Рішення № 96902307, 11.05.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3463/21

2/357/2531/21

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 5 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору позики № 772225066 від 17.01.2020 року, укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи тим, що між позивачем та та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач отримав позику. Ознайомившись з умовами договору, позивач вважає його недійсним. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», було надано фінансову послугу шляхом обрання форми уладення договору за допомогою інформаційно-телеомунікаційної системи. Проте, позивачем даний договір підписано не було. Відповідачем було проігноровано вимогу щодо інформування споживача про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача. Тобто, відповідач не повідомив письмово позивача про всю необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що позивачу, як позичальнику об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і позивач був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживача не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Крім того, п. 5 ч.3 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів» передбачено, що втановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами, можуть бути визнанні недійсними. Відповно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. На підставі ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін вражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Однак, прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію».Таким чином, оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію», договір про надання позики, укладений між позивачем та відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладений позивачем та відповідачем містить ознаки кредитного договору, а в даному договорі не була зазначена ціна та сукупна вартість послуг. У разі відсутності інформації про вартість додаткових та супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховуються вимоги законодавства про споживче кредитування щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтовної вартості. Однак, працівниками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було проігноровано дані вимоги законодавства та не було надано позивачу розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв`язку з цим реально нарахований відсоток позивачу за користування кредитними коштами став значно більшим, за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів. Крім того, відповідачем було введено позивача в оману на рахунок істотних умов договору, а зокрема, на рахунок відсоткової ставки за користування кредиту та позивачу не було зазначено нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов`язання. Позивачу було повідомлено значно меншу ціну кредиту через що він погодився на укладення зазначених договорів. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як позивачу запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. Також розмір нарахованих відсотків за кредитним договором, уладеним між позивачем та відповідачем значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. Позивач вважає, що вищевикладені обставини в сукупності є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою суду від 01.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в поряду спрощеного позовного провадження з повідомленям учасників справи, призначено справу до розгляду.

Ухвалою суду від 01.04.2021 року було витребувано у відповідача копію договору позики.

28.04.2021року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив повністю відмовити у позові, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог та вказав наступне, що 17.01.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів без конкретної споживчої мети на суму 3400,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності строком на 20 днів, що засвідчує факт укладення кредитного договору між ними у формі електронного документу, а позивач зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Строк платежу закінчився 06.02.2020 року, але позивач не виконав свої зобов`язання та не повернув кредит в строк, не сплатив проценти. Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми, що спростовує необгрунтоване твердження позивача. Окім цього відповідно до п.4.1 договору, невід`ємною частиною договору є «Правила надання грошових коштів у позик", в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Щодо підписання договору, як сам позивач зазначає, відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Слід зазначити, що позичальник заповнив Заявку, що передувало підписанню Договору. Порядок укладання та підписання договору регламентовано розділом 3 вказаних Правил. Такі дії чітко роз`яснені п.п.3.15-3.17 Правил та логічно пов`язані з інформаційно- телекомунікаційною системою Товариства, що в свою чергу є прийняттям пропозиції відповідно до ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію». Таким чином, відповідачем було надіслало пропозицію (оферту) укласти Договір позичальнику, який акцептував її за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, увівши його в спеціальне поле та натиснувши іконку «відправити/підписати». Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позичальника для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідач зазначив, що саме позивач звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання кредиту, що, відповідно до умов Правил надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога", є акцептом на укладення кредитного договору. Окрім цього, зі змісту цієї заявки видно, що позивачем вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема, номер мобільного телефону, дату народження, паспортні дані, сімейний стан, освіта, місце проживання, реєстрації, дату володіння житлом, працевлаштування із зазначенням місця роботи, щомісячний дохід, дати наступної виплати заробітку, щомісячні доходи та витрати, а також зазначено номер картки, якою користується позичальник. Таким чином, Договір правомірно укладається шляхом приєднання клієнта до договору, який наданий йому для ознайомлення в електронному вигляді на офіційному веб- сайті (веб-сторінці) Товариства з урахуванням особливостей визначений індивідуальною частиною. Договір створений в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства не може бути визнаний недійсним з огляду на, нібито, його непідписання чи недодержання письмової форми, оскільки позичальник підписав Договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у відповідності до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», що є унікальною комбінацією, яка підтверджує його особисте авторство. Усі документи укладаються в електронній формі, які створюють такі ж самі юридичні права та обов`язки, як і документи укладені у письмовій формі. Позивачем, не надано належних доказів про неналежну форму оскаржуваного правочину, а саме його не підписання, як підставу для визнання його недійсним, оскільки приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Відповідач вважає, що Договір підписано з дотриманням вимог чинного законодавства. Посилання позичальника на нібито неукладення Договору, а також відсутність його підпису, спростовуються діями останнього, самим Договором та законодавством України. Без отримання листа на адресу електронної пошти та СМС-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою Логіна Особистого кабінету і Пароля Особистого кабінету, без заповнення Заявки, без отримання та введення одноразового ідентифікатора у відповідне поле, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Щодо начебто нечесної підприємницької практики та введенням позивача в оману, відповідач повідомив, що ознайомившись з усіма умовами Договору та підписавши його, позичальник засвідчив, що умови цього Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків Товариства та позичальника, а також укладення цього Договору відповідає вільному волевиявленню сторін, жодна зі сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа Договору, права та обов`язки Сторін, інші умови Договору), та умови Договору є взаємовигідними для кожної із сторін (задекларовано п, п, 4.10., 4.11. Договору). Посилання позичальника на обов`язок сплати нібито завищеної неустойки та відсотків, у разі порушення ним зобов`язання, ґрунтується на суб`єктивному баченні ситуації, оскільки позивач погодився на укладення Договору саме такого змісту, при цьому не скористався правом відмовитись в односторонньому порядку від укладеного Договору. Будь яких доказів нарахування відсотків, що порушувало б законодавство - позивачем не надано. Відповідно до п. 3.3. Договору у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,3% від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом. Грошові кошти надавались позивачеві строком на 20 днів, про що останній усвідомлював. Прогнозувати можливе порушення позивачем умов договору та обраховувати обсяг кредитного зобов`язання, виходячи з більш тривалого періоду користування кредитним коштами, ніж визначено договором, у відповідача не було підстав, а тому твердження позивача про те, що умови Договору спрямовані на введення останнього в оману і свідчать про нечесну підприємницьку практику відповідача, є необгрунтованими. Щодо ціни, сукупної вартості кредиту, інших умов Договору та наданні інформації, відповідач зазначив, що перед укладенням Договору, Фінансова установа надала позивачу усю інформацію, яку необхідно надати відповідно до законодавства України після чого останній підписав Договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився і зобов`язався неухильно дотримуватися умов Договору. Позивачем не надано жодного достатнього та допустимого доказу на підтвердження нібито порушення відповідачем ЗУ «Про захист прав споживачів», а також відсутності ціни та сукупної вартості кредиту, що ґрунтуються виключно на цитуванні Закону та припущеннях. На противагу цьому, у матеріалах справи міститься оспорюваний Договір, підписавши який, позивач підтвердив отримання коштів та ознайомлення із усієї необхідною інформацією від Товариства та зобов`язався неухильно дотримуватися умов Договору.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі та участі його представника, в зв`язку запровадженням карантину. Позовні вимоги підтримав. (а.с.9).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлений належним чином, 07.05.2021 року надав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, просив суд у позові відмовити повністю. (а.с.77).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 17.01.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позивачем у справі ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту без конкретної споживчої мети № 772225066 на суму 3400,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності строком на 20 днів, за яким ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним /п.п. 1.1., 1.2. Договору/.

Згідно з пунктом 1.4. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,25 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом (далі - процентна ставка), починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту.

У пункті 1.6. даного Договору вказано, що розрахунок сукупної вартості кредиту та термін платежу зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 3.3. Договору, у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,3 % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

Кредитний договір № 772225066 від 17.01.2020 року був підписаний позивачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовий персональний ідентифікатор №Q32WV92E), що був направлений позичальнику 17.01.2020 року на номер мобільного телефону, вказаний останнім під час заповнення заявки на отримання кредиту, а саме: НОМЕР_1 .

Факт належності ОСОБА_1 даного персонального мобільного номеру не оспорюється позивачем.

Одноразовий персональний ідентифікатор був введений позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 17.01.2020 року о 10:53:04, після чого він натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відразу після вчинення вказаних дій, 17.01.2020 року о 10:54:06, відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у сумі 3400 грн 00 коп. на банківську карту/рахунок № НОМЕР_2 , що слугує доказом того, що позичальник акцептував оферту відповідача.

Зі змісту пункту 4.1 Договору вбачається, що «невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua».

Згідно з пунктом 4.2. Договору, сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника понад строк, встановлений п. 1.3. Договору або Додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4. цього Договору процентна ставка менша ніж 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п. 1.4 - 1.5 Договору, скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення кредиту.

Відповідно до пункту 4.3. Договору зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджується на весь період користування кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 1.3. Договору.

З пункту 4.5 Договору вбачається, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

У пункті 4.10. даного Договору вказано, що позичальник засвідчує, що умови цього Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків товариства та позичальника.

Сторони Договору погодили наступний Графік розрахунків: термін платежу - 06.02.2020, сума кредиту - 3400 грн 00 коп., нарахований процент - 850 грн 00 коп., до сплати разом - 4250 грн 00 коп. /Додаток № 1 до Договору/.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.

Згідно статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Так, згідно із статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

З положень частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» слідує, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

За змістом статей 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З огляду на вищевикладене, можна дійти висновку, що лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку особа отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є оператори (провайдери) телекомунікацій, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб`єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем оформлюється окремим правочином або електронним правочином між стороною такого правочину та постачальником послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений сторонами в електронній формі, що відповідає приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 ЗУ «Про електронну комерцію», а, відтак, посилання позивача щодо неналежності форми правочину є безпідставними.

Як видно із матеріалів даної справи, позивачем ОСОБА_1 було заповнено заявку в електронному вигляді на отримання кредиту типу Payday в сумі 3400 грн. (а.с.35). Зі змісту цієї заявки встановлено, що ним вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних ОСОБА_1 , зокрема: номер мобільного, електронну адресу, дату народження, паспортні дані, сімейний стан, освіту, працевлаштування із зазначенням місця роботи, розміру щомісячного доходу, дати наступної виплати заробітку, розміру щомісячних регулярних витрат, а також номера і терміну дії картки, якою він користується.

У відповідь на твердження позивача про те, що даний кредитний договір порушує його права, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», а саме, що умови договору є несправедливими та позивач не мав реальної можливості ознайомитися з ними перед його укладенням, що є грубим порушенням вимог статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно зі статтею 642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Як уже зазначалося, з пункту 4.1 Договору вбачається, що «невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua».

Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" встановлено порядок надання грошових коштів у кредит.

За умовами вказаних Правил, заявник здійснює заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, обов`язково вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення. У заявці заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту.

Товариство інформує заявника про прийняте рішення щодо видачі кредиту через смс-повідомлення на телефонний номер та через електронний лист на адресу електронної пошти, зазначені у заявці. У випадку прийняття рішення про надання кредиту, на електронну пошту, зазначену в заявці, надсилається лист з гіперпосиланням, здійснивши перехід по якому, заявник отримує копію електронного Договору.

Інформаційна система фінансової установи здійснює реєстрацію заявника на сайті товариства та формує Особистий кабінет, де споживач має змогу ознайомитися з договором.

Товариство інформує заявника про прийняте рішення щодо можливості видачі кредиту шляхом надіслання смс-повідомлення на телефонний номер, зазначений в заявці, або надісланням на електронну пошту електронного листа.

Не пізніше 3 робочих днів з дати підписання договору сторонами, відповідач надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника, вказаний ним у заявці.

Суд зауважує, що Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" є загальнодоступними, будучи опублікованими на сайті.

Ці Правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору № 772225066 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та підписання ним договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У цьому контексті суд зазначає, що у кожної людини є свобода вибору фінансової установи, яка займається наданням споживчого кредитування. При цьому, суд акцентує увагу на тому, що інформація про супровід кредитних послуг була зазначена в кредитному договорі та викладена достатньо чіткою, доступною, лаконічною і зрозумілою мовою, яка не допускає подвійного тлумачення; шрифт і подача даної інформації ніяк не відрізняється від іншої інформації, вказаної у кредитному договорі. Тобто, на момент укладення спірного договору у позивача була можливість відмовитися від його підписання, але позивач погодився з такими умовами, отримав грошові кошти та користувався ними, про що сам не заперечує.

Суд критично оцінює позицію позивача щодо незаконності умов кредитного договору, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У частині 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Стаття 19 цього Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачу, позивачем не наведено, а також не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим.

Проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд розцінює твердження позивача щодо недійсності (нікчемності) кредитного як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконання взятих на себе за даним кредитним договором зобов`язань.

Також, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного /разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання примірника договору не скористався.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-161цс12, відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями частини 1, пункту 7 частини 3, частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Так, за частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Разом з тим, суд констатує, що позивачем не доведено того факту, що вказаний спірний договір є нечесною підприємницькою практикою та був укладений ним під впливом введення в оману, як і не доведено умислу відповідача на вчинення таких дій.

Крім того, суд зауважує, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору з підстав не укладання договору з відповідачем, а також у зв`язку з тим, що умови договору є несправедливими та порушують його права як споживача фінансових послуг, що є двома різними правовими підставами для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

З огляду на вищевикладене, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належність та допустимість кожного доказу, а також їх достатність та взаємозв`язок, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає, що твердження позивача про те, що ним не було підписано спірний договір, а також про введення його в оману щодо істотних умов договору, приховування інформації про непомірно високу відсоткову ставку у випадку порушення зобов`язання, повідомлення значно меншої ціни кредиту (відсотків), є недоведеними та необґрунтованими і не знайшли свого підтвердження. Крім того, суд констатує, що в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору № 772225066 від 17.01.2020 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивача про введення його в оману при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються змістом договору, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України та ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання спірного договору недійсним.

За вказаних обставин суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, судові витрати у справі слід віднести на рахунок держави.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 203, 627, 628, 634 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», статтями 2-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів - відмовити.

Судові витрати у справі віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення (повного) судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення складено та підписано суддею 11.05.2021 року.

СуддяО. Я. Ярмола