Рішення № 96930050, 17.05.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2787/21

РІШЕННЯ

іменем України

17 травня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук А.М.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2502 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А 2502, в якій просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 2502 щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення.

2. Стягнути з відповідача середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 по 26.02.2021 з врахуванням принципу справедливості та співмірності в сумі 17790,58 грн.

3. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/3131/19 від 09.12.2019 визнано протиправною бездіяльність військової частини А2502 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 серпня 2018 року та зобов`язано військову частину А2502 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 серпня 2018 року.

На виконання вищезазначеного рішення суду, військова частина А2502 фактично провела остаточний розрахунок з позивачем 26.02.2021.

Зазначає, що при звільненні та виключенні зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача 08.04.2021 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. Вказує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив у якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 проходив військову службу і згідно з витягом з Наказу командира Військової частини А 2502 від 17.08.2018 № 191 звільнений в запас та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 17.08.2018.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/3131/19 від 09.12.2019 визнано протиправною бездіяльність військової частини А2502 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 серпня 2018 року та зобов`язано військову частину А2502 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 серпня 2018 року.

На виконання рішення суду військова частина А 2502 нарахувала належну суму та виплатила її позивачу 26.02.2021.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) дійшла висновку про те, що немає жодних підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Відповідно до платіжного доручення від 25.02.2021 позивачеві виплачено суму індексації грошового забезпечення 26.02.2021 в розмірі 17790,58 грн.

Згідно з довідкою військової частини А 2502 від 01.04.2021 №680 грошове забезпечення позивача за останні два повні календарні місяці перед звільненням складає 19824 грн. Протягом цих двох місяців був 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 19824 грн: 61 = 324,98 грн.

За період з 17.08.2018 по 26.02.2021 було 924 календарні дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 300281,52 грн (924 * 324,98 грн).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення 17790,58 грн, суму 300281,52 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлений розмір заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплату у сумі 17790,58 грн.

Водночас, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Виходячи з обставин даної справи, суд приходить до висновку про безпідставність даного клопотання позивача, оскільки ним не наведено аргументованих доводів, а судом не встановлено в ході судового розгляду доказів, що свідчили б про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А 2502 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 2502 щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення.

Стягнути з військової частини А 2502 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17790 (сімнадцять тисяч сімсот дев`яносто) грн 58 коп. з урахуванням обов`язкових платежів та виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 2502.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А 2502 (вул. Миру, 2,Старокостянтинів,Хмельницька область,31100 , код ЄДРПОУ - 08497649)

Головуючий суддя А.М. Ковальчук