Ухвала суду № 96947630, 20.04.2021, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 2-34/11

Провадження № 6/496/80/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Буран В.М.,

за участю: секретарі – Старостіної А.Ю.,

заявника – ОСОБА_1 ,

боржника - ОСОБА_2

представників боржників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 – адвоката Колеснікової Ю.С. та адвоката Василіна В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка заяву ОСОБА_1 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням суду від 30.05.2011 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , третя особа: Біляївська районна нотаріальна контора про стягнення грошових коштів одержаних на підставі нікчемного договору. З боржників було стягнуто борг по 46 209,76 грн. з кожного в межах вартості отриманого ними у спадок майна, а також по 475 грн. судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.07.2012 року, рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції залишено без змін. 21.09.2012 року судом було видано виконавчі листи, 30.10.2012 року державним виконавцем Біляївського ВДВС постановлено про відкриття виконавчого провадження № 34971578 та № 34972467, 12.12.2013 року державним виконавцем постановлено про повернення виконавчих документів, оскільки була наявна заборона щодо звернення стягнення на майно боржників. Повідомленнями № 16236/30 та № 16237/30 від 11.06.2020 року стягувачу було повернуто виконавчі листи у зв`язку з пропущенням пред`явлення їх до виконання. Заявник зазначає, що йому не було відомо причини повернення виконавчих листів у 2013 році, оскільки цього не зазначив державний виконавець, також у виконавчому листі не вказана дата народження боржниці, яка була неповнолітня на момент звернення до служби ОСОБА_1 , тому він не знав коли саме зобов`язаний був повторно звернутись до виконавчої служби.

В судовому засіданні заявник наполягав на задоволенні заяви, зазначив, що він не знав про існування строків, після нанесення рішення, які можуть бути простроченні.

Представники боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 – адвокат Колеснікова Ю.С. та адвокат Василін В.В. заперечувала проти заяви про поновлення строків, у своїх письмових запереченнях зазначили, що після повернення виконавчих документів стягувачу, ОСОБА_1 не оскаржував їх, окрім того в самих виконавчих документах визначено, що вони можуть повторно бути пред`явленими до 12.12.2014 року, однак заявник у даний строк до служби не звертався. З моменту повернення документів минуло більш ніж 6 років, і тільки на даний час заявник зазначає, що йому не було відомо про дійсні причини повернення листів стягувачу, а також йому не було відомо про вік боржниці, однак представник боржника з даним твердженням не погоджується, оскільки заявник був позивачем у справі, тому даний факт він знав, крім того в матеріалах справи наявне свідоцтво про народження божника (відповідача), заявник знайомився з матеріалами справи. Таким чином, не підтвердивши поважність причини пропущення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

ОСОБА_2 підтримала своїх представників.

Ознайомившись із матеріалами справи, дослідивши заяву, пояснення заявника, боржника та його представників, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Вказане положення також закріплено в ч. 2 ст. 433 ЦПК України.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.05.2011 р. по справі № 2-34/2011 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 третя особа: Біляївська районна нотаріальна контора про стягнення грошових коштів одержаних на підставі нікчемного договору. З боржників було стягнуто борг по 46 209,76 грн. з кожного в межах вартості отриманого ними у спадок майна, а також по 475 грн. судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.07.2012 року (т. 2 а.с. 167-168), рішення суду першої інстанції від 30.05.2011 р. та ухвалу апеляційної інстанції від 16.11.2011 р. залишено без змін (т. 2 а.с. 125-127). Рішення набрало чинності 16.11.2011 р.

21.09.2012 року ОСОБА_1 отримав два оригінали виконавчих листів (т. 2 а.с. 170).

Постановами державного виконавця ВДВС Біляївського районного управління юстиції від 30.12.2012 року були відкриті виконавчі провадження з примусового виконання рішення № 34972467 та № 34971578 (т. 3 а.с. 18, 20).

Постановою державного виконавця від 12.12.2013 року виконавчий лист у ВП № 34971578 та постановою державного виконавця від 12.12.2013 року виконавчий лист у ВП № 34972467 було повернуто стягувачу з підстав наявної встановлено законом заборони щодо звернення стягнення на нерухоме майно, інші грошові кошти та майно, яке належить боржнику та на яке можливо звернути стягнення відсутнє (т. 3 а.с. 21, 22).

Повторно заявник звернувся до виконавчої служби лише у 2020 році, однак листами від 11.06.2020 року за вих. № 16236/30 та за вих. № 16237/30 йому було повідомлено про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання з причин пропущеного строку для звернення їх до виконання (т. 3 а.с. 23, 24).

У відповідності ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції чинній в період набрання законної сили рішення), строк пред`явлення виконавчих листів до виконання, які отримав заявник (стягувач), складала один рік, тобто до 16.11.2012 року.

Таким чином, заявник звернулась до суду із заявою про поновлення строку для подання виконавчих листів більше ніж через дев`ять років з моменту виникнення права на їх отримання.

Як вбачається з заяви, ОСОБА_1 пропустив строк пред`явлення виконавчих листів до виконання через те, що йому не було роз`яснено причини повернення їх стягувачу, також він не знав коли саме боржниця та відповідач по справі досягла повноліття, слід заначити, що в свою чергу і було підставою встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на нерухоме майно, тобто наявні протиріччя у твердженнях заявника. Крім того до матеріалів цивільної справи додано свідоцтво про народження ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 51), після чого позивач звернувся до суду з уточненням в якому просив залучити ОСОБА_2 , як відповідача (т. 1 а.с. 58).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції чинній в період набрання законної сили рішення) у виконавчому документі зазначалось: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові за наявності) (для фізичних

осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо. Тобто зазначення дати народження, Законом не було визначено як обов`язковість для органу, що його видає, а лише мало рекомендаційний характер.

Та суд дане обґрунтування заявника до уваги не приймає, оскільки відсутність «дати народження боржника» не було причинами повернення виконавчих листів стягувачу.

Також, заявник не обґрунтував, чому він не звернувся до виконавчої служби повторно у строк до 12.12.2014 року, оскільки зі змістом постанов державного виконавця від 12.12.2013 р. він був ознайомлений, тобто про п. 3 Постанови щодо повторного звернення йому було відомо.

Суд критично ставиться до обсягу доказів наданих заявником, на підтвердження поважності причин пропуску пред`явлення виконавчого листа до виконання, та не встановив жодних об`єктивних та достовірних доказів поважності такого пропуску, як це вимагає ст. 433 ЦПК України.

Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Обов`язок пред`явити виконавчий лист до виконання в межах строків, визначених Закону України «Про виконавче провадження», покладено саме на стягувача.

Від так, враховуючи що згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Відповідно до статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ №14від 18грудня 2009року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Суд виходить з того, що поважність причин пропуску цього строку є оціночною категорією і встановлюється у кожному конкретному випадку. Такими причинами можуть бути: тяжка хвороба, безпорадний стан, тривале відрядження, інші обставини, які свідчать про відсутність у заінтересованої особи об`єктивної можливості подати виконавчий документ до виконання у встановлені законом строки.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Відповідно до практики ЄСПЛ, вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Пономарьов проти України» та «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №357/6560/17.

Вирішуючи питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд виходить з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів щодо наявності поважних причин, які не залежали від волі стягувача, а наведені заявником причини свідчать не про об`єктивні обставини, що унеможливлювали пред`явлення виконавчого листа до примусового стягнення протягом більш як шість років, а про неналежну реалізацію позивачем свого права на пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, а тому суд приходить до висновку, що заява про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 76-81, 258, 259, 260, 261, 268, 433, п.п. 17.2 Перехідних положень ЦПК України, ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визначення поважними причини пропуску та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа виданого 21.09.2012 року по справі № 2-34/11 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 46 209 грн. 76 коп. в межах вартості нерухомого майна, яке було одержано ним у спадщину після смерті ОСОБА_4 , а також 475 грн. судових витрат та про визначення поважними причини пропуску та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа виданого 21.09.2012 року по справі № 2-34/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 46 209 грн. 76 коп. в межах вартості нерухомого майна, яке було одержано нею у спадщину після смерті ОСОБА_4 , а також 475 грн. судових витрат – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали не був врученим у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 27.04.2021 року.

Суддя: В.М. Буран