Рішення № 96906358, 12.05.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2021 справа № 914/615/21

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙДУГА»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ ЛАЙФ. ЮА»

про: стягнення 165 170,19 грн.,

Представники

позивача: Іваночко М.В.-адвокат;

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

12.03.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙДУГА» до відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ ЛАЙФ. ЮА» про стягнення 165 170,19 грн.

17.03.2021р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 14.04.2021р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою.

14.04.2021р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі у зв`язку із захворюванням, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№9001/21.

У судове засідання 14.04.2021р. сторонами участь повноважних представників не забезпечено.

Протокольною ухвалою від 14.04.2021р. суд постановив розгляд справи відкласти на 28.04.2021р.

Ухвалами, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав позивача та відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення судового засідання, відкладеного на 28.04.2021р.

В судовому засіданні, яке відбулося 28.04.2021р. і в якому прийняв участь представник позивача, суд оголосив перерву до 12.05.2021р.

Крім того, ухвалою від 28.04.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, повідомив відповідача у справі, який не забезпечив участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання у цій справі.

У судове засідання 12.05.2021р. позивач забезпечив участь повноважного представника, котрий позовні вимоги підтримав.

У судове засідання 12.05.2021р. відповідач не забезпечив участь повноважного представника, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Відзиву від відповідача не надходило.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Суть спору:

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару.

Позиція позивача:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на загальну суму 157 211,20 грн. Проте, відповідач свого обов`язку по оплаті отриманого товару не виконав, станом на 12.03.2021 року відповідач оплатив тільки 6 922,96 грн за поставлений товар. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 165 170,19 грн., як заборгованості по договору. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 986,96 грн. пені, 4 378,96 грн. 3% річних та 9 184,61 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача:

Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

Відповідач в судові засідання 14.04.2021р., 28.04.2021р. та 12.05.2021р. не з`явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

25.06.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РАЙДУГА» (надалі по тексту рішення позивач, згідно з договором - продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТ ЛАЙФ.ЮА» (надалі по тексту рішення відповідач, згідно з договором - покупець) уклали договір купівлі-продажу № 2506/19 (надалі по тексту рішення - договір).

Відповідно до п.1.1, договору продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На виконання договору №2506/19 від 25.06.2019 року продавець поставив покупцю товар, що підтверджується видатковими накладними:

- №РД12-000026 від 09.12.2019 року на суму 15 703 грн. 20 коп.;

- №РД 12-000074 від 18.12.2019 року на суму 10 634 грн. 40 коп.;

- №РД01-000006 від 02.01.2020 року на суму 3 722 грн. 40 коп.;

- №РД01-000012 від 03.01.2020 року на суму 3 722 грн. 40 коп.;

- №РД01-000023 від 08.01.2020 року на суму 4 250 грн. 40 коп.;

- №РД01-000030 від 09.01.2020 року на суму 8 510 грн. 40 коп.;

- №РД01-000046 від 13.01.2020 року на суму 8 272 грн. 80 коп.;

- №РД01-000093 від 20.01.2020 року на суму 3 722 грн. 40 коп.;

- №РД01-000099 від 21.01.2020 року на суму 581 грн. 52 коп.;

- №РД01-000118 від 23.01.2020 року на суму 22 339 грн. 20 коп.;

- №РД01-000122 від 24.01.2020 року на суму 3 722 грн. 40 коп.;

- №РД02-000002 від 03.02.2020 року на суму 7 444 грн. 80 коп.;

- №РД02-000034 від 10.02.2020 року на суму 24 572 грн. 70 коп.;

- №РД02-000054 від 13.02.2020 року на суму 1 808 грн. 88 коп.;

- №РД02-000063 від 17.02.2020 року на суму 14 971 грн. 20 коп.;

- №РД02-000101 від 25.02.2020 року на суму 1 436 грн. 20 коп.;

- №РД04-000070 від 24.04.2020 року на суму 5 088 грн. 00 коп.;

- №РД09-000012 від 04.09.2020 року на суму 16 707 грн. 90 коп.

Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

Відповідно до п. 4.4 Договору «Розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару від Продавця».

Пунктом 4.5 Договору сторонами було визначено, що загальна сума Договору складається з окремих сум операцій, проведених на виконання даного Договору згідно з накладними постачальника. Отже, оплаті підлягає вартість всього отриманого товару.

Продавець добровільно передав товар Покупцю, а Покупець прийняв товар, тим самим підтвердивши настання договірних відносин і обов`язку оплати ціни товару у повному обсязі.

Обов`язок по оплаті відповідач у повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату товару, переданого згідно видаткової накладної №РД12-000026 від 09.12.2019 року на суму 6 922 грн. 96 коп.

У зв`язку з неповною оплатою за поставлений товар, 29.01.2021 року позивач направив до відповідача вимогу про сплату заборгованості (номер відправлення 7900063219556) за договором №2506/19 від 25 червня 2019 року, яка на момент надсилання вимоги становила 150 288 грн. 24 коп.

Згідно інформації про відстеження відправлення з офіційного веб-сайту АТ «УКРПОШТА» поштове відправлення було вручене адресату 04.02.2021 об 13:05:00 (роздруківку інформації містять матеріали справи), проте відповідач жодної відповіді не надав та оплату заборгованості не здійснив.

Дані обставини матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача, як підставні та обгрунтовані, підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставою виникнення правовідносин між сторонами в даній справі є договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, позивач поставив, а відповідач прийняв товар всього на суму 157 211,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором сторони погодили, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару від продавця (п. 4.4).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив товар відповідачу, а відповідач у свою чергу прийняв товар, чим підтвердив настання договірних відносин і обов`язку оплатити товар у повному обсязі.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з погодженої договором умови (п. 4.4). про оплату товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару від продавця та фактичне погодження поставки і прийняття товару, а також враховуючи норму ч. 1 ст. 692 ЦК України про обов`язок оплатити товар після його прийняття, суд доходить висновку, що строк оплати отриманого згідно з видатковими накладними настав відповідно розрахункових періодів, зазначених у розрахунку, який містить позовна заява.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, такі оплати не здійснено у встановлений законом строк.

Враховуючи невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті вартості отриманого товару у повному обсязі, суд доходить висновку про необхідність захисту порушеного права позивача на отримання належної плати за поставлений товар, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 150 288,24 грн. підлягає задоволенню (157 211,20-6 922,96=150 288,24).

Щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, суд зазначає наступне.

Так, позивачем за прострочення оплати вартості товару в сумі 150 288,24 грн. нараховано пеню в розмірі 986,96 грн., 4 378,96 грн. 3% річних та 9 184,61 грн інфляційних втрат.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором (п. 7.1) сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент оплати товарів за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Враховуючи наведене та аналізуючи умови договору про відповідальність сторін, вбачається, що сторони не погодили нарахування пені упродовж іншого періоду, ніж шестимісячного, встановленого законом.

Відтак, позивач мав право нараховувати пеню за прострочення виконання зобов`язання по накладній №РД04-000070 від 24.04.2020 року у період 02.05.2020 року по 02.11.2020 року, а за прострочення виконання зобов`язання по накладній №РД09-000012 від 04.09.2020 року - у період з 12.09.2020 року по 03.03.2021 року.

Суд звертає увагу, що, як вказано вище, перебіг строку нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Також суд звертає увагу, що суд не вправі здійснювати розрахунок пені поза межами визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання.

Позивачем визначено правильно період прострочення виконання грошового зобов`язання, однак нарахування позивачем пені у період 12.09.2020 року по 03.03.2021 року є арифметично невірним та необґрунтованим на суму 38,65 грн., відповідно в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення16707.9012.09.2020 - 22.10.2020416.0000 %0.033 %*224.6016707.9023.10.2020 - 10.12.2020496.0000 %0.033 %*268.4216707.9011.12.2020 - 21.01.2021426.0000 %0.033 %*230.0816707.9022.01.2021 - 03.03.2021416.0000 %0.033 %*225.21

Таким чином, сума пені у період з 12.09.2020 року по 03.03.2021 року за договором по накладній №РД09-000012 від 04.09.2020 року на суму 16 707 грн. 90 коп. складає 948.31 грн.

Натомість, згідно наданого розрахунку позивача сума пені за вказаний період по зазначеній накладній складає 986,96 грн. Відповідно нарахування позивачем пені у період 12.09.2020 року по 03.03.2021 року є арифметично невірним та необґрунтованим на суму 38,65 грн. (986,96-948,31=38,65).

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено за прострочення оплати вартості товару в сумі 150 288,24 грн. Суд зазначає, що нарахування відповідних сум допускається у будь-який період існування прострочення, на відміну від пені. Тому, суд здійснює перевірку нарахованих сум в межах визначеного позивачем, на свій розсуд, періоду. Здійснивши такий перерахунок, судом встановлено, що 3 % річних на суму прострочення 150 288,24 грн. становить 4 378,96 грн. Відтак, розмір 3% річних пораховано позивачем вірно і сума, заявлена до стягнення, підлягає задоволенню.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат, суд керується наступним.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням індексів інфляції, суд зазначає про правильність, визначеної позивачем суми в розмірі 9 184,61 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення 9 184,61 грн інфляційних втрат також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості також не надав. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановленому вище розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2 477,56 грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №93 від 03.03.2021р. на суму 2 477,56 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги суд задоволив частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 2 476,97 грн.

Щодо заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2021 року Адвокатське об`єднання Західноукраїнська юридична колегія та Товариство з обмеженою відповідальністю «РАЙДУГА» уклали договір № 11/01 про надання адвокатських послуг, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов`язок надавати адвокатські послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором. Зокрема, виконавець зобов`язується на час дії даного договору надавати замовнику правову допомогу в процесі стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ ЛАЙФ. ЮА», що виникла в процесі виконання договору купівлі-продажу № 2506/19 від 25 червня 2019 року.

Відповідно до п. 3 договору сторони погодили, що винагорода виконавця за надані адвокатські послуги визначається шляхом множення кількості затраченого виконавцем часу на надання послуг на погодинну ставку, яка становить 1 000 грн. 00 коп. за одну годину наданих послуг. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 3-ох днів з дня виставлення виконавцем рахунку на оплату. 3а результатами наданих послуг сторонами підписуються акти наданих послуг, які містять відомості про надані послуги, кількість затрачених виконавцем годин, погодинну ставку та загальну суму винагороди.

Згідно з ордером серії №1060608 від 03.03.2021 року правова допомога надається ОСОБА_1 .

03.03.2021 року замовником та виконавцем підписано акт надання послуг, передбачених умовами договору про надання адвокатських послуг, відповідно до якого виконавцем на замовлення замовника згідно умов договору про надання адвокатських послуг № 11/01 від 11 січня 2021 року були надані наступні адвокатські послуги: проведення правового аналізу документів замовника щодо заборгованості по договору купівлі-продажу №2506/19 від 25 ченрвня 2019 року вартістю 1 000,00 грн., підготовка та скерування на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості від 13.01.2021 року вартістю 1 000,00 грн., підготовка позовної заяви (з розрахунком пені, 3% річних, інфляційних) згідно вимог ст. 162 ГПК України вартістю 4 000,00 грн., виконання вимог ст.162 ГПК України (оформлення доказів, що додаються до позовної заяви, забезпечення сплати судового збору, відправлення копій позову з додатками відповідачу та подання позову в господарський суд) вартістю 2 000,00 грн. Відтак, загальна вартість наданих послуг становить 8 000,00 грн.

До матеріалів справи також долучено рахунок-фактуру № 16/02 від 16.02.2021 року на суму 8 000,00 грн. та платіжне доручення №92 від 03.03.2021 року про сплату позивачем Адвокатському об`єднанню Західноукраїнська юридична колегія 8 000,00 грн. на підставі рахунку № 16/02 від 16.02.2021 року.

Суд враховує положення ч. ч. 1-3 ст.126 ГПК України. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як передбачено ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вказує Велика палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Суд зазначає, що приписи частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України є аналогічними з приписами частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України.

Заяв від іншої сторони в даній справі щодо неспівмірності заявлених до стягнення судових витрат та їх зменшення не надходило. Разом з тим, суд враховує наступне.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 року та від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, аналізуючи розмір витрат, понесених на правову допомогу позивачем у даній справі, з урахуванням наведеного та з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд доходить висновку, що витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн. в даній справі є обгрунтованим, реальним та розумним розміром, таким, що є обгрунтовано пропорційним з предметом спору. Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат, суд також зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати, понесені на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню з відповідача також пропорційно, тобто на 99,98 %, що від 8 000,00 грн. становить 7 988,40 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ ЛАЙФ. ЮА» (код ЄДР 42869457, 79024, м. Львів, вул. Волинська, буд.10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга» (код ЄДР 23968483, 79060, м. Львів, вул. Наукова, 13/42) 150 288,24 грн. основного боргу, 1 279,73 грн. пені, 4 378,96 грн. 3% річних, 9 184,61 грн інфляційних втрат, 2 476,97 грн. судового збору та 7 998,40 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2021 р.

Суддя М.Р. Король