Рішення № 96934326, 29.04.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/927/21

2/214/1700/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 квітня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Прасолова В.М.

при секретарі - Шевченко Ю.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

за участю представника відповідача - Бершадської Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Ярошевський О.Т. звернувся до суду з позовом, в якому просить: стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 200 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позову наводить наступне. З 23.10.1989 року по 29.05.1992 рік та з 04.04.1997 року по 13.05.2013 року позивач працював на шахтах «Родіна», «Большевік», «Октябрська», базі МТС, нафтоскладі ВО «Кривбасруда» (на даний час «ПАТ «Кривбасзалізрудком») по різним професіям: підземним машиністом бурової установки, вантажником, прибиральником території. 13.05.2013 року позивач був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст.38 КЗпП України. Працюючи підземним машиністом бурової установки в шкідливих умовах позивач отримав професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень 1 ст. (емфізема легень 1ст.). Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 4 квітня 2005 року причина професійного захворювання(п.17 акту)- робота впродовж 22р. 6 міс в умовах запиленості повітря робочої зони, перевищуючої ГДК: пил вмістом вільного двуоксиду кремнію від 10 до 70% в концентрації від 4,1 мг/мЗ до 27,3 мг/мЗ при ГДК 2, мг/мЗ; пил коксовий 18,8 мг/мЗ при ГДК 6,0 мг/мЗ. Висновком МСЕК (медико-соціальної експертної комісії) від 01.06.2005 року йому вперше встановлено 10% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням. Висновком МСЕК від 12.07.2006 року йому встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково та визначена потреба у медичній та соціальній допомозі - медикаментозне лікування, ВМП. Вже довгий час наслідки професійного захворювання викликають в нього страждання не тільки фізичні: задишка при незначному фізичному навантаженні та ходьбі, кашель сухий та з виділенням харкотиння, важкість та біль в грудній клітини а й моральні: важкість та біль в грудях, кашель не дають спокійно відпочивати, безсоння гнітить, постійно приходять думки що отримані захворювання неможливо вилікувати, стан здоров`я не поліпшується, що викликає страждання і переживання. Позивач змушений постійно лікуватися як амбулаторно так і в стаціонарах, порушено звичний для нього спосіб життя, захворювання вимагає додаткових зусиль для організації його життя, порушено нормальні життєві зв`язки внаслідок неможливості вести активне життя. Згідно ст.13 Закону Укріїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі по тексту «Закон») в редакції, що діяла на момент встановлення йому втрати професійної працездатності вперше - 01.06.2005 року - «страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Згідно пункту ст.21 Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Згідно ст.28 Закону, за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Згідно п.3 ст. 34 Закону, сума страхової виплати за моральну шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати. Згідно п.5 Прикінцевих положень Закону Укріїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції,відділень у районах і містах. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, уУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області є правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області тому є відповідачем по справі. Вважає, що сума компенсації, за заподіяну позивачу моральну шкоду, повинна бути стягнута з відповідача в розмірі 200 000 грн. При визначенні суми компенсації за моральну шкоду враховує ступінь та характер ушкодження його здоров`я, неможливість його відновлення, відсоток втрати працездатності, те що його моральні страждання носять постійний характер, та судову практику.

У судовому засіданні 22 квітня 2021 року, в якому був присутній представник позивача, була оголошена перерва до 29 квітня 2021 року для надання можливості останньому отримати відзив на позов. 29 квітня 2021 року представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву в якій просить справу розглядати за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала в задоволенні позовної заяви. При цьому підтвердила зміст відзиву на позовну заяву, в обґрунтування якого навела наступне. ОСОБА_2 працював підземним машиністом бурової установки, вантажником, прибиральником території шахти «Родіна», «Більшовик», «Октябрьська», базі МТС., нафтоскладі ПАТ «Кривбасзалізрудком». Під час виконання трудових обов`язків він, з вини роботодавця, в наслідок професійного захворювання отримав захворювання у вигляді хронічного обструктивного захворювання легень 1 ст.( емфізема легень 1 ст.). 01.06.2005 року висновком МСЕК первинно встановлено 10% втрати працездатності. 12.07.2006 року висновком МСЕК безстроково встановлено 25 % втрати працездатно визначено потребу у медичні та соціальній допомозі, медикаментозне лікування. Вказує, що позивач зазначає, що внаслідок отриманого професійного захворювання порушено: нормальні життєві зв`язки, позбавлено можливості реалізовувати свої звички, оскільки постійно відчуває стійкій біль у лівому грудях, задишку при невеликому навантаженні, сухий кашель; внаслідок постійних больових відчуттів перебуває в напруженому стані роздратованості; позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, реалізовувати свої звички приділяти увагу своїй родині близьким та рідним людям; вимушений проводити тривалий, процес лікування, тим самим спричиняє йому постійні страждання та дискомфорт. Відділення Фонду заперечує проти заяви в повному обсязі за наступними підставами. Зазначає, що звертаючись в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 виходив з того, що така шкода заподіяна йому внаслідок пошкодження здоров`я виробництві. Вказує, що перелічені негативні явища в житті та його доводи викладені в позовній заяві переконливо доводять факт завдання йому немайнової моральної шкоди в наслідок професійного захворювання та стійкої страти професійної працездатності, наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони роботодавця. Відповідно до положень статі 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Якщо події, які породили цивільне право на відшкодування моральної шкоди та підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце після 1 січня 2004 тобто після набрання чинності ЦК України, то вони підлягають розгляду згідно положеннями статей 1167, 1168 ЦК України. Зазначений правовий висновок був викладений у Постанові Верховного Суду України 11 березня 2015 року у справ №6-208цс14. Згідно з Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Статтею 43 Конституції України визначено, - що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Частинами першою, другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним органі. Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника трудових відносин, зокрема, виконання-робіт у небезпечних для життя і здоров`я умов призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Вказує, що причинами професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи в умовах впливу несприятливих виробничих факторів, що і підтверджує в своїй позовній заяві. Просить звернути увагу суду на те, що відповідно до ст.153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Наполягає, що враховуючи зазначені положення, підприємство мало створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими. Крім того просить врахувати той факт що, позивач ОСОБА_2 не перебував у трудових стосунках з відділенням Фонду, а відділення ніколи не було позивачу роботодавцем, як і той факт що, позивач працював підземним машиністом бурової установки, грузчиком, прибиральником території шахти «Родіна», «Більшовик», « Октябрьська», базі МТС., нафтоскладі ПАТ «Криабасзалізрудком», і те що саме неправомірні дії посадових осіб підприємства, їх грубе порушення безпеки привели до травми позивача. Звертають увагу суду на те що, відділенням Фонду період з 2005 року по 2021 рік йому відшкодовано: одноразову допомогу в розмірі -16400,00 грн.; щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку - 354 349,68 грн.; відшкодуванням на медикаментозне лікування в розмірі -118 850,70 грн. Вказує, що з 2006 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача у зв`язку з отриманою травмою не відбувається, змін відсотка працездатності комісією МСЕК не встановлюється, тому посилання позивача на суттєве погіршення здоров`я вважає необґрунтованим. Відповідно до ст. 23 ЦК України, ст.173 КЗпП України особа має право на відшкодування моральних страждань, завданих в наслідок порушення його прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язана з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку». Згідно до ч.27 ст.77 Розділу VI "Особливі положення "Закону України "Про державний бюджет України на 2006р." (№3235-ІУ), прийнятий Верховною Радою України 20.12.2005р. і який набрав чинності з 01.01.2006р., з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинити на 2006р. дію абз.4 ст.1, пп. "Е" п.1 ч.1 ст.21. ч.З ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві". У відповідності з Законом України "Про державний бюджет України на 2007р." п.22 ст.71 зупинено дію абз.4 ст.1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від дати настання страхового випадку), пп. "е" п.1 ч.1 ст.21, ч.З ст.28, абз.10 п.7 ч.7 ст.17, п.7 ч.І ст.22, ч.З ст.34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві". Законом України №717-У від 23.02.2007р. внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві", відповідно до яких всі норми даного закону якими передбачалося виплата моральної шкоди - виключено. Згідно п.2 ч.44 розділу 2 "Внесення змін до деяких законодавчих актів України " Закон України "Про Державний бюджет на 2008р.", у Законі України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" пункті З розділу XI "Прикінцеві положення" зазначено, що після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту: "відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року ". Конституційний Суд України не визнав ці норми такими, що суперечать Конституції України. Крім того, з 01.01.2015 р. набрав чинності' Закон України «Про загальнообов`язкове держав соціальне страхування». Відповідно до ч.ч.7 та 8 ст.36 Закону: ч.7, страхові виплати складаються із: страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно і ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпіло (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Вказує, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Таким чином, вважає, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на Відділення обов`язку здійснювати таку виплату. Тому, відділення Фонду є неналежним відповідачем по справі, належний відповідач по справі повинно бути саме підприємство. Відділення Фонду вважає недоречним можливі посилання на ст.58 Конституції України відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У ст.58 Конституції України викладене загальне правило дії закону у часі. В той же час відповідно до ч.1 ст.5 «Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язкове державне страхування громадян України здійснюється, зокрема, за принципом законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного соціальне страхування. Згідно ч.8 ст.36 Закону Украіни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільні кодексу України та Кодексу законів про працю України. Зазначає, що тому, відсутні підстави покладення на Відділення виконавчої дирекції фонду обов`язку здійснювати таку виплату. п.3 ст.2 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується винною особою. Актом П-4 винним визнано підприємство. Згідно п.3 ст.2 Цивільного Процесуального Кодексу України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення, справи. Позивачем подано позов в 2021р. Таким чином, вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на Відділення обов`язку здійснювати таку виплату. Моральна шкода, відповідно до ч. 1 cт. 1167 ЦК України, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини , крім випадків , встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода, яка відшкодовується винною особою, може полягати: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Також визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або із інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування також обов`язково дотримуватися принципів розумності і справедливості. Вказує, що отже, саме суд під час розгляду справи визначає, яка саме моральна шкода була завдана особі, якого розміру відшкодування доцільно визнати необхідним для неї та чи взагалі можна обставини, на які посилається потерпілий, вважати моральною шкодою. Завдання представника ж полягає в тому, щоб переконати суд у необхідності, доцільності та достатності відшкодування моральної шкоди саме в тому розмірі, який зазначено у позові. На даний час у законодавстві України немає жодного нормативно-правового акту, який би встановлював процедуру доведення і способи вирахування ступеня і розміру моральної шкоди, а тому доводиться проявляти креативність у цьому питанні та знаходити власні способи такого доведення. Відправною точкою у вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди можна, вважати постанову Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» . Так, відповідно до п.3 Постанови під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній, особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні; інших негативних наслідків. ВСУ у Постанові також визначивши коло обставин, які підлягають з`ясуванню під час вирішення судом питання щодо відшкодування моральної шкоди. Наполягає, що це і є той основний маячок, на світло якого на даний момент повинні орієнтуватися адвокати під час здійснення представництва та захисту інтереси своїх клієнтів, зокрема у питаннях формування доказової бази і тактики доведення. Згідно з ч. 2 п. 5 Постанови, доведенню підлягають; наявність моральної шкоди; протиправність діяння її заподіювана; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана; наявність вини останнього в заподіянні шкоди. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими: діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого: він. при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Лише за наявності та доведеності всіх елементів такої типової для правопорушення формули забезпечать шанси на відшкодування моральної шкоди. У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц, ВС вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність: всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суботи такої відповідальності. Позивачем не наведено жодного факту протиправних дій або бездіяльності, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями а також вини управління Фонду. Згідно ст.12 ЦПК України треба з`ясувати усі обставини справи із застосуванням змагальності та дослідження доказів. Між тим, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно п. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, якими є пояснення позивача без доказі. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику по справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань. Отже, з урахуванням положень п.3 вказаної Постанови, позивач повинен надати суду докази про порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, дані про порушення спілкування з оточуючими, дані про настання інших негативних наслідків морального характеру. Вимоги позивача обґрунтовуються тільки симптомами отриманого захворювання та фактом встановлення, у зв`язку з цим стійкої втрати працездатності. Відповідно до вимог п. 2 ст. 34 Закону України „Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" позивач отримав одноразову допомогу, яка відповідно до п.п.Б ч.1 ст. 21 Закону зветься як „одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності. Вказує, що треба прийняти до уваги те, що позивач втратив працездатність у професії, яка призвела до травми, але не втратила здатність вести звичний спосіб життя, що і підтверджується висновком ЛКК про наявність протипоказань, тобто які види робіт позивачка не може виконувати. З огляду на викладене, наявність протипоказань у роботі ніяк не можуть позбавити позиваки можливості реалізації своїх звичок та бажань. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в житті позивача відбулися які не будь зміни, лише його слова та припущення. Вважає, що оскільки сума у відшкодування моральної шкоди визначається у судовому порядку і розмір суми залежить від наявності перевірених доказів по справі, то з огляду на це, треба врахувати ряд обставин, які мають значення для вирішення спору, а саме: документи, на які посилається позивачка, як на підставу заподіяння моральної шкоди, тобто довідка МСЕК і акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 є документи, що підтверджують обставини отримання захворювання і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, і ніяким образом не можуть бути незаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Посилання на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди вважає безпідставними. Зазначає, що позивачем не надано жодного підтверджуючого доводу саме глибини, характеру та тривалості душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ в наслідок втрати працездатності від отриманого професійного захворювання. Відповідно до Аналізу судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з ушкодженням. здоров`я під час виконання трудових обов`язків проведеного Вищим спеціалізованим судом України було звернуто увагу судів на те, що позовна заява повинна відповідати .вимогам ст.119 ЦПК України в частині обґрунтування вимог про компенсації моральної шкоди. Вказує, що у позовній заяві потерпілого не міститься посилання на те, у чому саме позивачеві завдано моральну шкоду, якими доказами це підтверджується, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди. Крім того, Вищий спеціалізований суд України в аналізі вказує, що судам потрібно із повній мірі враховувати положення ст.23 ЦК України, щодо врахування вимог розумності та справедливості належним чином обґрунтовуючи визначений розмір моральної шкоди. Враховуючи документи надані позивачем до суду, пояснення сторін, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, відділення Фонду вважає, що не доведено підстав цивільно - правової відповідальності, а саме: факту протиправних дій або бездіяльності, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями та вини управління Фонду, а також зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди саме управлінням Фонду тому необхідно відмовити в задоволені позовних вимог як недоведених.

У судовому засіданні досліджені наступні письмові докази: довідка (а.с. 7), трудова книжка (а.с. 8-9), акт розслідування хронічного професійного захворювання (а.с. 10-11), виписки з акту огляду МСЕК (а.с. 12- 12 зворот), виписка із історії хвороби (а.с. 13), виписка із медичної карти (а.с. 14), виписка-епікриз (а.с. 15).

Суд, відповідно до ст. 77 ЦПК України вважає належними доказами досліджені у судовому засіданні письмові докази: довідку (а.с. 7), трудову книжку (а.с. 8-9), акт розслідування (а.с. 10-11), так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про місце, тривалість та умови роботи позивача, причин виникнення хронічного професійного захворювання.

Суд, відповідно до ст. 77 ЦПК України вважає належними доказами досліджені у судовому засіданні письмові докази: виписки з акту огляду МСЕК (а.с. 12- 12 зворот), виписку із історії хвороби (а.с. 13), виписку із медичної карти (а.с. 14), виписку-епікриз (а.с. 15), так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про виникнення у позивача захворювань, характеру захворювання та його тривалості.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержання без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові та визнані належними і допустимими докази, є достовір-ними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

Позивач з 23.10.1989 року по 29.05.1992 рік та з 04.04.1997 року по 13.05.2013 року працював на шахтах «Родіна», «Большевик», «Октябрська», базі МТС, нафтоскладі ВО «Кривбасруда» (нині ПАТ «Кривбасзалізрудком) за різними професіями: підземним машиністом бурової установки, вантажником, прибиральником території. 13.05.2013 року він був звільнений з підприємства за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст.38 КЗпП України, що вбачається з трудової книжки (а.с. 8-9).

Працюючи підземним машиністом бурової установки в шкідливих умовах, позивач отримав професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень 1 ст. (емфізема легень 1ст.).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 4 квітня 2005 року, причиною професійного захворювання (п.17 акту), визначена робота впродовж 22 років 6 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, перевищуючої ГДК: пил вмістом вільного двуоксиду кремнію від 10 до 70% в концентрації від 4,1 мг/мЗ до 27,3 мг/мЗ при ГДК 2, мг/мЗ; пил коксовий 18,8 мг/мЗ при ГДК 6,0 мг/м3 (а.с. 10-11).

Висновком МСЕК від 01.06.2005 року, позивачеві вперше встановлено 10% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням. Висновком МСЕК від 12.07.2006 року, позивачеві встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково та визначена потреба у медичній та соціальній допомозі - медикаментозне лікування, ВМП (а.с. 12-12 зворот).

У зв`язку із вказаними розладами здоров`я у позивача наявні: задишка при незначному фізичному навантаженні та ходьбі, кашель сухий та з виділенням харкотиння, важкість та біль в грудній клітці, в зв`язку з чим він неодноразово проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою із медичної карти (а.с. 14), випискою-епікризом (а.с. 15).

На переконання суду вказані розлади здоров`я завдають позивачеві моральну шкоду.

До взаємин між сторонами належить застосувати норми Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до положень статі 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Якщо події, які породили цивільне право на відшкодування моральної шкоди та підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце після 1 січня 2004 тобто після набрання чинності ЦК України, то вони підлягають розгляду згідно положеннями статей 1167, 1168 ЦК України. Зазначений правовий висновок був викладений у Постанові Верховного Суду України 11 березня 2015 року у справ №6-208цс14. Згідно з Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Право на відшкодування моральної шкоди у позивача ОСОБА_2 виникло з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 01.06.2005 року.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України, визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Причинами професійного захворювання позивача є - тривалий стаж роботи в умовах впливу несприятливих виробничих факторів.

Відповідно до ст.153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, підприємство мало створити позивачеві, як і іншим працівникам, належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті, були б неможливими.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, ст.173 КЗпП України особа має право на відшкодування моральних страждань, завданих в наслідок порушення його прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язана з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, суд враховує глибину фізичних та душевних страждань позивача, який тривалий час працював в умовах, які порушували його право на нешкідливі умови праці, що внаслідок порушення правил охорони праці відповідачем отримав професійне захворювання, втратив частину працездатності, тривалий час проходив лікування та відчував болі, певною мірою втратив здібності до праці бере до уваги вимоги розумності та справедливості. З урахуванням зазначеного а також того що у судовому засіданні не знайшли підтвердження такі обставини, на які посилається позивач як порушення життєвих зв`язків, неможливість вести активне життя, яким обґрунтовувався розмір моральної шкоди, суд вважає, що моральна шкода повинна бути відшкодована позивачу грішми одноразовим платежем у розмірі 100000 грн.

Обговорюючи питання про те, чи зобов`язаний відшкодувати цю шкоду відповідач, суд враховує наступне.

На час встановлення позивачу втрати працездатності, Дію частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів було зупинено на 2006 рік згідно з Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 ).

Згідно до ч.27 ст.77 Розділу VI "Особливі положення "Закону України "Про державний бюджет України на 2006р." (№3235-ІУ), прийнятий Верховною Радою України 20.12.2005р. і який набрав чинності з 01.01.2006р., з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинити на 2006р. дію абз.4 ст.1, пп. "Е" п.1 ч.1 ст.21. ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від не-щасного випадку на виробництві". У відповідності з Законом України "Про державний бюджет України на 2007р." п.22 ст.71 зупинено дію абз.4 ст.1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від дати настання страхового випадку), пп. "е" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, абз.10 п.7 ч.7 ст.17, п.7 ч.І ст.22, ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві". Законом України №717-У від 23.02.2007р. внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві", відповідно до яких всі норми даного закону якими передбачалося виплата моральної шкоди - виключено. Згідно п.2 ч.44 розділу 2 "Внесення змін до деяких законодавчих актів України " Закон України "Про Державний бюджет на 2008р.", у Законі України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" пункті З розділу XI "Прикінцеві положення": після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту: "відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Конституційний Суд України не визнавав ці норми такими, що суперечать Конституції України.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України.

Існують три види дії законів та інших нормативно-правових актів у часі: пряма дія (коли новий нормативно-правовий акт або нова правова норма поширюється на факти й правовідносини, що виникли та/або існують після набрання ним чинності, тобто такий акт діє лише «вперед» із моменту набрання ним чинності та до моменту його скасування чи зміни); зворотна (ретроактивна) дія (коли новий нормативно-правовий акт або нова правова норма застосовується до фактів та правовідносин, які існували до набрання цим актом (нормою) чинності, - іншими словами, дія нормативно-правового акта поширюється на всі факти й правовідносини не лише «вперед» (пряма дія), але й «назад» у часі (зворотна дія); переживаюча (ультраактивна) дія (коли правова норма продовжує свою дію навіть після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акта чи зміни відповідної його частини). Закон, яким виключений обов`язок відповідача відшкодовувати моральну шкоду має зворотню (ретроактивну) дію.

Отже, суд приходить до переконання, що виходячи з вказаних вище норм моральну шкоду повинен відшкодовувати роботодавець, який не створив належних умов праці позивача, а підстави для покладання на Відділення виконавчої дирекції фонду обов`язку здійснювати таку виплату відсутні.

Таким чином, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що в задоволенні позовних вимоги належить відмовити повністю.

Суд вважає, що позивач, права якого були порушені обрав передбачений ст. 15 ЦК України спосіб захисту, але необґрунтовано звернувся до суду за захистом свого права з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, яке не несе зобов`язання на відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними мовами праці.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 6, 9, 14, 39 Закону України «Про охорону праці», ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 208-210, 212-215, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 ((РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 41323962, місце знаходження: м. Дніпро вул. Дмитра Яворницького, 93) про стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 5 травня 2021 року.

Суддя В.В. Прасолов