, що у порушення своїх зобов`язань відповідач кредит у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим просив, у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути відсотки за користування кредитом, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року.

Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).

Відповідно до п. 5, глави VII Загальних правил документообігу за операціями з використанням електронних платіжних засобів Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Так, судом встановлено, що Анкета-заява була підписана відповідачем 09.12.2010, тоді як відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунку по карткам ОСОБА_1 , дата операцій розпочинається з 31.01.2013 року, тобто через три роки після підписання Анкети-заяви, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ім`я ОСОБА_1 , старт карткового рахунку починається з 31.01.2013, а також згідно довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток із зазначенням номерів та дат їх видачі, перша кредитна картка за № НОМЕР_1 була відкрита 31.01.2013 року, з терміном дії до 07/16.

Тому суд вважає, що надані вище вказані докази, які є первинним документом та належним підтвердженням наявності та розміру заборгованості не можуть вважатися, такими що підтверджують наявність у відповідача заборгованості саме за цим кредитним договором, яким умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору.

Крім того, Банком також не надано суду доказів того, що відповідна картка, яка мала бути передбачена умовами анкети-заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії цієї картки, що є істотними умовами договору.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з долученими Банком Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, враховуючи те, що він містить посилання на банківську ліцензію НБУ № 22 від 05.10.2011, при укладанні сторонами договору 09.12.2010 року, розуміввідповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказаний документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, а в даному випадку банку, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року №6-16цс15.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про кредитний ліміт, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, що встановлено ст.76 ЦПК України.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами, під час розгляду справи, обставини на які він посилається, як на підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Врахувавши аналіз викладених норм права, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», оскільки позивач не довів існування кредитних правовідносин між сторонами, та на підтвердження цього, Банком було надано суду Анкету-заяву, у якій зазначено лише анкетні дані відповідача та відмітка про бажання відповідача оформити депозит, відсутні дані про те, яку суму було надано відповідачу, та який кредитний ліміт встановлено, тип картки, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, розмір пені та штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в Анкеті-заяві не зазначено, також наданий розрахунок заборгованості, виписка з особового рахунку та довідки не відповідають часовому проміжку підписання ОСОБА_1 саме Анкети-заяви від 09.12.2010 року, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису відповідача.

Крім того, Банк не надав жодних доказів про те, яке рішення було прийнято Банком за заявою відповідача та яка картка йому була видана з огляду на те, що підписання Анкети-заяви не є обов`язковою умовою для видачі картки і Банк може прийняти рішення як про видачу картки, так і про відмову клієнту без пояснення причин у її видачі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 755/557/19.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то згідно ст.141 ЦПК України відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

На підставі ст.ст. 207, 526, 530, 626, 628, 633, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Реквізити сторін:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК"(01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, НОМЕР_2 , МФО 305299 код ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повний текст заочного рішення виготовлено: 11 травня 2021 року.

Суддя Н.П. Черенкова