Рішення № 96925911, 08.04.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1290/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання: Жарський В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук А.Г., ордер серії ЖТ №059025 від 21.03.2019;

відповідач: Загацький О.А.;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Фізичної особи - підприємця Загацького Олександра Андрійовича

про стягнення 112 636,15 грн

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Загацького Олександра Андрійовича про стягнення 112 636,15грн за договором №б/н від 01.03.2011, з яких 9 500,00грн - заборгованості за кредитом; 30 783,39грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 65 675,76грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 6 677,00грн - заборгованості по комісії за користування кредитом.

В якості правових підстав позову позивач зазначає ст. 526, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.12.2020.

Ухвалою суду від 01.12.2020 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.01.2021.

11.01.2021 до суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№550/21 від 11.01.2021) (а.с.62). Також 14.01.2021 представником позивача подано до суду довідку про часткове погашення заборгованості відповідачем на суму 328,19грн (а.с.66-67).

14.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшли клопотання про перенесення судового засідання (вх.№863 від 14.01.2021); клопотання про поновлення строків на надання відзиву (вх.№864 від 14.01.2021).

Ухвалою суду від 14.01.2021 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 04.02.2021, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

01.02.2021 до суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність (а.с.79-82).

04.02.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив та довідку про заборгованість відповідача станом на день проведення судового засідання (а.с.83-92). Згідно даної довідки здійснено погашення основної суми кредиту на 381,82грн.

Ухвалою суду від 04.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 17.03.2021, встановлено відповідачу строк для надання заперечення щодо відповіді на відзив на позовну заяву.

11.02.2021 до суду надійшла відповідь на відзив від 02.02.2021 №20210129/4709 (а.с.101-108).

12.03.2021 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с. 109).

17.03.2021 представником позивача до суду подано пояснення від 16.03.2021 з додатками та доказами направлення на адресу відповідача (а.с. 112-133).

Ухвалою суду від 17.03.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №906/1290/20 до судового розгляду по суті на 08.04.2021.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Під час розгляду справи відповідач вказував, що банк самостійно списує кошти з рахунку відповідача, на який відповідач отримує пенсію, без погодження з відповідачем.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ "ПриватБанк" (позивач, банк), та Фізичною особою-підприємцем Загацьким Олександром Андрійовичем (відповідач, клієнт) 01.03.2011 укладено договір банківського обслуговування, шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 , карткового рахунку № НОМЕР_2 (далі - Заява) (а.с.15).

Згідно заяви боржник приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 01.03.2011 (далі - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

На підтвердження зазначених вище обставин, заявник надав копію відповідної заяви, довідку про розмір встановлених кредитних лімітів (а.с.26) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг (починаючи з розділу 3.18 "Условия обслуживания кредитных лимитов на текущих счетах корпоративных клиентов") (а.с.16-25), розрахунок заборгованості за договором №б/н від 01.03.2011, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ФОП Загацьким О.А. станом на 16.09.2020 (а.с.27-30), виписки по рахунках (а.с.31-34).

Посилаючись на дані у виписках та розрахунку заборгованості позивач зазначає, що відповідачем отримано від банку 30.04.2013 кредит у розмірі 9 500,00грн. Банк зазначає, що з 11.06.2013 вказану заборгованість переведено зі статусу поточної в прострочену.

У зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту банком нараховано відсотки у період з 26.04.2013 по 01.04.2019 у розмірі 30 783,39грн, комісію за користування кредитом за період з 07.05.2013 по 08.12.2019 у розмірі 6 677,00грн, пеню у період з 26.04.2011 по 01.12.2019 у розмірі 65 675,76грн.

Невиконання відповідачем зобов`язань зі сплати кредиту та інших нарахованих банком платежів стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до наданого позивачем Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, який не містить дати затвердження та внесення змін, не містить підпису відповідача та/або будь-яких відомостей про ознайомлення відповідача із вказаними умовами:

- вид кредиту - «кредитний ліміт на поточний рахунок» корпоративного клієнта (п. 3.18.1 Умов);

- кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - «Кредит») надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - «Ліміт»). Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет-Клієнт-Банку, SMS-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (п. 3.18.1.1 Умов);

- кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди. Кредитний ліміт може бути збільшений для сплати судових витрат у порядку передбаченому «Умов та правил надання банківських послуг». Сторони погодились, що кредитний ліміт може бути збільшений для оплати судових витрат у порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг. Ліміт овердрафту встановлюється Банком на кожний операційний день. У випадку зниження Банком ліміту в односторонньому порядку, передбаченому цими «Умовами та Правилами надання банківських послуг», Клієнт зобов`язується погасити різницю між фактичною заборгованістю і сумою нового ліміту не пізніше дня вказаного в повідомлення банку про зміну ліміту, спрямованого клієнту у будь-якій з форм, передбачених «Умовами та Правилами надання банківських послуг». В іншому випадку грошове зобов`язання вважається порушеним, а зазначена різниця між фактичною заборгованості і новою сумою ліміту вважається простроченою з дня вказаного в повідомленні (п. 3.18.1.3 Умов);

- при порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань, Клієнт сплачує Банку відсотки та пеню за користування кредитом від суми залишку непогашеної заборгованості в розмірі, передбаченому цим розділом «Умов та правил надання банківських послуг» (п. 3.18.1.13 Умов);

- Банк при наявності вільних грошових ресурсів та відсутності розрахункових документів на примусове списання коштів з поточного рахунку Клієнта, здійснює платежі Клієнта понад залишок коштів на його поточному рахунку на підставі його розрахункових документів у межах ліміту, встановленого згідно з п. 3.18.1.6 цього розділу «Умов та правил надання банківських послуг», і термінів обумовлених п.п. 3.18.1.10, 3.18.1.11, а також при виконання клієнтом зобов`язань за п. 3.18.2.2.14 (п. 3.18.2.1.2 Умов);

- за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка) (п. 3.18.4.1 Умов);

- під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4 Умов);

- розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.18.4.9 Умов);

- обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет-клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у ним сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 3.18.6.1 Умов).

Згідно з довідкою позивача про розміри встановлених кредитних лімітів від 23.09.2020 відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 , а саме: 01.03.2011 - 6 800,00,00грн, 30.06.2011 - 6 800,00грн, 09.08.2011 - 0грн, 23.08.2011 - 6 800,00грн, 12.11.2012 - 7 500,00грн, 21.03.2013 - 9 500,00грн.

Згідно виписки по рахунку ФОП Загацького О.А. 11.06.2013 Банк виніс кредит у сумі 9 500,00грн в прострочку (а.с. 31).

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку позичальника, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.

Банківські виписки по рахунках ФОП Загацького О.А. є належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком та позичальником, виконання банком у повному обсязі своїх зобов`язань за договором, надання відповідачу/позичальнику кредитних коштів у відповідних розмірах та неналежне виконання останнім своїх грошових зобов`язань за зазначеним договором у встановлених договором розмірі та строки.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку за період з 30.04.2013 по 16.09.2020 відповідач у строки, встановлені Умовами та правилами надання банківських послуг, згідно Тарифів банку, погашення боргу не здійснював, в результаті чого станом на 16.09.2020 (за заявлений позивачем період) за відповідачем обліковується заборгованість по кредиту в розмірі 9 500,00грн, процентам за користування кредитом у розмірі 30 783,39 грн та комісії за користування кредитом в розмірі 6 677,00грн, яку позивач просить суд стягнути у судовому порядку.

Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем грошових зобов`язань за договором (сплати кредиту, процентів та комісії), позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню в сумі 65 675,76грн, передбачену пунктом 3.18.5.1. Умов та правил надання банківських послуг, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з визначенням частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі.

Пунктом 3.18.5.1 Умов та правил надання банківських послуг, доданих позивачем до позовної заяви, визначено, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3 термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.18.2.2, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6 Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку якщо кредит надавався в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 3.18.5.4 Умов та правил надання банківських послуг (поданий витяг з яких не містить дат чинності та відміток про ознайомлення з ним відповідача) передбачено нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п.п. 3.18.5.1, 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Суд звертає увагу на те, що Банк всупереч власним Умовам здійснював нарахування пені з 26.04.2011 до 01.12.2019 включно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то саме на останнього покладається обов`язок довести, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як установлено судом, у заяві відповідача про відкриття рахунку від 01.03.2011 процентна ставка не зазначена, як не визначено і умови нарахування комісії за користування кредитом. Також, у цій заяві відсутні умови про застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання та, відповідно, не визначено її розміру, порядку та строку нарахування. Також у підписаній відповідачем заяві відсутні будь-які умови щодо договірного продовження строків позовної давності.

Наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що цей документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій та неустойки (пені), у зазначених у цьому документі розмірах і порядку, а також умови про продовження строку позовної давності.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань саме на тих умовах, про які твердить Банк.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 у справі №342/180/17, а також у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №916/2755/18 та від 01.11.2019 у справі №910/13940/18.

У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії, заява № 76943/11, § 123).

Враховуючи вищевикладені висновки та обставини справи, господарський суд зазначає про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 30 783,39грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 65 675,76грн пені та 6 677,00грн заборгованості по комісії. Відтак, суд відмовляє у задоволенні зазначених позовних вимог, як не обґрунтованих належними, достатніми та достовірними доказами.

Щодо стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 9 500,00грн господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 згаданої статті встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

У відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 79-80).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» в мережі Інтернет за адресою https://www.privatbank.ua/terms, як невід`ємну частину спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо погодження сторонами збільшеного строку позовної давності.

Відповідно до доданого до матеріалів справи Витягу з Умов та правил надання банківських послуг термін позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років (п. 3.18.5.7 Умов).

Як зазначено вище, поданий Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не може беззаперечно свідчити про погодження останнього відповідачем, оскільки не містить його підпису та/або інших доказів ознайомлення з ним відповідача, будь-яких доказів того, що саме цей витяг відповідач мав на увазі, підписуючи заяву про відкриття рахунку.

За відсутності в Заявці домовленості сторін про погодження сторонами строків позовної давності, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, окрім цього, на переконання суду, Умови, на які посилається позивач, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, яні щодо продовження встановленого законом строку позовної давності, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, 11.06.2013 у відповідача виникло прострочення з повернення кредиту у сумі 9 500,00 грн.

Перебіг позовної давності у даному випадку почався з 11.06.2013. Отже, загальний строк позовної давності по поверненню кредитних коштів сплив 11.06.2016, а належних доказів того, що сторони в порядку частини 1 ст. 259 ЦК України у належній формі досягли домовленості збільшити позовну давність, суду не подано.

Відповідно до поштової накладної позивач з позовною заявою до суду звернувся 23.10.2020.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 9 500,00грн заборгованості за кредитом, задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.04.21

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу;

2 - позивачу (наручно)

3 - відповідачу (рек. з пов.)