Рішення № 96928654, 11.05.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1304/21

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Ірметової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чепурової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом представника позивача Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява представника позивача Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив службу з 16.04.2004 по 06.11.2015 в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області, та в подальшому проходив службу з 07.11.2015 по 11.06.2020 в Управлінні поліції охорони в Луганській області під час якої, приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції в Луганській області, у зв`язку з чим позивачу було надано статус учасника бойових дій та видане посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 листопада 2016 року.

Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» не займав відповідальне та особливо відповідальне становище. 11.06.2020 позивачу був наданий витяг з наказу від 11 червня 2020 року № 52 о/с, в якому зазначено, що:« Звільнений зі служби (за власним бажанням), відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію старший сержант поліції ОСОБА_1 (0027115) молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, 11.06.2020. Виплатити грошову компенсацію за 19 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Вислуга років на день звільнення у календарному обчислені становить; 17 років 06 місяців 24 дні, час служби у пільговому обчисленні(без урахування календарної вислуги): 04 роки 03 місяці 28 днів».

Належні при звільненні суми позивачу фактично виплачені 24 грудня 2020 року.

Згідно з відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 наданої відповідачем щодо грошового за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 (без номера та дати її видання) грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення поліцейського, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за квітень 2020 року - 9 532,84 грн, у тому числі посадовий оклад 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням 1000,00 грн, вислуга років 980,00 грн, премія щомісячна 4 762.80 грн, індексація 990.04 грн; за травень 2020 року - 9 646.24 грн, у тому числі посадовий оклад 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням 1000,00 грн, вислуга років 980,00 грн, премія 4 876,20 грн, індексація 990,04 грн

За квітень та травень 2020 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за квітень 2020 року - 30 календарний день, за травень 2020 року - 31 календарних днів).

День звільнення позивача 11 червня 2020 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 12 червня 2020 року по 25лютого 2021 року та становить 290 календарних днів. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (9 532,84 грн + 9646,24 грн) : 61 календарний день =314,41 грн.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 червня 2020 року по 25 лютого 2021 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає: 314.41 грн х 290 календарних днів = 91 178,90 грн

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 червня 2020 року по 25 лютого 2021 року, має бути без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів з працівника, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Отже, на підставі викладеного позивач просить суд стягнути з Управління поліції охорони в Луганській області ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.06.2020 по 25.02.2021 на загальну суму 91 178,90 грн.31 березня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що згідно з рішенням суду у справі № 360/2847/20, 25.02.2021 ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога передбачена другою частиною статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII в сумі 27 157,88 грн. Ця виплата не є видом грошового забезпечення і тим більш не є складовою частиною заробітної плати позивача, тому що він її не отримував. Тому пов`язувати порядок виплати одноразової грошової допомоги визначеної статтею 9 Закону № 2262-ХІІ із приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Суттєвим для вирішення справи є визначена позивачем дата початку періоду затримки розрахунку - 12.06.2020. Ця дата не тільки зумовила кількість днів у затримці розрахунків, а відповідним чином визначила розмір заявленої до стягнення суми. 12.06.2020 це дата, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права на повний розрахунок при звільненні з публічної служби.

До стягнення ОСОБА_1 заявив 91 178.90 грн. Ця сума в тричі є більшою загальної суми двох виплат, що були здійснені позивачу на підставі судових рішень 29.10.2020 (5 964.09 грн., справа № 360/2828/20) та 25.02.2021 (27157.88 грн. справа 360/2847/20).

Відповідач зазначив, що здійснюючи усі юридично значимі і обов`язкові дії на користь ОСОБА_1 , пов`язані з його звільненням зі служби з Національній поліції України 11.06.2020, УПО Луганської області діяло в межах наявних повноважень і у спосіб визначений законами, тобто норм матеріального права, що регулюють порядок проходження служби в Національній поліції України.

Заявлений до стягнення позивачем розмір компенсаційних виплат є несправедливим, як по відношенню до УПО Луганської області, так і до третіх осіб, оскільки майновий тягар цієї виплати в певній мірі унеможливить виконання УПО Луганської області зобов`язань, зокрема з виплати грошового забезпечення іншим співробітникам, тобто цей тягар може стати невиправдано обтяжливим.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього грошового забезпечення зі встановленим судовими рішеннями розміром сум, що були виплачені позивачу, характером цих виплат, діями позивача та відповідача відповідач просив при вирішенні спору врахувати правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, і аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі 821/1083/17.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 23 березня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (а.с. 57-58).

Ухвалою від 11 травня 2021 року у задоволенні клопотання представника управління поліції охорони в Луганській області про залишення позовної заяви без розгляду та заяви про застосування позовної давності відмовлено (а.с. 98-99).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , проходив службу з 16 квітня 2004 року по 06 листопада 2015 року в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області, з 07 листопада 2015 року по 11 червня 2020 року в Управлінні поліції охорони в Луганській області, що підтверджено трудовою книжкою (а.с. 28-29).

Згідно з витягом до наказу Управлінні поліції охорони в Луганській області «По особовому складу» від 11 червня 2020 року № 52 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0027115) молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, 11.06.2020. Виплатити грошову компенсацію за 19 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 06 місяців 24 дні, час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 04 роки 03 місяці 28 днів. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 10.06.2020, подання Сєвєродонецького МВ (а. с. 27).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 360/2847/20 позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю (а. с. 34-44):

- визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо не проведення нарахування та виплати в день звільнення 11 червня 2020 року, ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби;

- зобов`язано Управління поліції охорони в Луганській області внести зміни до наказу № 52 о/с від 11 червня 2020 року відносно ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби;

- зобов`язано Управління поліції охорони в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби.

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 27 157,88 грн за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 360/2847/20, про що свідчать копія платіжного доручення від 25 лютого 2021 року № 171618 та платіжним дорученням від 25.02.2021 №0500022001 (а.с. 48, 79).

Отже, виплата позивачу одноразової грошової допомоги в сумі 27 157,88 грн здійснена відповідачем не у день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Дослідженням довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 31.05.2020 (а.с. 95) встановлено, що позивачем у квітні 2020 року відпрацьовано 30 днів, у травні 2020 року - 31 день, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день. Також з наданої довідки судом встановлено, що:

у квітні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9532,84 грн, у тому числі: посадовий оклад - 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 980,00 грн, індексація - 990,04 грн, премія щомісячна - 4 762,80 грн;

у травні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9 646,24 грн, у тому числі: посадовий оклад - 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням -1000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 980,00 грн, індексація - 990,04 грн, премія - 4 876,20 грн;

всього за 2 місяці 19 179,08 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку № 100 (тут і надалі посилання на норми Порядку № 100 наводяться в редакції, яка діє з 12 грудня 2020 року) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзаци четвертий, шостий пункту 2 Порядку № 100).

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку № 100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям.

Згідно з абзацом дев`ятнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 9 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260).

Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзаци сьомий, восьмий пункту 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 31.05.2020 (а.с. 95), позивачем у квітні 2020 року відпрацьовано 30 днів, у травні 2020 року - 31 день, разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день. Також з наданої довідки судом встановлено, що:

у квітні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9532,84 грн, у тому числі: посадовий оклад - 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 980,00 грн, індексація - 990,04 грн, премія щомісячна - 4 762,80 грн;

у травні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 9 646,24 грн, у тому числі: посадовий оклад - 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням -1000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 980,00 грн, індексація - 990,04 грн, премія - 4 876,20 грн;

всього за 2 місяці 19 179,08 грн.

За квітень та травень 2020 року позивачем відпрацьовано 61 календарних днів (за квітень 2020 року - 30 календарний день, за травень 2020 року - 31 календарних днів).

День звільнення позивача 11 червня 2020 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 12 червня 2020 року по 25 лютого 2021 року та становить 259 календарних днів.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (9 532,84 грн + 9 646,24 грн) : 61 календарних днів = 314,41 грн.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 червня 2020 року по 25 лютого 2021 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає: 314,41 грн х 259 календарних днів = 81 432,19 грн.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки питання щодо наявності підстав для отримання одноразової грошової допомоги було предметом у справі № 360/2847/20 та саме судовим рішенням від 19 січня 2021 року було підтверджено таке право, враховуючи час виплати відповідачем одноразової грошової допомоги, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсаційних виплат та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 716,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію від 17.03.2021 № 10 про сплату позивачем за надання правової консультації, складання договору, адвокатського запиту, позовної заяви, виготовлення копій додатків позовної заяви коштів у сумі 3000,00 грн (а. с. 51).

01.03.2021 укладено угоду про надання правової допомоги б/н між адвокатом Солодовніковим О.П. (далі - адвокат), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (далі - замовник), з іншої сторони (а. с. 49).

Підпунктом 3.1 пункту 3 Договору визначено, що за правову допомогу, передбачену в підпункті 1.2 Договору, замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком №1 до цього договору.

У відповідності до додатку №1 до Договору б/н від 01.03.2021 за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 3000,00 грн за надання правової допомоги, складання позовної заяви про стягнення середнього грошового забезпечення з УПО в Луганській області, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника (а. с. 50).

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем згідно з актом від 17.03.2021 приймання-передачі наданих послуг № 10 до Договору про надання правової допомоги № б/н від 01.03.2021, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 3000,00 грн, а саме: адвокат надав, ОСОБА_1 прийняв юридичні послуги щодо надання правової консультації протягом 1 год. 30 хв., складання договору, адвокатського запиту та позовної заяви протягом 5 годин 35 хвилин (а. с. 51).

Враховуючи викладене, суд на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 3000 грн, оскільки справа не є складною, адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, а також враховуючи часткове задоволення судом позову, та вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 1000 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 908,00 грн (а. с. 23).

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, лише з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 908,00 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов представника позивача Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Управління поліції охорони в Луганській області (вул. Партизанська, 27, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 40109152) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.06.2020 по 25.02.2021 на загальну суму 40716,00 грн (сорок тисяч сімсот шістнадцять грн 00 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області (вул. Партизанська, 27, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 40109152) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області (вул. Партизанська, 27, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 40109152) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 17 травня 2021 року.

Суддя О.В. Ірметова