Рішення № 96909388, 14.05.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 592/10875/20

2-а-693/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Мельник Ю.О.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в місті Києві про визнання дій протиправними, скасування постанови, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

09.11.2020 року до Солом`янського районного суду м. Києва надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до інспектора батальйону № 4 роти № 7 УПП в місті Києві Войтовича І.О. про визнання дій протиправними, скасування постанови, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення та ухвала судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 28.09.2020 року про передачу справи для розгляд за підсудністю.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 12.09.2020 року інспектором Войтовичем І.О. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 3125666, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення п. 8.5.1 ПДР України.

Позивач не погоджується з постановою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Пояснює, що 12.09.2020 року приблизно о 19:00 він, перебуваючи за кермом автомобіля Jeep Cherokee, р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Парково-Сирецькій у м. Київ, поблизу будинку 11 був зупинений поліцією за порушення дорожньої розмітки 1.3, а саме повороту ліворуч. При цьому, позивач пояснив, що здійснив поворот ліворуч, але не бачив, що на дорожньому покритті вулиці наявна суцільна лінія, так як вона не видима учасникам дорожнього руху та не відповідає вимогам національного стандарту до дорожньої розмітки, згідно п. 5.2.1 якого розмітка має бути білого кольору.

На питання позивача чи наявний у працівників поліції відеозапис порушення ПДР, останні відповіли про його відсутність та що доказом будуть пояснення свідка, яким є працівник поліції.

Вважає, що інспектор під час вручення оскаржуваної постанови порушив визначений КУпАП порядок розгляду справи та порушив його права, отже, його дії є протиправними. Тому просить визнати протиправними дії інспектора, а також визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАМ № 3125666 від 12.09.2020 року, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 19.11.2020 року позовну заяву залишено без руху. 28.01.2021 року на виконання вимог ухвали від 19.11.2020 року до суду надійшов уточнений адміністративний позов.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та залучено до участі у справі Управління патрульної поліції в місті Києві як відповідача.

В ухвалі учасникам справи було визначено строк на подання відзиву.

Уповноваженими особами сторони відповідача копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримано 22.03.2021 року.

13.05.2021 року від ДПП до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких сторона відповідача просить відмовити в задоволенні позову, вважаючи викладені твердження позивача хибними, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування заперечень представник зазначає, що відповідач 12.09.2020 року, перебуваючи в екіпажі патрульної поліції, здійснюючи патрулювання визначеної території Шевченківського району м. Києва, безпосередньо став свідком вчинення позивачем вищевказаного адміністративного правопорушення, а отже вина особи є доведеною.

Також зазначає, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог КУпАП та Інструкції. Посилається на рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2017 року (справа № 761/4629/17), в якому зазначено, що порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем не впливає на суть вчиненого порушення та не є підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо твердження позивача визнати дії інспектора протиправними вважає, що задоволення позову в цій частині не відновить права позивача, з посиланням на висновки Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 263-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Частиною 6 цієї статті визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 12.09.2020 року інспектором Войтовичем І.О. було складно постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 3125666, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн., за порушення п. 8.5.1 ПДР України (а.с. 8-9).

Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Зі змісту постанови вбачається, що водій керуючи ТЗ порушив дорожню розмітку 1.1, а саме здійснив розворот, чим порушив п. 8.5.1 ПДР України.

Згідно п. 8.5.1 ПДР горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 34.1 цих Правил.

Горизонтальна розмітка має таке значення: 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі ділянок проїзної частини, на які в`їзд заборонено; позначає межі місць для стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.

Стаття 122 КУпАП встановлює відповідальність за, зокрема, порушення вимог розмітки проїзної частини доріг.

Позивач заперечує свою вину щодо порушення правил дорожнього руху, а оскаржувану постанову вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає при цьому, що не бачив, що на дорожньому покритті вулиці наявна суцільна лінія, так як вона не видима учасникам дорожнього руху та не відповідає вимогам національного стандарту до дорожньої розмітки, згідно п. 5.2.1 якого розмітка має бути білого кольору.

З аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі по справі відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подавали, будь-яких доказів суду також не надавали.

Крім того, у п. 7 оскаржуваної постанови не зазначені відомості про наявність доказів, на яких зафіксовано правопорушення, а лише вказано, що додаються пояснення водія. В той же час нормою ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 року у справі № 524/9716/16-а зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні матеріали фото - чи відео зйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб`єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 12.09.2020 року та не підтверджується жодними іншими доказами.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

У поданих поясненнях сторона відповідача посилається на те, що інспектор 12.09.2020 року, перебуваючи в екіпажі патрульної поліції, здійснюючи патрулювання визначеної території Шевченківського району м. Києва, безпосередньо став свідком вчинення позивачем вищевказаного адміністративного правопорушення, а отже вина особи є доведеною.

Слід звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17 зазначив, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.

У даній справі основним та єдиним доказом вчинення правопорушення, на який вказує ДПП, є свідчення відповідача, який є працівником поліції, що склав оскаржувану постанову, а, отже, є зацікавленою особою, а тому його пояснення не можуть бути допустимим доказом.

За таких обставин, суд вважає, що сторона відповідача не надала суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Крім того, позивач просить суд визнати дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності незаконними. Разом з тим, дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Так, ґрунтуючись на правових висновках Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постанові від 07.02.2019 року у справі № 640/6550/15-а та в постанові 10.05.2018 року у справі № 760/9462/16-а, суд дійшов висновку, що визнання протиправними дій інспектора щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, що є процесуальною діяльністю суб`єкта владних повноважень, спрямованою на фіксацію адміністративного правопорушення, є предметом оцінки суду при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, що не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.

До того ж, позивач зі скаргою на дії інспектора не звертався, службова перевірка наявності в діях інспектора ознак протиправної поведінки не проводилася та відповідно до вимог ст. 222 КУпАП відповідач має право розглядати справи про адміністративні порушення і накладати адміністративні стягнення, безпосередньо за ч. 1 ст. 122 КУпАП, тобто останній діяв в межах своїх повноважень.

З огляду на наведене, для належного захисту порушеного права позивача достатнім способом буде визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 286 КАС України, а не визнання протиправними дії відповідача по складанню оскаржуваної постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Управління патрульної поліції в м. Києві є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції. Таким чином, з урахуванням задоволення позову стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 420,40 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в місті Києві про визнання дій протиправними, скасування постанови, закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ № 3125666 від 12 вересня 2020 року, винесену інспектором батальйону № 4 роти № 7 Управління патрульної поліції в місті Києві Войтовичем Іваном Олександровичем (м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9), про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: