Рішення № 96926579, 12.05.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1146/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М.", м.Київ до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м.Харків про стягнення коштів 148 400,85 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "В.М." (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод"Електроважмаш" (відповідач) про стягнення оплати за поставлений товар у розмірі 148 400,85 грн., з яких: 122 599,80 - сума основного боргу, 17 892,09 грн. - пеня 0,1%, 1 143,60 грн. - 1% річних, 6 765,36 грн - збитки від інфляції.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оплата за поставлений товар за Договором №217-09/20 від 09.04.2020 року була здійснено відповідачем не в повному обсязі, неоплачена частка за поставлений товар складає 122 599,80 грн, внаслідок чого останньому, у відповідності до п.10.4,10.5 Договору була нарахована пеня 17 892,09 грн, один процент річних 1 14360 грн. та збитки від інфляції 6 765,36 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1146/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

При цьому, повідомлено сторін про надання відзиву Відповідачу на підставі ст. 251 ГПК України (встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали), запропоновано Позивачеві надати відповідь на відзив, згідно вищезазначеної статті (встановивши строк 5 днів на подання до суду такої відповіді з дня отримання ухвали).

26.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№9478) з контррозрахунком. Просить зменшити розмір штрафних санкцій на 70% від загального їх розміру.

11.05.2021р. від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№10543).

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем та відповідачем докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "В.М." (позивач,постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (відповідач, замовник) було укладено Договір №217-09/20 від 09.04.2020 року, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність Замовника продукцію, а Замовник зобов`язався прийняти від Постачальника продукцію і оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором. (п.1.1 Договору)

У відповідності до п.1.3 Договору найменування, номенклатура, кількість і ціна за одиницю продукції, вказані в Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.3.1 Договору загальна вартість продукції за даним Договором складає: 612 017,28 грн. (Шістсот дванадцять тисяч сімнадцять грн. 28 коп.), в т.ч. ПДВ 20% 102 002,88 грн. (сто дві тисячі дві грн. 88 коп.).

Пунктом 4.1. Договору визначено умови та порядок виконання грошових зобов`язань Замовником перед Постачальником. Умовами п. 4.1. Договору передбачено зобов`язання Замовника здійснити оплату продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту постачання і приймання її за якістю і кількістю.

Відповідно до п.9.1 Договору датою отримання продукції вважається дата підписання Замовником товарно-супровідної документації.

Позивач передав у власність Відповідача продукцію на загальну суму 357841,86 грн., що підтверджується наступними накладними- №ННУ00032883 від 27.04.2020 на суму 235 242,06 грн., №ННУ00032960 від 26.05.2020 на суму 39 628,14 грн., №ННУ00033261 від 17.08.2020 року на суму 82 971,66 грн.

Таким чином, Позивач свої зобов`язання за Договором виконував належним чином та в повній відповідності до умов Договору.

Станом на дату складання позову грошові зобов`язання Відповідача, щодо здійснення сплати вартості поставленої Позивачем продукції, за вказаними вище видатковими накладними, Відповідачем виконані частково, а саме у розмірі 235 242,06 грн. за накладною №ННУ00032883 від 27.04.2020.

З огляду на зазначене, враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з відповідною позовною заявою про стягнення основної суми боргу 122 599,80 грн, пені у розмірі 17 892,09 грн.(п.10.4 Договору), інфляційних збитків 6765,36 грн. та 1% процент річних 1143,60 грн. нарахованих відповідно до п.10.4,10.5 Договору.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У відзиві на позовну заяву відповідач підтверджує поставку продукції на загальну суму 357 841,86 грн та наявність заборгованості в розмірі 122 599,80 грн.

За положеннями ч.1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 122 599,80 грн.

У відповідності до п. 10.4 Договору за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, постачальник має право пред`явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

У відповідності до п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Таким чином, позивачем, з урахуванням наданих розрахунків було нараховано відповідачу пеню в сумі 17 892,09 грн., а саме:

- за накладною №ННУ00032883 від 27.04.2020 на суму 235 242,06 грн. нараховано пеню у розмірі 11 762,10 (пеня 5% від несплаченої суми); строк оплати до 27.05.2020 (оплачено 29.07.2020 року); кількість днів прострочення 62.

- за накладною №ННУ00032960 від 26.05.2020 року на суму 39 628,14 грн. нараховано пеню у розмірі 1981,41 грн. (пеня 5% від несплаченої суми); строк оплати до 25.06.2020 ; кількість днів прострочення 278.

- за накладною №ННУ00033261 від 17.08.2020 року на суму 82 971,66 грн. нараховано пеню у розмірі 4 148,58 грн. (пеня 5% від несплаченої суми); строк оплати до 16.09.2020 ; кількість днів прострочення 195.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивач, здійснюючи нарахування відповідачу суми пені в розмірі 5% від суми простроченої замовником оплати продукції, вказує про те, що такий розмір нарахування пені передбачений положенням договору.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня."

З огляду на вищевикладене, у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року зроблено висновок про те, що: можливість стягнення пені за неналежне виконання зобов`язань за договором має бути встановлена в договорі; строк нарахування пені сторонами може бути встановлений в договорі більше шести місяців; розмір пені в договорі може бути встановлено сторонами, проте, вона не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, правова позиція Верховного Суду у вищенаведеній справі підтверджує правову позицію відповідача стосовно неможливості нарахування пені в даному випадку у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ за порушення строків розрахунків.

Отже, висновок позивача про можливість нарахування пені з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, є помилковим та не підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім заявленої до стягнення суми пені, дійшов висновку про те, що, з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України, ст 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" стягненню підлягає пеня в сумі 11 297,60 грн., а саме:

- За накладною №ННУ00032883 від 27.04.2020 року за період прострочення з 28.05.2020 по 28.07.2020 пеня складає 5 167,61 грн;

- За накладаною №ННУ00032960 від 26.05.2020 за період прострочення з 26.06.2020 по 26.12.2020 пеня складає 1 981,41 грн;

- За накладною №ННУ00033261 від 17.08.2020 за період прострочення з 17.09.2020 по 17.03.2021 пеня складає 4 148,58 грн.

В частині стягнення пені в сумі 6594,49 грн. суд відмовляє.

Відповідач, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 70% від суми здійсненого відповідачем розрахунку пені, а саме, до 3 389,28 грн., посилаючись на скрутне фінансове становище.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд виходить з наступного.

Відповідно дост. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором складала 122 599,80 грн.

Після здійсненого судом перерахунку пені було встановлено, що за прострочення грошового зобов`язання за Договором №217-09/20 від 09.04.2020 стягненню підлягає пеня 11 297,60 грн., що не підпадає під визначення "неспівмірної суми штрафних санкцій" порівняно з основною сумою боргу, а тому, на переконання суду, відсутні законні підстави для її зменшення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1% річних у розмірі 1 143,60 грн. та збитків від інфляції в розмірі 6 765,36 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.10.5 Договору сторони встановили, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат , суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних у розмірі 6 765,36 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіркою розрахунку позивача 1% річних у розмірі 1 143,60 грн. судом було встановлено, що позивачем у даному розрахунку допущено помилку, а саме не враховано те, що 2020 рік є високосний, а тому загальна кількість днів в році складає 366, а не 365.

Таким чином, судом була перерахована сума інфляційних та встановлено, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача інфляційні у розмірі 1142,38грн.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 122 599,80 грн. основного боргу, 11 297,60 грн. - пені, 1142,38 грн - 1% річних, 6765,36 грн. - збитків від інфляції. В решті позову слід відмовити.

В силу статті 129 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору, підлягають частковому відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 2169,11 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 546, 548, 549, 610-612, 623-625, 629, 631 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (61089, м. Харків, пр-т Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." (01010, м.Київ, вул. Івана Мазепи, 4/6, код ЄДРПОУ 24095427) основний борг 122 599 грн. 80 коп., пеню 11 297 грн. 60 коп., 1% річних 1 142 грн 38 коп., 6765 грн. 36 коп. збитків від інфляції та витрати по сплаті судового збору 2169 грн. 11 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "17" травня 2021 р.

Суддя С.Ч. Жельне