Рішення № 96905518, 11.05.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2021м. ДніпроСправа № 904/1080/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни, м. Дніпро

про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 201 735 грн. 73 коп.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Бушуєва Ю.В., довіреність від 06.11.2020, представник,

СУТЬ СПОРУ:

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни заборгованість за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 у розмірі 201 735 грн. 73 коп., з яких: 171 041 грн. 91 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 30 693 грн. 82 коп. – пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010, укладеного з Публічним акціонерним товариством “ОТП Банк”, набув право грошової вимоги до позичальниці - ОСОБА_1 за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 та є новим кредитором. Однак позичальниця за цим кредитним договором не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” 171 041 грн. 91 коп. заборгованості за тілом кредиту та 2 556 грн. 63 коп. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні позовної вимоги про стягнення 30 693 грн. 82 коп. пені та 460 грн. 41 коп. витрат по сплаті судового збору відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07.09.2020 касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни задоволена; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 904/1080/19 скасовані; справу № 904/1080/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2020 справу № 904/1080/19 передано на розгляд судді Рудь І.А.

Ухвалою господарського суду від 13.10.2020 прийнято справу № 904/1080/19 до провадження; відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 03.11.2020.

16.10.2020 на адресу суду надійшла заява позивача про поновлення строку позовної давності від 12.10.2020, в якій просив суд визнати поважними причини пропуску та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" строк позовної давності у даній справі. В обґрунтування поданої заяви зазначив, що позивач ще у квітні 2014 року звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за захистом своїх прав та інтересів. Однак, з незалежних від позивача обставин провадження у справі № 203/6827/14-ц за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ФОП Скакун С.Ю., ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 було закрито лише 14.04.2017, а тому позивач вважає причини пропуску строку позовної давності на звернення до Господарського суду Дніпропетровської області і з даним позовом поважними.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2020 підготовче засідання відкладено на 03.12.2020 у зв`язку із неявкою сторін та для надання сторонами витребуваних судом документів.

09.11.2020 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача від 03.11.2020, в яких зазначив, що пояснення щодо позовної давності викладені ним у клопотанні про поновлення строку позовної давності, яке направлено до суду 13.10.2020. Щодо відсутності у позивача статусу фінансової установи зазначив, що в матеріалах справи міститься копія розпорядження Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.08.2015 № 2023, відповідно до якого 20.08.2015 анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 241 від 03.12.2009. Тобто, станом на дату укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало статус фінансової установи. А отже, вказаний договір укладено у відповідності до положень законодавства України. Подання позову до суду про стягнення заборгованості не є фінансовою операцією та не вимагає від позивача наявності статусу фінансової установи. Отже, посилання відповідача в цій частині є незаконними і необґрунтованими. В матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, що підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

02.12.2020 на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача, просив позов задовольнити у повному обсязі.

03.12.2020 підготовче засідання не відбулось через перебування судді Рудь І.А. на самоізоляції.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 10.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, підготовче засідання призначено на 14.01.2021.

29.12.2020 на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи, призначеної на 14.01.2021, без участі представника позивача.

14.01.2021 на адресу суду електронною поштою надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, та проведення підготовчого засідання у режимі відеоконференції. Клопотання обґрунтоване введенням карантинних заходів в державі та загостренням ситуації з коронавірусом. Забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції просить доручити Довгинцівському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою господарського суду від 14.01.2021 у задоволенні клопотання відповідача відмовлено, у зв`язку з технічною неможливістю проведення засідання у режимі відеоконференції; підготовче засідання відкладене на 28.01.2021 для надання сторонами витребуваних судом документів.

27.01.2021 на електронну адресу суду та 29.01.2021 до суду засобами поштового зв`язку надійшли пояснення відповідача щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності від 26.01.2021, в яких зазначив, що оскільки позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із вимогами про стягнення з ФОП Скакун С.Ю. заборгованості за кредитним договором лише у березні 2019, хоча ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було відомо про припинення погашення кредиту ще з квітня 2012, наведене свідчить про порушення строків позовної давності. Крім того, відповідач вважає, що за нормами чинного законодавства послуги з факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) мають право надавати лише фінансові установи. Оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.08.2015 за реєстровим номером 2023 «Про виключення інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» з Державного реєстру фінансових установ та анулювання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи» втратив статусу фінансової установи, він не має права на стягнення кредитної заборгованості. Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою господарського суду від 28.01.2021 підготовче засідання відкладено на 18.02.2021 для надання позивачем витребуваних судом документів.

18.02.2021 підготовче засідання не відбулося через перебування судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 24.02.2021 підготовче засідання призначене на 16.03.2021.

Ухвалою господарського суду від 16.03.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 30.03.2021.

Ухвалою господарського суду від 16.03.2021 судове засідання відкладено на 13.04.2021, у зв`язку із неявкою позивача та відсутністю в матеріалах справи доказів отримання останнім ухвали суду від 16.03.2021.

13.04.2021 судове засідання не відбулося через перебування судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 21.04.2021 розгляд справи по суті призначений у судовому засіданні на 11.05.2021.

У призначене судове засідання позивач явку повноважного представника не забезпечив, надав клопотання про відкладення розгляду справи від 11.05.2021 для надання до суду оригіналів доданих до позову документів для огляду.

Господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача, оскільки з огляду на дату отримання позивачем ухвали суду від 21.04.2021, а саме: 29.04.2021 у позивача було достатньо часу для подання до суду оригіналів документів.

За вказаних обставин, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 11.05.2021 представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях по справі.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання кредитного договору, строк дії договору, погоджений кредитний ліміт, строк користування кредитом, графік погашення кредиту, штрафні санкції, наявність прострочень; обставини укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю, наявність заборгованості боржника перед первісним кредитором у розмірі, право вимоги за яким відступлено новому кредитору, обсяг відповідальності яку відступлено, наявність права вимоги у нового кредитора до боржника; наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача та для поновлення строку звернення до суду за заявою позивача тощо.

Так, судом встановлено, що 07.09.2007 між Закритим акціонерним товариством “ОТП Банк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “ОТП Банк” (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Скакун Світланою Юхимівною (позичальник) укладений кредитний договір № EL-SME301/185/2007 (надалі – кредитний договір), який складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою. Кредитний договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох його частин, включаючи усі додатки до нього, що складають невід`ємну частину кредитного договору (пункт 1 частини 1 кредитного договору).

Відповідно до пункту 1.1. частини 2 кредитного договору Банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині № 1 кредитного договору, а позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у цьому договорі.

Згідно з пунктом 2 частини 1 кредитного договору розмір кредиту складає 200 000,00 грн. Цільове використання кредиту - придбання обладнання. Річна база нарахування процентів - 365 днів у році. Дата остаточного повернення кредиту – 07.09.2010.

Для розрахунку процентів за користування кредитом використовується фіксована процентна ставка у розмірі 15,75% річних протягом першого року з моменту отримання кредиту, а також 17,75% річних, починаючи з другого року з моменту отримання кредиту (пункт 3 частини 1 кредитного договору).

У пункті 1.4.1.7. частини 2 кредитного договору сторони погодили, що у разі порушення позичальником своїх зобов`язань, встановлених у пунктах 2.3.5., 2.3.6.14., 2.3.7. - 2.3.11. цього договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується з цим договором), підвищується на 2% (два відсотка) річних, з розрахунку річної бази нарахування процентів.

Відповідно до пункту 1.5.1. частини 2 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок, якщо інше не погоджено сторонами письмово.

Згідно з пунктом 4.1.1. частини 2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

На виконання умов кредитного договору Банк надав Фізичній особі-підприємцю Скакун Світлані Юхимівні кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 07.09.2007.

12.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” як покупцем та Публічним акціонерним товариством “ОТП Банк” як продавцем укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” придбало право вимоги за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007.

15.09.2011 між Публічним акціонерним товариством “ОТП Банк” в особі начальника відділення “Трипільське” та старшого експерта з продажу банківських продуктів клієнтам середнього та малого бізнесу, які діють спільно на підставі Статуту, довіреностей, посвідчених нотаріально 29.03.2010 та 04.08.2010, та договору комісії б/н, укладеного 12.11.2010 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна”, (кредитор), та ОСОБА_1 (позичальником) укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору, у якому сторони, зокрема визначили, що станом на 15.09.2011 сума заборгованості позичальника за кредитом складає 199 657,21 грн, домовилися реструктуризувати заборгованість за тілом кредиту, продовжили термін кредитування до 15.06.2015 та виклали графік платежів у новій редакції.

Однак, Фізична особа-підприємець Скакун С.Ю., в порушення умов кредитного договору, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснювала погашення кредиту. Останній платіж по кредитному договору відповідач здійснила 28.04.2012, після чого припинила погашення кредиту.

У березні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” як кредитор звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 у розмірі 201 735,73 грн, з яких: 171 041,91 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30 693,82 грн – пеня, посилаючись на неналежне виконання позичальником (ФОП Скакун С.Ю.) зобов`язань за кредитним договором в частині своєчасної та у повному обсязі сплати заборгованості за тілом кредиту у сумі 171 041,91 грн.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарським процесуальним кодексом України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, постановою Верховного Суду від 07.09.2020 касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни задоволена; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 904/1080/19 скасовані; справу № 904/1080/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В означеній постанові Верховний Суд вказав, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку графіку платежів, що є додатком № 1 до додаткового договору № 1 від 15.09.2011 до кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, не дослідили встановлені цим Графіком строки виконання основного зобов`язання, не з`ясували момент спливу строку позовної давності для позивача щодо кожного чергового платежу з урахуванням встановленого умовами договору графіку погашення кредиту, не проаналізували весь період, за який відбувалося погашення кредиту, з урахуванням погодженої сторонами у кредитному договору черговістю зарахування коштів у рахунок погашення зобов`язань;

- судами попередніх інстанцій не досліджувалися обставини поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності. Суди не дослідили обставини вчинення позивачем дій, направлених на захист своїх інтересів, та дійсне порушення прав та законних інтересів позивача, які потребують захисту та не надали цим обставинам належну правову оцінку;

- суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку по справі щодо дотримання позивачем строків позовної давності.

При новому розгляді даної справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на нижченаведене.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 за тілом кредиту у сумі 171 041,91 грн та пені за прострочення повернення кредиту у сумі 30 693,82 грн за період з 31.07.2018 по 30.01.2019.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Умовами кредитного договору, зокрема пунктами 1.1., 1.5.1. частини № 2 кредитного договору, передбачений обов`язок відповідача як позичальника повернути Банку суму отриманого кредиту.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15.09.2011 сторони уклали між собою додатковий договір № 1 до кредитного договору № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, у пункті 2.2. якого погодили та визначили нову дату остаточного повернення кредиту - 15.06.2015. Крім того сторони у додатковому договорі погодили новий графік платежів, згідно з яким позичальник має здійснювати погашення основної суми кредиту щомісячно, починаючи з 15.09.2011 по 15.06.2015 у розмірах, визначених у графіку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 та частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, Фізична особа-підприємець Скакун С.Ю. в порушення норм закону та умов кредитного договору свої зобов`язання щодо повернення кредиту своєчасно та у повному обсязі не виконала: починаючи з 15.09.2011 погашала кредит з порушенням встановлених графіком платежів строків, а з 28.04.2012 припинила погашення кредиту. Заборгованість відповідача за тілом кредиту станом на 30.01.2019 складає 171 041,91 грн.

Доказів сплати вказаної суми заборгованості відповідачем ні Банку, ні позивачу, як новому кредитору за кредитним договором, відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про те що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у зазначеній сумі є правомірними та обґрунтованими.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 4.1.1 частини 2 кредитного договору сторони передбачили, що за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 30 693 грн. 82 коп., нараховану за період з 31.07.2018 по 30.01.2019 на заборгованість з тіла кредиту в сумі 171 041 грн. 91 коп. із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що розрахунок виконаний без врахування приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, оскільки, враховуючи строки погашення основної суми кредиту, визначені сторонами у графіку платежів до додаткового договору № 1 від 15.09.2011, застосований позивачем період нарахування пені з 31.07.2018 по 30.01.2019 виходить за межі шестимісячного періоду нарахування пені, що обліковується з дати прострочення кожного платежу, згідно із графіком.

Отже, наданий позивачем розрахунок пені визнається судом необґрунтованим, а вимоги про стягнення пені в сумі 30 693 грн. 82 коп. такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, розглянувши клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності від 12.10.2020 та заяву відповідача про застосування строку позовної давності, викладену у письмових поясненнях від 26.01.2021, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому у чинному законодавстві використовуються такі поняття як “строк договору” та “строк (термін) виконання зобов`язання”, які згідно з вимогами Цивільного кодексу України (статті 530, 631 Цивільного кодексу України) мають різний зміст.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України і пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). Натомість за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом, умови кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 передбачають повернення кредиту щомісячними платежами у розмірі та строки, визначені у Графіку, що є додатком до договору (пункт 1.5.1 кредитного договору).

15.09.2011 між Публічним акціонерним товариством “ОТП Банк” та ОСОБА_1 (позичальником) укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, яким сторони внесли зміни та доповнення до основного (кредитного) договору, зокрема визначили дату остаточного повернення кредиту – 15.06.2015 (пункт 2.2. додаткового договору) та встановили новий графік платежів, що є додатком до додаткового договору, відповідно до якого погашення основного суми кредиту здійснюється щомісячно, починаючи з 15.09.2011 по 15.06.2015 у сумах та в строки, визначених у Графіку. При цьому у пункті 4.3. додаткового договору сторони погодили, що цей додатковий договір є невід`ємною частиною кредитного договору та діє до повного виконання позичальником своїх боргових зобов`язань по кредитному договору.

Отже, укладаючи додатковий договір № 1 до кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 та погоджуючи Графік платежів, що є додатком до додаткового договору, сторони змінили термін остаточного виконання основного зобов`язання та встановили строки його виконання.

Згідно із частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Отже з огляду на те, що сторони погодили у додатковій угоді та у графіку платежів окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи зазначене, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.

У даному випадку за умовами кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, додаткового договору № 1 від 15.09.2011 до цього кредитного договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема з повернення кредиту, кожного місяця, а отже перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення загального строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Так, враховуючи узгоджений сторонами графік платежів до додаткового договору № 1 від 15.09.2011 та визначені ним строки погашення основної суми кредиту, строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 171 041 грн. 91 коп. є таким, що сплив:

- за платежем в сумі 2 365,51 грн з датою платежу 15.05.2012 – 16.05.2015;

- за платежем в сумі 3 298,24 грн з датою платежу 15.06.2012 – 16.06.2015;

- за платежем в сумі 3 353,56 грн з датою платежу 16.07.2012 – 17.07.2015;

- за платежем в сумі 3 497,48 грн з датою платежу 15.08.2012 – 16.08.2015;

- за платежем в сумі 3 296,92 грн з датою платежу 17.09.2012 – 18.09.2015;

- за платежем в сумі 3 775,77 грн з датою платежу 15.10.2012 – 16.10.2015;

- за платежем в сумі 3 587,12 грн з датою платежу 15.11.2012 – 16.11.2015;

- за платежем в сумі 3 567,28 грн з датою платежу 17.12.2012 – 18.12.2015;

- за платежем в сумі 3 353,56 грн з датою платежу 16.07.2012 – 17.07.2015;

- за платежем в сумі 3 863,29 грн з датою платежу 15.01.2013 – 16.01.2016;

- за платежем в сумі 3 771,93 грн з датою платежу 15.02.2013 – 16.02.2016;

- за платежем в сумі 4 057,04 грн з датою платежу 15.03.2013 – 16.03.2016;

- за платежем в сумі 3 903,25 грн з датою платежу 15.04.2013 – 16.04.2016;

- за платежем в сумі 4 038,37 грн з датою платежу 15.05.2013 – 16.05.2016;

- за платежем в сумі 3 901,55 грн з датою платежу 17.06.2013 – 18.06.2016;

- за платежем в сумі 4 297,94 грн з датою платежу 15.07.2013 – 16.07.2016;

- за платежем в сумі 4 174,00 грн з датою платежу 15.08.2013 – 16.08.2016;

- за платежем в сумі 4 183,25 грн з датою платежу 16.09.2013 – 17.09.2016;

- за платежем в сумі 4 431,18 грн з датою платежу 15.10.2013 – 16.10.2016;

- за платежем в сумі 4 388,51 грн з датою платежу 15.11.2013 – 16.11.2016;

- за платежем в сумі 4 462,13 грн з датою платежу 16.12.2013 – 17.12.2016;

- за платежем в сумі 4 588,29 грн з датою платежу 15.01.2014 – 16.01.2017;

- за платежем в сумі 4 516,28 грн з датою платежу 17.02.2014 – 18.02.2017;

- за платежем в сумі 4 828,85 грн з датою платежу 17.03.2014 – 18.03.2017;

- за платежем в сумі 4 858,24 грн з датою платежу 15.04.2014 – 16.04.2017;

- за платежем в сумі 4 893,33 грн з датою платежу 15.05.2014 – 16.05.2017;

- за платежем в сумі 4 895,77 грн з датою платежу 16.06.2014 – 17.06.2017;

- за платежем в сумі 5 088,08 грн з датою платежу 15.07.2014 – 16.07.2017;

- за платежем в сумі 5 101,73 грн з датою платежу 15.08.2014 – 16.08.2017;

- за платежем в сумі 5 187,31 грн з датою платежу 15.09.2014 – 16.09.2017;

- за платежем в сумі 5 301,85 грн з датою платежу 15.10.2014 – 16.10.2017;

- за платежем в сумі 5 313,94 грн з датою платежу 17.11.2014 – 18.11.2017;

- за платежем в сумі 5 517,74 грн з датою платежу 15.12.2014 – 16.12.2017;

- за платежем в сумі 5 544,95 грн з датою платежу 15.01.2015 – 16.01.2018;

- за платежем в сумі 5 622,16 грн з датою платежу 16.02.2015 – 17.02.2018;

- за платежем в сумі 5 770,52 грн з датою платежу 16.03.2015 – 17.03.2018;

- за платежем в сумі 5 838,69 грн з датою платежу 15.04.2015 – 16.04.2018;

- за платежем в сумі 5 933,47 грн з датою платежу 15.05.2015 – 16.05.2018;

- за платежем в сумі 6 026,39 грн з датою платежу 15.06.2015 – 16.06.2018.

Із позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 у тому числі заборгованості за тілом кредиту в розмірі 171041,91 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області у березні 2019 року, тобто із пропуском встановленого законодавством загального строку позовної давності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме: обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі “Фінікарідов проти Кіпру”).

Господарський суд зазначає, що за змістом статей 264, 267 Цивільного кодексу України переривання строку позовної давності може мати місце виключно у випадку вчинення особою відповідних дій в межах цього строку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року, тобто у межах позовної давності, Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” звернулося за захистом свого порушеного права до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, зокрема заборгованості за тілом кредиту у сумі 171 041,91 грн, стягнення якої є предметом спору у цій господарській справі № 904/1080/19.

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 03.11.2014 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” відкрив провадження у справі № 203/6827/14-ц та призначив справу до розгляду в судовому засіданні.

14.04.2017 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу у справі № 203/6827/14-ц, якою в частині позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України з підстав того, що позовні вимоги у цій частині підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Вказана ухвала сторонами не оскаржувалася, та є такою, що набрала законної сили.

На підставі висновків, викладених в ухвалі Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.04.2017, у березні 2019 позивач звернувся із даним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області за захистом своїх прав.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду – це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

З огляду на викладене, господарський суд зазначає, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Аналогічний висновок щодо застосування частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. У цій постанові Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі № 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19, про те, що у разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесене до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення у ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме: подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

У рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України” Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини” зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції”) від 16.12.1992).

Надаючи оцінку усім доводам учасників спору, суд зауважує, що відсутність підстав переривання строку давності не виключає можливостей встановлення поважних причин, які перешкоджали пред`явити позов до належного суду.

Протягом розгляду справи у місцевому загальному суді змінювались позиції судів касаційної інстанції в аспекті визначення належного суду з розгляду справ за позовом банку до фізичної особи-підприємця (позичальника), за умови одночасного пред`явлення вимог до фізичних осіб, які є поручителями виконання основного зобов`язання.

Суд враховує, що зміна судової практики не може обмежувати права особи на звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24.04.2008 у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21.10.2013 у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції»).

Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».

Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18)

Отже, зміна судової практики може розглядатися в якості підстави поновлення процесуальних строків.

Незважаючи на матеріальний зміст позовної давності, з огляду на правові підходи Верховного Суду до розуміння питань обчислення строків, враховуючи ініціативність та добросовісність позивача відносно звернення до судів різних юрисдикцій за захистом порушених прав, з огляду на неможливість обмеження доступу до правосуддя внаслідок протилежних тлумачень процесуальних норм судами касаційної інстанції, суд вважає встановленим існування поважних причин пропуску звернення до суду в рамках справи № 904/1080/19.

Отже, за вказаних обставин, господарський суд вбачає підстави для задоволення клопотання позивача та вважає, що справедливим рішенням буде задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 171 041 грн. 91 коп., обґрунтованість якої підтверджується матеріалами справи.

Щодо поновлення строку на звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача спірної суми пені, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, обставини щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені не досліджуються судом, оскільки позов в цій частині не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Так, твердження відповідача, що позивач на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.08.2015 виключений з Державного реєстру фінансових установ, а його свідоцтво про реєстрацію фінансовою установою анульоване, тобто позивач станом на 2020 рік не має статусу фінансової установи і не має права на стягнення спірної заборгованості, судом відхиляються, оскільки станом на дату укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало статус фінансової установи. Отже, вказаний договір укладено у відповідності до положень законодавства України. Разом з тим, відсутність у позивача на дату звернення із даним позовом до господарського суду статусу фінансової установи не виключає його право на стягнення спірної заборгованості на підставі діючого договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д, код ЄДРПОУ 36789421) 171 041 грн. 91 коп. (сто сімдесят одну тисячу сорок одну грн. 91 коп.) заборгованості за тілом кредиту, 2 565 грн. 63 коп. (дві тисячі п`ятсот шістдесят п`ять грн. 63 коп.) витрат по сплаті судового збору.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 14.05.2021

Суддя І.А. Рудь