Вирок № 96903382, 14.05.2021, Демидівський районний суд Рівненської області

Справа № 568/696/19

номер провадження 1-кп/558/9/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2021 року смт. Демидівка

Демидівський районний суд Рівненської області, в складі судді одноособово Феха Т.С., при секретарі судового засідання Ковальській Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019180210000061, по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , з професійно-технічною освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітніх чи непрацездатних осіб не має, працюючого дозувальником-змішувачем ТОВ «Фомальгаут-Галичина», раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

сторони судового провадження: прокурор Заболотний А.Л., потерпілий ОСОБА_2 , законний представник потерпілого ОСОБА_3 , представник потерпілого - адвокат Шмайхель А.А., захисник обвинуваченого - адвокат Байда І.В., обвинувачений ОСОБА_1 , -

в с т а н о в и в:

17 лютого 2019 року приблизно о 01 годині 28 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи у коридорі кафе-бару «Страус», що розташоване в с. Козин, вул. Берестецька, буд. 147, Радивилівського району Рівненської області , під час словесного конфлікту з ОСОБА_2 , маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень останньому, умисно наніс ОСОБА_2 один удар рукою в голову від якого потерпілий впав на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_1 наніс лежачому ОСОБА_2 два удари ногою в область живота та після того, як ОСОБА_2 підвівся, ОСОБА_1 умисно наніс один удар кулаком ОСОБА_2 в голову, від чого ОСОБА_2 ударився головою об стіну та впав на підлогу.

В результаті вказаних дій ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, лінійного перелому лобної кістки з порушенням цілісності передньої та задньої стінок лобного синусу з переходом на переносицю; забійно-контузійного вогнища лобної долі зліва; субарахноїдального крововиливу, які відповідно до висновку експерта № 29 могли утворитися від ударів руками та/чи ногами (загалом не характері для падіння) та які відповідно п. 2.1.3. б). «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затв. Наказом №6 Мінітерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що небезпечне для життя в момент заподіяння.

Зазначену кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 , суд вважає вірною.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково, визнав те, що наносив удари потерпілому ОСОБА_2 , однак не погоджується з тим, що своїми діями заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 цивільний позов, поданий в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 , визнав частково - визнав вимоги про відшкодування 10337,62 гривень понесених витрат на лікування потерпілого. Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 70000,00 гривень визнав частково на суму 40000,00 гривень.

Позовні вимоги Дубенської місцевої прокуратури про відшкодування витрат закладу охорони здоров`я за перебування потерпілого ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в розмірі 3942,00 гривень визнав у повному обсязі.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 дав показання про те, що в той день 16 лютого 2019 року він відпочивав у кафе-барі «Страус», що в с. Козин, Радивилівського району Рівненської області. Він стояв на коридорі та розмовляв з товаришем. В кафе було дуже шумно. Він почув, що до нього хтось говорить, коли повернувся, то побачив ОСОБА_2 . В той час із-за його спини хтось рукою вдарив ОСОБА_2 , але хто саме він не бачив. Розуміючи, що ОСОБА_2 у відповідь може нанести удар, а він стояв біля нього, то він на випередження рукою вдарив потерпілого у щелепу. Від удару потерпілий впав на підлогу, а він ногою наніс потерпілому два удари в живіт. Після цього, потерпілий підвівся та він кулаком наніс потерпілому ще один удар в щелепу. Потерпілий від нанесеного ним удару вдарився в стіну та впав на підлогу. Після цього він пішов з місця події.

У вчиненому щиро розкаюється.

Потерпілий ОСОБА_2 дав показання про те, що в той вечір з друзями відпочивав у барі «Страус», що в с. Козин, Радивилівського району Рівненської області. Коли виходив з бару на двір, то в коридорі у нього виник конфлікт з ОСОБА_1 . Більше нічого він не пам`ятає. Хто йому заподіяв тілесні ушкодження не пам`ятає. Він тиждень лікувався у лікарні м. Рівне, а після цього продовжив лікування у м. Радивилів. У нього було виявлено перелом лобної кістки зі зміщенням, лопнула перетинка.

Законний представник потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 дала показання про те, що о першій годині ночі до неї зателефонував знайомий і повідомив, що викликав швидку та її сина забрали в лікарню. Вона з чоловіком поїхала в лікарню. Її син, ОСОБА_2 перебував у реанімації, а пізніше його доставили у Рівненську міську лікарню, де він перебував на лікуванні вісім днів. Після цього, її сина доставили у Радивилівську районну лікарню, де він лікувався протягом трьох місяців. Син, через отримані тілесні ушкодження, відчуває постійний головний біль, йому призначені знеболюючі препарати та він потребує подальшого медичного обстеження. Обвинувачений ОСОБА_1 вибачався за вчинене, понесених витрат на лікування сина ним не було відшкодовано, а тому цивільний позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Свідок ОСОБА_4 під час розгляду справи дав показання про те, що та подія відбувалася у барі «Страус». Там було велике скупчення людей. Він стояв із своїм товаришем та почув якийсь шум. Коли повернувся, то побачив, що потерпілий робить якісь рухи, а тому він відмахнувся рукою в сторону потерпілого, але до потерпілого не доторкався. Після цього, він побачив, як ОСОБА_1 наніс один удар в обличчя потерпілого, внаслідок чого потерпілий впав. Потім викликали швидку та потерпілого забрали в лікарню.

Свідок ОСОБА_5 дала показання про те, що вона перебувала у барі «Страус», стояла на коридорі, та почула крики. Вона бачила як ОСОБА_1 наніс один удар в голову ОСОБА_2 та ОСОБА_2 впав. Вона підійшла до ОСОБА_2 , але він не піднімався після нанесеного удару. Потім ОСОБА_2 піднімали, бо він сам не вставав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 дала показання про те, що бачила бійку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в кафе-барі «Страус», що в с. Козин. ОСОБА_11 наносив удари в голову та груди потерпілому. ОСОБА_1 наніс спочатку удар в обличчя потерпілого, а коли той впав, то бив у живіт. Після того, як ОСОБА_2 встав, то ОСОБА_1 наніс йому ще один удар в голову (це був останній удар), внаслідок чого потерпілий впав. Потерпілого намагалися підвести, вона бачила, що в нього з вух текла кров. Вона викликала швидку медичну допомогу та поїхала з ОСОБА_2 в лікарню.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 своїми показаннями підтвердили показання свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та повідомили, що бачили як ОСОБА_1 наносив удари потерпілому ОСОБА_2 в голову, в т.ч. і щоку.

Показання обвинуваченого, потерпілого, свідків щодо місця вчинення злочину та обставин заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 також підтверджуються протоколом проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_13 від 16 березня 2019 року (а.п. 28-32), протоколом проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_12 від 16 березня 2019 року (а.п. 35-40), протоколом огляду речових доказів від 20 лютого 2019 року (а.п. 46, 47).

Відповідно до висновку експерта № 29 від 13 березня 2019 року (а.п. 14-15) у гр. ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження - ЗЧМТ, лінійний перелом лобної кістки з порушенням цілісності передньої та задньої стінок лобного синусу з переходом на переносицю. Забійно-контузійне вогнище лобної долі зліва. Субарахноїдальний крововилив. Вказані тілесні ушкодження виникли від дії тупого (их) предмету (ів), могли утворитися від ударів руками та (чи) ногами (загалом не характерні для падіння), можливо в термін зазначений в ухвалі і які згідно п. 2.1.3 б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затв. Наказом №6 Мінітерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Згідно висновку експерта № 44/29 від 26 березня 2019 року (а.п. 51, 52) встановлено, що локалізація та механізм виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 може відповідати механізмові на який вказує свідок ОСОБА_12 та свідок ОСОБА_13 під час проведення слідчих дій (за умови нанесення удару в лобну ділянку голови. Локалізація та механізм виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 може відповідати механізмові, який вбачається при вивченні протоколу огляду речових доказів (відеозаписі з камери відеоспостереження кафе-бару « Страус ») - шляхом нанесення удару кулаком в лобну ділянку голови.

Досліджені в судовому засіданні докази підтверджують показання обвинуваченого та потерпілого, свідків, є такими, що зібрані у відповідності до вимог діючого кримінального процесуального законодавства.

В ході судового розгляду кримінального провадження захисник обвинуваченого - адвокат Байда І.В. висловлював сумніви щодо правильності проведених судово-медичних експертиз, посилаючись на ту обставину, що висновками експерта встановлено можливість заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому внаслідок нанесення удару в лобну ділянку голови, а обвинувачений надав показання про те, що наніс удар кулаком у щелепу потерпілого. Крім того, захисник Байда І.В. вважав протоколи проведених слідчих експериментів з свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 недопустимими доказами, оскільки на таких протоколах відсутні підписи учасника слідчої дії ОСОБА_14 .

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 пояснив, що вивченими ним під час проведення судово-медичної експертизи медичними документами потерпілого ОСОБА_2 , відеозаписом з камери спостереження кафе-бару «Страус», протоколами слідчих дій, було встановлено, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілий отримав внаслідок цілеспрямованого нанесення удару в лобну ділянку голови, оскільки виявлений у потерпілого перелом лобної ділянки голови можливо отримати лише внаслідок прикладання сили в місце перелому. Отримання такого перелому внаслідок падіння на плоску поверхню (стіну) виключається.

При цьому, суд також враховує показання свідків, які підтвердили нанесення ударів ОСОБА_1 в голову потерпілого ОСОБА_2 . Свідки в судовому засіданні також повідомили, що до початку бійки з ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_2 добре себе почував, зовні у нього не бачили жодних тілесних ушкоджень. Крім того, свідки зазначили, що ніхто більше, крім обвинуваченого, потерпілому удари не наносив.

Щодо доводів захисника Байди І.В. про недопустимість доказів, а саме: протоколів проведення слідчих експериментів з свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , суд враховує наступне.

В судовому засіданні судом безпосередньо були допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які своїми показаннями підтвердили обставини, встановлені у протоколах проведення з ними слідчих експериментів 16 березня 2019 року.

Крім того, судом був допитаний учасник слідчого експерименту ОСОБА_14 , який під час проведення слідчої дії виконував роль статиста. В судовому засіданні ОСОБА_14 підтвердив свою участь у проведенні вказаної слідчої дії. Додані до протоколів проведення слідчих експериментів з свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 від 16 березня 2019 року фототаблиці підтверджують присутність при проведенні слідчої дії статиста ОСОБА_14 , що виключає сумніви у достовірності вказаних протоколів слідчих дій.

При цьому, дослідженим речовим доказом - відеозаписом з камери спостереження кафе-бару « Страус », що в с. Козин, Радивилівського району Рівненської області, судом встановлено, що удари обвинувачений наносив потерпілому неодноразово, умисно, за відсутності будь-якої загрози для себе з боку інших осіб, в тому числі потерпілого.

За таких обставин, дослідженими доказами у кримінальному провадженні доведена винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 121 КК України.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , суд визнає його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує характер, тяжкість (згідно статті 12 КК України злочин є тяжким), ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину; обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання; те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався (а.п. 73), стан його здоров`я (а.п. 72); дані про особу винного, який по місцю проживання характеризується з позитивної сторони (а.п. 54).

Крім того, суд враховує висновок органу пробації (а.п. 98-107) відповідно до якого виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без позбавлення чи обмеження волі та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих громадян).

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує добровільне відшкодування потерпілому ОСОБА_2 майнової та моральної шкоди, відсутність будь-яких претензій у потерпілого до обвинуваченого, думку потерпілого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_3 щодо виду та міри покарання, які просили призначити помірне покарання обвинуваченому.

З цих підстав, суд приходить до висновку про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 необхідного, достатнього для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, у межах передбачених санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк мінімально визначений вказаною частиною статті, із звільненням обвинуваченого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком, відповідно до ст. 75 КК України, та з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Та обставина, що обвинувачений ОСОБА_1 , як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і його судового розгляду, визнав свою винуватість у нанесенні ударів потерпілому, добровільно відшкодував матеріальну та моральну шкоду, істотно знижують його суспільну небезпечність та дають можливість суду призначити покарання відповідно до ст. 75 КК України, визначивши іспитовий строк ближче до його найменшої межі, передбаченої вказаною статтею Кодексу.

Дослідженими доказами встановлено, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 щодо нанесення ударів потерпілому ОСОБА_2 , перебувають у причинному зв`язку з заподіянням останньому тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у причинному зв`язку з витратами, понесеними на лікування потерпілого у закладі охорони здоров`я.

При вирішенні цивільних позовів у кримінальному провадженні, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Положення ч. 1 ст. 1206 ЦК України визначають, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

При вирішенні цивільного позову про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, суд приходить до висновку про задоволення цивільного позову Дубенської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради, та про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 витрат закладу охорони здоров`я за перебування потерпілого ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні з 17 лютого по 25 лютого 2019 року, що складає вісім ліжко-днів, в розмірі 3942,00 гривень.

При цьому, суд враховує повне визнання обвинуваченим ОСОБА_1 цивільного позову про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в розмірі 3942,00 гривень.

Ч. 1 ст. 129 КПК України визначає, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов переконливого висновку, що позов Дубенської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради, про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення є законним, обґрунтованим та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Судом встановлено, що визнання позову обвинуваченим не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Потерпілий ОСОБА_2 під час судового розгляду кримінального провадження заявив цивільний позов в якому просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 10337,62 гривень та моральну шкоду в розмірі 70000,00 гривень.

В подальшому, в інтересах потерпілого ОСОБА_2 , законний представник потерпілого ОСОБА_3 подала до суду заяву в якій просила закрити провадження у справі за цивільним позовом потерпілого, посилаючись на повне відшкодування обвинуваченим ОСОБА_1 завданої потерпілому матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 3, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, а у резолютивній частині вироку - зазначається рішення про цивільний позов.

Оскільки потерпілий ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_3 відмовилися від цивільного позову потерпілого до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, і така відмова від позову прийнята судом, провадження в частині розгляду цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 слід закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Так, речовим доказом у кримінальному провадженні визнаний CD-диск із записом камер спостереження із кафе-бару « Страус ».

Суд приходить до висновку про залишення такого речового доказу при матеріалах кримінального провадження.

Клопотань про застосування до обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження, на час до набрання вироком законної сили, до суду не надходило, а тому підстав для їх застосування немає.

Відповідно до викладеного та керуючись ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, ст.ст. 12, 75, 76, 121 КК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (П`ять) років.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 (Один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не застосовувати.

Цивільний позов Дубенської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради, про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради (місцезнаходження: м. Рівне, вул. М. Карнаухова, 25-А, код - 02000085, до бюджету м. Рівного, рахунок - НОМЕР_1 у АТ КБ "ПриватБанк") 3942,00 (Три тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 .

Провадження за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - закрити.

Речові докази: CD-диск із записом камер спостереження із кафе-бару «Страус», - залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу через Демидівський районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти діб з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається з дотриманням вимог ст. 396 КПК України щодо її змісту.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Т.С. Феха.