Ухвала суду № 96925993, 12.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

12.05.2021Справа № 910/14290/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, будинок 6); до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (01024, м.Київ, ВУЛИЦЯ АНТОНОВИЧА, будинок 26, офіс 17) стягнення 23 522 135,99 грн..

Представники:

від Стягувача: Конопліцький І.В. (представник на підставі довіреності);

від Боржника: Руденко В.М. (представник на підставі ордеру);

від приватного виконавця: Косяк Н.В. (представник на підставі ордеру);

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» про стягнення заборгованості у розмірі 23 522 135,99 грн., з яких: 19 115 513,99 грн. боргу, 1 782 514,13 грн. пені, 715 449,90 грн. 3% річних та 1 908 657,97 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року, по справі №910/14290/19 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" про стягнення 23522135,99 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 19115513 грн 99 коп., пеню у розмірі 1782514 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 715449 грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 1908657 грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 352832 грн 04 коп.

11.01.2021 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/14290/19 Господарським судом міста Києва видано наказ.

26.04.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» надійшла скарга на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича щодо накладення арешту на грошові кошти боржника на підставі постанови про арешт коштів боржника від 08.04.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича по справі №910/14290/19 призначено на 12.05.2021 року.

07.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшли заперечення на скаргу.

11.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича надійшли пояснення на скаргу.

В судовому засіданні 12.05.2021 року представник Скаржника підтримав вимоги та доводи скарги, просив суд її задовольнити. Представники Стягувача та приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича заперечували проти задоволення скарги, просили суд відмовити у її задоволенні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича по справі №910/14290/19 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права;

2) обов`язковості виконання рішень;

3) законності;

4) диспозитивності;

5) справедливості, неупередженості та об`єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження;

7) розумності строків виконавчого провадження;

8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. (п.1 ч. 1 ст. 3 Закону)

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року, по справі №910/14290/19 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" про стягнення 23522135,99 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокенергія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 19115513 грн 99 коп., пеню у розмірі 1782514 грн 13 коп., 3% річних у розмірі 715449 грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 1908657 грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 352832 грн 04 коп.

11.01.2021 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/14290/19 Господарським судом міста Києва видано наказ.

08.04.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №910/14290/19 виданого 11.01.2021 року Господарським судом міста Києва.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 08.04.2021 року стягнуто з боржника основну винагороду у сумі 2387496 грн. 80 коп. та визначено для боржника розмір додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 767 грн. 43 коп.

08.04.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем винесено постанову про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №65066609 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 26263232 грн. 26 коп. Так, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках згідно з переліком та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з ч.ч. 4-6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. (ч.ч.1, 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження")

Відповідно до ч.ч.1-3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №905/361/19.

При зверненні до суду з вказаною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» зазначало, що приватним виконавцем було накладено арешт на рахунок № НОМЕР_1 відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк», з якого здійснюється сплата податків, виплата заробітної плати, на підтвердження чого надано відомість по рахунку, відомість на виплату заробітної плати, реєстр на оплату витрат на відрядження, довідка щодо нарахованих сум податкових зобов`язань, податкові декларації.

Згідно з п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 N 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за N 1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки; поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України; до поточних рахунків також належать, зокрема, рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р., встановлюється право, а не обов`язок клієнта-юридичної особи для здійснення деяких видів виплат, зокрема і заробітної плати, відкрити поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. У разі не укладення такого договору використовується звичайний поточний рахунок юридичної особи. Для здійснення ж виплат заробітної плати з будь-якого рахунку юридичної особи, фізичній особі банк відкриває спеціальний рахунок (п.п.6.7, 6.9).

При цьому чинним законодавством України не передбачено відкриття суб`єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати, податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Юридична особа-клієнт банку відкриває поточний рахунок, до якого відкривається проект з виплати заробітної плати.

Статтями 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати № 95 від 01.07.1949, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття "власності" є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України "Про працю". Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Згідно з приписами п.п. 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

З наведених норм права вбачається, що зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень.

У разі виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.

Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до ч.4 ст.59 Закону на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №905/361/19, яку суд враховує у відповідності до ч.4 ст.236 ГПК України при розгляді скарги у цій справі.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 6 статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Проте, як вбачається з постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 08.04.2021 року про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №65066609, останнім накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Отже, оскаржувана постанова має застереження, як це передбачено ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п.п. 5.1. 6.7, 6.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12.11.2003р. № 492, за поточними рахунками, що відкриваються банками суб`єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Суб`єкт господарювання для здійснення деяких видів виплат (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум, інших виплат) має право відкрити поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.

Банк для зарахування виключно заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат відкриває фізичній особі окремий поточний рахунок у порядку, визначеному цією главою, або використовує вже відкритий для цих цілей рахунок (далі у цьому пункті - окремий рахунок).

Для відкриття окремого рахунку клієнт зобов`язаний у заяві про відкриття поточного рахунку (додаток 4) в рядку «Додаткова інформація» зазначити, що рахунок відкривається для зарахування заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат. Для діючого поточного рахунку така інформація визначається в додатковому договорі до договору банківського рахунку.

Відповідно до п. 2 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхувальник відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Судом встановлено, що рахунок № НОМЕР_1 відкритий в ПАТ АБ «Укргазбанк» є поточним рахунком, що підтверджується довідкою №5-310/18167/2021 від 22.04.2021 року.

Проте, при зверненні до суду з вказаною скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відкриття банком окремого поточного рахунку № НОМЕР_1 або використання відкритого рахунку для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат, зокрема, відповідного договору, заяви про відкриття поточного рахунку. Так, з договору про надання послуг по обслуговуванню платіжних карток АБ «Укргазбанк» №2018/ZP/310-012 від 30.08.2018 року вбачається, що Банк зобов`язується зараховувати кошти на карткові рахунки працівників Установи з рахунку № НОМЕР_2 , однак матеріали справи не містять доказів відкриття рахунку № НОМЕР_1 або зміни номеру рахунку.

Також відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів повернення банківською установою постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 08.04.2021 року про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №65066609.

Суд зазначає, що у разі виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру.

Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №905/361/19.

Проте, Судом встановлено, що боржником не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження звернення до приватного виконавця з заявою про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 відкритого в ПАТ АБ «Укргазбанк», з якого здійснюється виплата заробітної плати, та його відмови зняти арешт з таких коштів, а отже і відсутність підстав для оскарження такої відмови.

Крім того, матеріали справи не місять доказів виникнення у боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, що могло бути підставою для зняття арешту з відповідної суми коштів, оскільки долучені до скарги відомість й реєстр свідчать лише щодо сум нарахування заробітної плати та не є доказом наявності заборгованості з виплати заробітної плати.

Суд враховує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» не позбавлене права вирішити питання зняття арешту з його коштів, які містяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 відкритого в ПАТ АБ «Укргазбанк», у межах розміру заробітної плати та платежів до бюджету з дотриманням порядку, встановленого положеннями частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем винесено постанову про арешт коштів боржника від 08.04.2021 року в межах виконавчого провадження №65066609 відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» та в межах наданих повноважень, у зв`язку з відсутністю доказів виконання боржником судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У рішенні у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

У рішенні у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини no. 15729/07, від 05.07.2012).

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно зі ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича по справі №910/14290/19 у повному обсязі.

Що стосується розподілу понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14000 грн. 00 коп. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем, Суд зазначає.

Відповідно до ст. 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2021 року між Адвокатським бюро «Наталії Косяк» (Виконавець) та приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №09/21, за змістом якого Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання за винагороду надати послуги адвоката, спрямовані на юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця, стягнення шкоди (та всіх інших спорах пов`язаних з діяльністю приватного виконавця) у справі №910/14290/19. Під юридичною допомогою вважається: підготовка та подання будь-яких процесуальних документів, участь у судових засіданнях в даній справі в якості представника Клієнта, юридичне супроводження виконання рішення суду з вище указаного предмету позову.

Згідно з п.4.2 Договору за погодженням сторін вартість послуг з надання професійної правничої допомоги на стадії судового розгляду в Господарському суді міста Києва у справі №910/14290/19 становить 5000 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що Косяк Наталія Вікторівна є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю КС №9632/10.

Проте, Судом встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем всупереч вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України не додано до матеріалів справи доказів фактичного надання послуг професійної правничої допомоги та інших документів на підтвердження розміру понесених судових витрат (актів виконаних робіт, актів наданих послуг, детального опису (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У письмових поясненнях від 11.05.2021 року зазначено, що докази, що підтверджують оплату послуг з надання правничої допомоги на стадії підготовки до судового розгляду будуть подані до закінчення судових дебатів у справі протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. Однак, Суд звертає увагу, що акт виконаних робіт не є доказом, що підтверджує оплату послуг з надання правничої допомоги, а є доказом фактичного надання послуг професійної правничої допомоги.

Як вбачається з письмових пояснень приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 11.05.2021 року, відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг, на стадії підготовки до судового розгляду Замовнику було надано наступний обсяг послуг: 1. Ознайомлення з матеріалами справи - 2 год. х 1000 грн/год = 2000 грн.2. Формування правової позиції Замовника щодо відзиву на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» - 2 год. х 1000 грн/год =2000 грн. 3. Складання заперечення на скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича у виконавчому провадженні №65066609 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/14290/19 від 11.01.2021 - 5 год. х 1000 грн/год =5000 грн. Всього до сплати, включаючи надання професійної правничої допомоги на стадії підготовки до судового розгляду та власне участь у судових засіданнях в Господарському суді міста Києва № 910/14290/19 підлягає 5000+9000=14000 (чотирнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Проте, умовами Договору про надання правової допомоги №09/21 від 05.05.2021 року Сторони узгодили, що вартість послуг становить 5000 грн., доказів погодження Сторонами вартості наданих послуг на суму в розмірі 14000 грн. 00 коп. матеріали справи не містять.

Крім того, Суд зазначає, що адвокат Косяк Наталія Вікторівна не знайомилась з матеріалами справи №910/14290/19, а тому включення до обсягу наданої професійної правничої допомоги ознайомлення з матеріалами справи не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Також Суд зазначає, що по справі №910/14290/19 Судом здійснювався розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича, а тому посилання в акті на надання правової допомоги у вигляді формування правової позиції Замовника щодо відзиву на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» є безпідставним.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що витрати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича на професійну правничу допомогу у розмірі 14000 грн. 00 коп. залишаються за приватним виконавцем та не покладаються на Скаржника.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 234, 235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ

1. У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича по справі №910/14290/19 - відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Дата підписання та складання повного тексту ухвали:17 травня 2021 року.

Суддя О.В. Чинчин