Ухвала суду № 96928431, 17.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відкриття провадження

"17" травня 2021 р. справа № 300/1562/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Заболотівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04355355, пл. С. Бандери, буд. 3, смт. Заболотів, Снятинський район, Івано-Франківська область, 78315) про визнання відмови протиправною та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Заболотівської селищної ради про визнання відмови протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 27.11.2020 по 17.12.2020 в сумі 27 425,36 грн.

Підставою звернення із вказаним є відмова відповідача виплатити середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 27.11.2020 по 17.12.2020.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

12.05.2021 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто та подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, суд керується наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

В пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 викладено правовий висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №806/2164/16), від 11.02.2020 (справа №420/2934/19), від 13.03.2019 (справа №813/1001/17), та одночасно погодився з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).

Отже, до 11.02.2021 існувала стала судова практика Верховного Суду, відповідно до якої строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислювався відповідно до статті 233 КЗпП України та складав три місяці з дня фактичного розрахунку.

Також, висновок щодо застосування місячного строку за ч. 5 ст. 122 КАС України викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №240/3362/20.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 17.12.2020, а відмову щодо досудового врегулювання спору отримала 13.01.2021. До суду з позовною заявою позивач звернувся поштою 12.04.2021, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.

Однак, враховуючи наведені у заяві про поновлення строку обставини, щодо досудового врегулювання спору, звернення з аналогічним позовом до Снятинського районного суду, яким ухвалою відмовлено у відкритті провадження, що свідчить про послідовність та добросовісність дій позивача, а також враховуючи перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні з 11.02.2021 по 26.02.2021, згідно довідки КНП Заболотівської селищної ради ЗРЛ № 294 від 06.05.2021, та перебування Івано-Франківської області у «червоній» карантинній зоні у зв`язку із збільшенням випадків захворювання на COVID-19, з позиції суду обставини є такими, що дозволяють стверджувати про поважність причин його пропуску.

Більше того, суд не може залишити поза увагою той факт, що станом на дату виникнення спірних правовідносин, позивач керувався саме приписами Кодексу Законів про працю України, зокрема, статтям 116, 117 та відповідно 233.

Конституцією України (ст.ст. 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. Невід`ємною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав; елементом правової визначеності є принцип єдності судової практики, який полягає у забезпеченні однакового правозастосування у судочинстві, що сприяє передбачуваності в процесуальних питаннях вирішення спорів між учасниками судового процесу.

Таким чином, принцип правової визначеності надає учаснику справи в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність процесуальних дій суду.

Преамбулою Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

За таких обставин, зміна судової практики у питанні строку звернення до суду після виникнення спірних правовідносин не може строювати перешкоди для доступу до суду.

В даному випадку, зважаючи на зміну Верховним Судом правової позиції у питанні строку звернення до адміністративного суду у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка відбулась 11.02.2021, та незначний термін пропуску строку позивачем через вищевикладені поважні, з позиції суду, обставини, з метою дотримання принципу правової визначеності, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує позивачу право на справедливий суд шляхом визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Дослідивши подану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та наявність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду із даною позовною заявою.

Позовна заява після усунення недоліків відповідає вимогам статтей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач є особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.

Позовну заяву належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, подано з дотриманням правил підсудності.

Інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України немає.

Справа підсудна Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 121, 171, 248, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Причини пропуску строку звернення до суду визнати поважними та поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Заболотівської селищної ради про визнання відмови протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

2. Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Заболотівської селищної ради про визнання відмови протиправною та стягнення середнього заробітку.

3. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

4. Встановити відповідачу з дня вручення цієї ухвали п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і подання всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

5. Зобов`язати відповідача надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

6. Встановити позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - для подання заперечення, - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву чи відповіді на відзив, копії яких одночасно з поданням до суду повинні бути надіслані іншим учасникам справи.

7. Витребувати у Заболотівської селищної ради засвідчену і оформлену відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України довідку про середньоденний та середньомісячний заробіток ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), оформлену відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

8. Інформацію по даній справі учасники справи можуть отримати за веб-адресою: http://adm.if.court.gov.ua/sud0970/.

9. Направити відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї документами.

10. Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

11. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.

Суддя Микитин Н.М.