Ухвала суду № 96936184, 13.05.2021, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа №2022/2-182/11

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2021 р. смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Каліберди В.А.,

з участю секретаря - Коломієць Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Краснокутськ Харківської області заяву представника боржника ОСОБА_1 адвоката Антоненко Д.О. про визнання виконавчого листа Краснокутського районного суду Харківської області №2022/2-182/11 від 30.07.2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року в сумі 264 144,22 гр., дублікат якого ухвалено видати згідно з ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року, таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Представник боржника ОСОБА_1 адвокат Антоненко Д.О. звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2011 року було стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року в розмірі 265 765, 32 грн. ОСОБА_1 була визначена як солідарний боржник у зв`язку з тим, що згідно з договором поруки б/н від 26.12.2007 року вона поручилася за виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором, який було укладено між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та позичальником.

На виконання рішення суду 30.07.2012 року ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було видано виконавчий лист.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 10.09.2019 року здійснено заміну стягувача ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на його правонаступника – акціонерне товариство «Кристалбанк».

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року задоволено заяву АТ «Кристалбанк» про видачу дубліката виконавчого листа від 30.07.2012 року.

Однак боржник ОСОБА_4 вважає, що зобов`язання за кредитним договором, поручителем якого вона є та яке було забезпечено іпотекою за іпотечним договором, і про стягнення боргу за яким було постановлено рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2011 року, а також рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2017 року у справі №627/789/16-ц, згідно якого в рахунок погашення за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки (житлові будинки) шляхом визнання права власності на них за ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» припинилося на підставі ч.4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» з моменту набрання законної сили рішення №627/789/16-ц, а тому обов`язок боржника зі сплати стягувачу 264 144, 22 грн. як поручителя за договором поруки припинився після видачі виконавчого листа, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Представник заявника в судовому засіданні підтримав подану заяву та просив її задовольнити.

Представник стягувача АТ «Кристалбанк» в судове засідання не з`явився, однак надав відзив на заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, в якому прохав відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 в зв`язку з їх безпідставністю, оскільки виконавчий лист не було видано помилково, відомості про добровільне виконання боржником обов`язку за виконавчим листом відсутні. Інші причини, які можуть бути підставою визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню також відсутні, тобто заявником не вказано жодної обставини, яка б давала суду підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Окрім цього зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснювалося саме у судовому порядку, що унеможливлює застосування норм ст. 36 Закону України «Про іпотеку», яка стосується позасудового врегулювання. Прохав розгляд заяви проводити у відсутність представника.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 листопада 2011 року стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” (ПАТ „ВіЕйБі Банк”) (МФО 380537, код ЄДРПОУ 19017842, тр/р НОМЕР_4 у ПАТ „ВіЕйБі Банк”) заборгованість за кредитним договором №191/07 від 26.12.2007 року в розмірі 264144 (двісті шістдесят чотири тисячі сто сорок чотири) грн 22 коп.

30.07.2012 року на виконання вказаного рішення Краснокутського районного суду Харківської області було видано виконавчий лист у справі № 2022/2-182/11.

10.09.2019 року ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області по справі № 2022/2- 182/11 замінено стягувача з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на АТ «КРИСТАЛБАНК» у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2022/2-182/11 від 30.07.2012 року, виданого Краснокутським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором в сумі 264 144,22 грн.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року заяву АТ «Кристалбанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа задоволено.

Окрім цього рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року позов публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 191/07 від 26 грудня 2007 року, яка станом на 17.05.2016 року становить 446 864,61 грн. та складається з заборгованості по кредиту у сумі 193 916,20 грн., заборгованості по відсоткам – 230 639,12 грн., комісії за РО: 12 831,00 грн., плати за пропуск платежів (штраф) – 9 478,29 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок з господарськими будівлями зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 51,50 кв.м., житловою площею 29,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 77 271 (сімдесят сім тисяч двісті сімдесят одна) грн. 00 коп., та житловий будинок літ. «А-1» зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 112,60 кв.м., житловою площею 61,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,вартістю 379 688 (триста сімдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп.,що належать іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом визнання права власності.

Рішення суду набрало законної сили 23 березня 2018 року.

Відповідно до статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Процедура визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення.

Отже за змістом статті 432 ЦПК України суд постановляє ухвалу про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково або; 2) якщо у боржника повністю або частково відсутній обов`язок у зв`язку з його припиненням.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, та матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання).

Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, представник заявника посилався на матеріально-правові підстави, зокрема вважав, що зобов`язання боржника ОСОБА_1 за кредитним договором, поручителем якого вона є та яке було забезпечено іпотекою за іпотечним договором, і про стягнення боргу за яким було постановлено рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2011 року, а також рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2017 року у справі №627/789/16-ц, згідно якого в рахунок погашення за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки (житлові будинки) шляхом визнання права власності на них за ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» припинилося на підставі ч.4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» з моменту набрання законної сили рішення №627/789/16-ц, а тому обов`язок боржника зі сплати стягувачу 264 144, 22 грн. як поручителя за договором поруки також припинився.

Однак з даним твердженням представника заявника ОСОБА_1 суд не погоджується з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено,

порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Тому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вказала, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Натомість як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки АТ «Кристалбанк» від 23.02.2021 року №23.02.2021/7-вих, то заборгованість станом на 23.02.2021 року по кредитному договору №191/07 від 26.12.2007 року, укладеному з ОСОБА_2 (поручителем якого є боржник ОСОБА_1 ) становить без урахування штрафних санкцій – 590 926,68 грн., із них: прострочена основна забргованість – 89625,70 грн.; основна заборгованість – 101 160,27 грн.; заборгованість за простроченими процентами – 398 942,03 грн.; заборгованість за строковими процентами – 1198,68 грн.

З урахуванням викладеного суд констатує, що заявник не надав до суду належних та допустимих доказів припинення обов`язку боржника ОСОБА_1 або добровільного виконання обов`язку за виконавчим листом від 30 липня 2012 року № 2022/2-182/11.

Що стосується твердження представника заявника про те, що спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки застосований у рішенні №627/789/16-ц є способом позасудового врегулювання спору, суд не приймає до уваги на підставі слідуючого.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» (далі – в редакції чинної на момент винекнення правовідносин) вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц.

Однак як вбачається з матеріалів справи та відзиву стягувача АТ «Кристалбанк» на заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, то Банк звернувся до суду за захистом своїх прав саме у судовому порядку, про що і свідчить рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 22.11.2017 року по справі №627/789/16-ц, на яке посилається і сам представник боржника ОСОБА_1 , яке набрало законної сили.

Отже звернення стягнення на предмет іпотеки в даному випадку здійснювалося саме у судовому порядку, що унеможливлює застосування норм ст. 36 Закону України «Про іпотеку», яка стосується лише позасудового врегулювання, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №336/7326/17, від 14.12.2020 року у справі №127/12687/17, від 13.02.2019 року №759/6703/16-ц,

які були долучені представником заявника на підтвердження заявлених вимог.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.Таким чином, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню може бути здійснено лише з підстав визначених законом, а наведені заявником обставини до них не відносяться.

Однак, враховуючи вищевикладене, твердження представника заявника, що обов`язок боржника відсутній повністю, у зв`язку з його припиненням на підставі ч.4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» з моменту набрання законної сили рішення №627/789/16-ц,що відповідно до статті 432 ЦПК України, є підставою для визнання судом виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю суд не приймає до уваги як необґрунтовані.

Окрім цього, суд зазначає, що нормою ст. 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Натомість, предметом розгляду даної заяви боржника ОСОБА_1 є визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а не стягнення з боржника ОСОБА_1 суми боргу за основним зобов`язанням після завершення позасудового врегулювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак представник заявника ОСОБА_1 будь-яких доказів на підтвердження того, що зобов`язання за кредитним договором № 191/07 від 26 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» припинилося внаслідок належного виконання, а тому наявні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню суду не надав, а навпаки, матеріали справи містять довідку про наявність заборгованості.

При цьому, суд враховує й те, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт виконання зобов`язання за кредитним договором № 191/07 від 26 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують повне добровільне виконання боржниками виконавчого листа № 2022/2-182/11, доводи заяви ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає до виконання, суд вважає необргунтованими.

Окрім цього, на момент видачі Краснокутським районним судом Харківської області виконавчого листа на виконання рішення суду про стягнення з боржника суми боргу, він в повній мірі відповідав змісту судового рішення та обов`язку відповідача щодо сплати коштів на його виконання.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов`язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід`ємну частину «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява № 46144/99, Іммобільяре Саффі проти Італії заява № 22774/93, Ромашов проти України,

Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що заположеннями ч.ч.1-4 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійсненнявсіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що виконавчий лист про стягнення з боржника суми боргу був виданий з дотриманням норм чинного законодавства України, оскільки як на момент його видачі так і на момент розгляду заяви борг в добровільному порядку сплачений не був, виконавчий лист видано не помилково, а тому підстав для задоволення заяви представника боржника у суду немає.

Керуючись ст.ст.81, 432 ЦПК України, ст. 36 Закону України «Про іпотеку», суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника боржника ОСОБА_1 адвоката Антоненко Д.О. про визнання виконавчого листа Краснокутського районного суду Харківської області №2022/2-182/11 від 30.07.2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року в сумі 264 144,22 гр., дублікат якого ухвалено видати згідно з ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року, таким, що не підлягає виконанню – відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлений 17 травня 2021 року.

Суддя В.А.Каліберда