Рішення № 96926355, 17.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2021Справа № 910/3660/21 Суддя Господарського суду міста Києва Алєєва І.В., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Маестро Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦСК БУД»

про стягнення 486 380, 09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 486 380, 09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договорів поставки в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений йому товар.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Приписами частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу Господарського суду міста Києва сторони отримали у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

02.04.2021 та 05.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦСК БУД» надійшли відзиви на позовну заяву.

Позивач не подав до суду відповідь на відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявленого позову позивач стверджує, що 26 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ МАЕСТРО ГРУПП» (Постачальник/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦКС БУД» (Покупець/Відповідач) було укладено Договір поставки товару №260220 (далі - Договір).

Відповідно до умов п.1.1. цього Договору постачальник зобов`язується виготовити, поставити, змонтувати і передати у власність (повне господарське відання) Покупця столярні вироби (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар, підписати видаткові накладні та оплатити їх на умовах даного Договору, в кількості та асортименті, згідно затверджених Сторонами параметрів, що зазначаються у Специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Додатком №1 до Договору №260220 від 26.02.2020 р. Специфікацією на роботи по виготовленню та встановлення столярних виробів Сторонами Договору було визначено, що Постачальник повинен виготовити, поставити та змонтувати столярні вироби для обладнання медичної клініки (об`єкт-PLATONOVA CLINIC) на загальну вартість 75 573 доларів США.

Пунктом 2.3. Договору визначена загальна вартість Товарів, що поставляються Постачальником за цим Договором, що складає 1 890 934,71 грн. в т.ч. ПДВ 315 155,78 грн., що є еквівалентом 75 537,00 доларів США.

Відповідно до п. 2.6. Договору Сторонами визначено, що для перерахунку за даним Договором вартості Товару у валютному еквіваленті в національну валюту на момент здійснення кожного платежу, використовується курс української гривні до долару США встановленого Національним банком України на дату здійснення відповідного платежу плюс 2%.

Також, як зазначає позивач між сторонами було укладено додатковий Договір поставки товару №180320 від 18 березня 2020 року, до якого була складена Специфікація №1, яка є невід`ємним додатком до цього Договору

Пунктом 2.3. Договору визначена загальна вартість Товарів, що поставляються Постачальником за цим Договором, що складає 14 270 доларів США.

Відповідно до пункту 2.4. Договору, Сторонами було визначено, що оплата здійснюється в національній валюті України (гривні) згідно курсу української покупки долара США на Міжбанківській валютній біржі України + 2% на дату платежу, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника за реквізитами, вказаними у цьому Договорі або будь-яким зручним для нього способом. Днем оплати вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок або в касу Постачальника.

У матеріалах справи наявний договір поставки товару №260220 від 26.02.2020 та №180320 від 18.03.2020, однак він підписаний лише зі сторони позивача .

За твердженням позивача, ним було поставлено відповідачу товар на суму 1 899 234, 18 грн., згідно видаткової накладної № 26 від 28.10.2020 (договір поставки товару №260220 від 26.02.2020) та видаткової накладної № 27 від 28.10.2020 (договір поставки товару №180320 від 18.03.2020), тоді як відповідач, прийнявши товар в повному обсязі, не сплатив вказану суму, внаслідок чого виник спір у даній справі.

За твердженням позивача, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання за договорами поставки окрім основного боргу в розмірі 438 670, 07 грн., позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій, а саме: 27 636, 20 грн. - пені; 4 542, 93 грн. - 3% річних; 15 530, 89 грн. - інфляційного збільшення боргу, які також заявлені до стягнення з відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч. 1 ст. 208 ЦК України).

З огляду на те, що саме договір є підставою виникнення взаємних прав та обов`язків, приймаючи до уваги, що саме порушенням умов такого договору позивач обґрунтовує правомірність заявлених вимог, а також зважаючи на заперечення відповідача з приводу підписання цього договору.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи вищенаведені доводи, суд вважає за необхідне зазначити, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, зі змісту наданих позивачем копій договорів №260220 від 26.02.2020 та №180320 від 18.03.2020 вбачається, що ці договори набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін, тоді як додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками.

Враховуючи те, що підпису відповідача вказані договори не містять, суд дійшов висновку про те, що подібний правочин міг вступити в силу виключно після його фізичного підписання сторонами та скріплення печатками у паперовому вигляді.

Згідно з частинами 2, 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти підписання та укладання договорів, не заперечує факту поставки товару на суму 1 899 234, 18 грн., згідно видаткової накладної № 26 від 28.10.2020 та видаткової накладної № 27 від 28.10.2020 копії яких містяться в матеріалах справи.

Окрім того, відповідач зазначає у відзиві на позовну заяву, що він визнає основний борг у розмірі 100 000, 00 грн., 3 % річних у розмірі 1 035, 62 грн. та 1 521, 00 грн. втрат від інфляції.

На підтвердження факту оплати за видатковими накладними № 26 від 28.10.2020 та № 27 від 28.10.2020 відповідачем надано платіжні доручення № 226 від 27.02.2020 на суму 661 827, 15 грн., № 240 від 13.03.2020 на суму 555 237, 00 грн., № 246 від 20.03.2020 на суму 153 110, 06 грн., № 289 від 16.04.2020 на суму 416 878, 80 грн., № 183 175, 52 грн. на суму 183 175, 52 грн., № 9 від 28.12.2020 на суму 138 154, 13 грн.(завірені копії знаходяться у додатках до відзиву на позовну заяву.

Таким чином, враховуючи факт не укладення договорів поставки №260220 від 26.02.2020 та №180320 від 18.03.2020, підтвердженою заборгованістю за видатковими накладними № 26 від 28.10.2020 та № 27 від 28.10.2020 є 100 000, 00 грн., про що не заперечується відповідачем та підтверджується підписаним обома сторонами актом звірки взаєморозрахунків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що обґрунтованою та документально підтвердженою є сума основної заборгованості у розмірі 100 000, 00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 27 636, 20 грн. - пені; 4 542, 93 грн. - 3% річних; 15 530, 89 грн. - інфляційного збільшення боргу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 27 636, 20 грн., суд зазначає наступне.

Оскільки між позивачем та відповідачем не було укладено договорів поставки та відповідачем спростовано наявність такого договору та не заперечується наявність господарських правовідносин за видатковими накладними, суд приходить до висновку про відмову у стягнені пені в силу відсутності таких договорів з яких би вбачалось стягнення штрафних санкцій у вигляді пені.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарський суд, перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 521, 00 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 035, 62 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 100 000, 00 грн. - основного боргу, 1 521, 00 грн. - втрат від інфляції та 1 035, 62 грн. - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 541, 10 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦКС БУД» (Україна, 03049, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУРСЬКА, будинок 13 Д, квартира 41, ідентифікаційний код 42695986) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «МАЕСТРО ГРУПП» (Україна, 49021, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЛІСОПИЛЬНА, будинок 8, офіс 3, ідентифікаційний код 39931069) - 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 521 (одна тисяча п`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. - втрат від інфляції, 1 035 (одна тисяча тридцять п`ять) грн. 62 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 1 541 (одна тисяча п`ятсот сорок одна) грн. 10 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва