Рішення № 96900063, 27.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м. Київ № 640/16029/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Лук`янович В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»доГоловного управління Держпродспоживслужби в м. Києвіпровизнання протиправним та скасування рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій,

за участю учасників справи:

представника позивача - Гудзенко М.О.,

представник відповідача - Кисляк Ю.С.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі - позивач) з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить скасувати рішення від 22.07.2019 № 14 про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (далі - Рішення № 14).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем перевищено повноваження щодо проведення перевірки позивача, а також обрано невірний спосіб здійснення перевірки. Крім того, позивач вважає, що відповідач не мав права на оформлення результатів заходу державного нагляду, оскільки органом державного нагляду не затверджено та не опубліковано уніфіковану форму акта перевірки.

На думку позивача, відповідачем не підтверджено, що ціни підприємства є економічно необґрунтованими. Крім того, позивач зазначив, що висновки відповідача ґрунтувались на рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі №826/8441/17, однак на дату винесення оскаржуваного рішення постановою Верховного суду від 12.06.2019 у вказаній справі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 - скасовані.

Позивач вважає, що посилання відповідача про надлишкове нарахування коштів мешканцям Дарницького району міста Києва не відповідають дійсності; витрати на види робіт, що здійснюються КП «ШЕУ» не включено до тарифу на утримання будинків та прибудинкових територій; а факт отримання позивачем необґрунтованої виручки та її розмір відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» відповідачем не встановлений.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що згідно ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV та пунктів 5-7 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 позивач, як виконавець послуги, здійснює розрахунки економічно-обґрунтованих витрат на надання житлово-комунальних послуг і подає їх органу, уповноваженому здійснювати встановлення тарифів і, відповідно, саме позивач формує тариф.

Також відповідач зазначив, що саме площа тротуарів використовувалась спеціалістами відповідача при проведенні розрахунків і така площа була розрахована по конкретним вулицям, яка співпадає з площею, зазначеною у наказі Головного управління комунальної власності від 21.02.2002 № 23 (розрахунки відображені у додатку 2 до акту); до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «ШЕУ».

Стосовно оформлення результатів проведеного заходу державного нагляду, відповідач стверджує, що уніфікована форма акта перевірки затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2013 № 965.

Крім того, представник відповідача зазначив, що суб`єкт господарювання, допустивши до перевірки посадових осіб органу державного нагляду, втратив право на оскарження процедурних призначення та проведення; розрахунок штрафної санкції проводився згідно даних, які надавалися під час перевірки спеціалістам відповідача.

Представником позивача подано 18.10.2019 заява про зміну підстав позову та відповідь на відзив.

Відповідачем подано заперечення проти відповіді на відзив від 25.10.2019 та заперечення на заяву про зміну підстав позовної заяви від 01.11.2019.

У підготовчому засіданні 05.11.2019 судом постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі № 640/16029/19 до набрання законної сили рішенням у справі № 640/7148/19.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 залишена без змін ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2020 поновлено провадження у справі.

Позивачем до суду подано заяву про зміну підстав позову від 20.02.2021.

Відповідачем до суду подано відзив на заяву про зміну підстав позову від 02.02.2021, в якому просив відмовити у задоволенні позову з урахуванням поданої заяви про зміну підстав позову.

Позивачем до суду подано відповідь на відзив на заяву про зміну підстав позову від 12.02.2021 року, в якій він посилається, зокрема, на безпідставність доводів відповідача, що викладені у відзиві.

До суду надійшла заява позивача про зловживання відповідачем процесуальними правами і обов`язками.

Відповідачем до суду подані заперечення на заяву про зловживання відповідачем процесуальними права і обов`язками, в якій він просить суд відмовити позивачу у її задоволенні.

Протокольною ухвалою суду від 20.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з урахуванням заяв про зміну підстав позову.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні повністю.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Начальником відділу контролю за регульованими цінами Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Курочкою Д.Л. проведено планову перевірку Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (код ЄДРПОУ 39604270. юридична адреса: вул. Харківське шосе. 148-А, м. Київ, 02091) стосовно дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, за результатами якої складено акт № 1100-10 від 18.03.2019.

На підставі акту перевірки відповідачем видано припис від 22.03.2019 №315, яким, керуючись п. 7 ч.1 ст. 18 закону України «Про ціни та ціноутворення», ч. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» вимагалось усунути виявлені порушення протягом строку, встановленого у приписі.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2019 на адресу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» надійшло рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін від 22.07.2019 №15 Головного управління Держпроспожислужби в м. Києві, відповідно до якого з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 18 та п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 №5007-VI, до позивача застосовано штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 1 155 503,94 грн.

Рішення №14 обґрунтовується тим, що матеріалами планової перевірки, проведеної начальником відділу контролю за регульованими цінами Курочкою Д. Л. встановлено порушення керуючою компанією порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

В Рішенні №14 відповідачем також зазначено, що керуючою компанією, в період з 01.03.2016 по 28.02.2019, порушено вимоги щодо формування та застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що зафіксовано в акті перевірки; всього мешканцям Дарницького району м. Києва за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 22.07.2018 по 28.02.2019 надлишково нараховано суму у розмірі 1 155 503,94 грн., чим порушено вимоги п. 7 Порядку формування тарифів, ч. 2 ст. 12 Закону № 5007-VI, за що передбачена відповідальність згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) (далі - державний нагляд) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду, їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V (далі - Закон № 877-V).

Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф.

Згідно з частиною першою статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 5007-VI до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем правової процедури здійснення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акта перевірки не за уніфікованою формою, оскільки порушення, зафіксовані у ньому, покладені в основу Рішення №14.

При цьому, відповідач зазначив, що після допуску до перевірки, позивач втратив право посилатись на процедурні порушення, допущені органом державного нагляду під час перевірки та оформлення її результатів.

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими з огляду на наступне.

Недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є не обов`язком суб`єкта господарювання, а його правом, що передбачено нормами абзаців 5 та 12 ст. 10 Закону № 877-V. Відповідно, реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення ст. 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене в ч. 1 ст. 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України.

Незалежно від прийнятого суб`єктом господарювання рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи у подальшому наслідки проведеної перевірки у вигляді відповідних рішень, суб`єкт господарювання не позбавлений можливості посилатись на порушення органом державного нагляду вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суд повинен надавати правову оцінку у першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень іншого законодавства.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Вищевказане відповідає правовим позиціям Верховного суду щодо застосування норм ст. 2 та ст. 5 КАС України, що викладені у постановах від 21.02.2020 року у справі № 826/17123/18, від 16.09.2020 року у справі № 200/11514/19-а та від 24.10.2019 року у справі № 420/6544/18.

Згідно абз. 2 ст. 1 Закону № 877-V, державний нагляд - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду є планові та позапланові заходи, які здійснюються, зокрема, у формі перевірок (абз. 3 ст. 1 Закону № 877-V).

На виконання норми абз. 1 ч. 5 ст. 7 Закону № 877-V, направлення на проведення заходу № 900 від 01.03.2019 року (далі - направлення) отримано представником підприємства 18.03.2019 року.

Судом встановлено, що в порушення абз. 3 ч. 4 ст. 4, абз. 11 ч. 3 ст. 7 Закону № 877-V у направленні невірно зазначений один з його обов`язкових реквізитів - предмет здійснення заходу, а також у ньому не зазначений перелік питань залежно від цілей заходу та ступеня ризику, щодо яких повинна здійснюватися перевірка підприємства, що є порушенням абз. 9 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що у направленні зазначено питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль), а саме: «дотримання вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, законодавства про захист прав споживачів», оскільки у направленні це формулювання стосується такого реквізиту як «предмет здійснення заходу».

Зазначений відповідачем у направленні «предмет здійснення заходу» не відповідає нормі абз. 3 ч. 4 ст. 4 Закону № 877-V, якою встановлено, що предметом державного нагляду є вид господарської діяльності, який встановлюється виключно законами та не відповідає нормам ст. 259 ГК України, оскільки у Національному класифікаторі України Класифікація видів економічної діяльності ДК009:2010, прийнятому та наданому чинності Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 та у даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за пошуком коду позивача 39604270 відсутній такий вид діяльності як «дотримання вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, законодавства про захист прав споживачів».

Позивач посилається на порушення відповідачем абз. 4 п. 1 ст. 5 Закону № 877-V, оскільки останній мав право здійснити протягом 2019 року виключно один плановий захід щодо позивача, а одночасне проведення двох планових заходів в один і той же плановий період одним і тим же органом державного нагляду Законом № 877-V не передбачено.

Протягом планового періоду здійснення більш як одного планового заходу державного нагляду щодо одного суб`єкта господарювання одним і тим самим органом державного нагляду не допускається (абз. 4 п. 1 ст. 5 Закону № 877-V).

В матеріалах справи наявна копія наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба) від 26.11.2018 № 964 «Про затвердження річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Держпродспоживслужби на 2019 рік» та витягу з нього, згідно п. 17025 якого, передбачено плановий захід щодо позивача на предмет дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

У наказі Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві № 1100 від 01.03.2019 та направленні, предметом перевірки позивача зазначено також перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів.

На офіційному веб-сайті Держпродспоживслужби опублікований наказ № 964 від 26.11.2019 про затвердження вищевказаного плану. Згідно п. 19055 щодо позивача, також, заплановано провести у 2019 рік перевірку додержання законодавства про захист прав споживачів.

У відзиві на заяву про зміну підстав позову відповідач посилається на те, що Закон № 877-V не встановлює заборони щодо включення до планового заходу державного контролю щодо одного суб`єкта господарювання декількох предметів перевірки, які охоплюються повноваженнями одного й того ж державного органу.

Вказані доводи відповідача фактично підтверджують порушення ним норми абз. 4 п. 1 ст. 5 Закону № 877-V.

Суд наголошує, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Закон № 877-V не уповноважує орган державного нагляду на здійснення двох різних планових заходів в різних сферах державного нагляду, з різним предметом в один і той же плановий період шляхом видання одного наказу та одного направлення. Протягом планового періоду допускається здійснення виключно одного планового заходу.

Позивач посилається на відсутність уніфікованої форми акта перевірки, розробленої, затвердженої та опублікованої у встановленому порядку органом державного нагляду.

Ч. 4 ст. 4 Закону № 877-V закріплено, що виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд у сфері господарської діяльності. Орган державного нагляду не може здійснювати державний нагляд у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду.

Згідно абз. 4 ч. 3 ст. 19 ГК України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб`єктів господарювання у такій, зокрема, сфері як ціни і ціноутворення - з питань додержання суб`єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги.

Державний нагляд здійснюється, зокрема, за принципами неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду, неприпустимості здійснення заходів державного нагляду різними органами державного нагляду з одного й того самого питання та наявності одного органу державного нагляду у складі центрального органу виконавчої влади (абзаци 9 та 14 ст. 3 Закону № 877-V ).

Ч. 4 ст. 19 ГК України визначено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Вказана норма виходить з конституційного принципу, закріпленого ст. 19 Конституції України.

Згідно ст. 16 Закону № 5007-VI, органами державного контролю та спостереження у сфері ціноутворення є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами та інші органи, визначені законом.

Отже, суд приходить до висновку, що виключно законом встановлюється орган, уповноважений здійснювати державний нагляд за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Згідно статей 16 та 17 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, а одним з основних їх завдань є, зокрема, здійснення державного нагляду.

Утворення та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (ч. 3 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі - Постанова КМУ № 442), утворено Держпродспоживслужбу, поклавши на Службу, що утворюється, функції, зокрема, із здійснення державного контролю за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Держпродспоживслужба, відповідно до покладених на неї завдань (пп. 11 п. 4 Положення про Держпродспоживслужбу), у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, здійснює, зокрема, державний нагляд за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державний нагляд за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (п. 7 Положення про Держпродспоживслужбу).

З огляду на вищевикладене, виключно Держпродспоживслужба та Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, як її територіальний орган, є органами державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Згідно ч. 15 ст. 4 Закону № 877-V, при здійсненні заходів державного нагляду посадові особи органів державного нагляду зобов`язані використовувати виключно уніфіковані форми актів.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, розробляє Методику розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (далі - Методика розроблення критеріїв) та Методику розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (далі - Методика розроблення актів), які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ № 342 затверджені вищевказані Методики.

Уніфіковані форми актів з переліком питань затверджуються органом державного нагляду та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті протягом 5 робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством (абз. 8 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V).

Згідно з п. 1 Методики розроблення актів, вона встановлює єдиний підхід до розроблення органами державного нагляду уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду.

Уніфікована форма акта перевірки розробляється органом державного нагляду та оприлюднюється на його офіційному веб-сайті протягом п`яти робочих днів з дня її затвердження (абз. 1 п. 2 Методики розроблення актів).

Відповідно, саме Держпродспоживслужба, як орган державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, зобов`язана виконати норму абз. 8 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V, затвердити уніфіковану форму акта та оприлюднити її на власному офіційному веб-сайті протягом п`яти робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством. Судом встановлено та підтверджується доводами відповідача, що вказані дії не були вчинені.

Проте, відповідач стверджує, що уніфікована форма акта перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін затверджена Наказом № 965.

Судом встановлено, що реквізити акта перевірки, складеного за результатами планової перевірки позивача та уніфікованої форми акта перевірки, затвердженої Наказом № 965, є ідентичними, крім одного - назви органу - Державна інспекція з контролю за цінами.

В порушення абз. 5 ч. 4 ст. 7 Закону № 877-V у акті перевірки, складеному відповідачем, відсутній один з обов`язкових реквізитів - предмет державного нагляду.

Судом встановлено, що відповідач безпідставно використовує у своїй діяльності уніфіковану форму акта, затверджену Наказом № 965.

Згідно Положення про Мінекономрозвитку (в редакції станом на дату державної реєстрації Держпродспоживслужби 31.07.2015 та на дату здійснення планової перевірки позивача; з 11.09.2019 - Мінекономіки), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459, Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування державної політики у сфері захисту прав споживачів, державної політики з контролю за цінами, державної регуляторної політики та державної політики з питань ліцензування, дозвільної системи, нагляду у сфері господарської діяльності.

Статтею 9-2 Закону № 877-V, яка регламентує повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду у сфері господарської діяльності, не визначені повноваження такого органу здійснювати державний нагляд за господарською діяльністю у сфері ціноутворення.

Постанова КМУ № 442, в редакції станом на дати видання Наказу № 965, державної реєстрації Держпродспоживслужби 31.07.2015 року та на дату здійснення планової перевірки позивача, також не визначала Мінекономрозвитку (Мінекономіки) як орган, що здійснює державний нагляд за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Відповідачем не наведено жодного посилання на відповідний закон та його норму, відповідно до якого Мінекономрозвитку (Мінекономіки) є органом державного нагляду у вказаній сфері.

З вказаного вбачається, що дублювання повноважень Мінекономрозвитку (Мінекономіки) та Держпродспоживслужби України (та її територіальних органів) забороняється законом і вказане міністерство не є органом державного нагляду у сфері державного нагляду за формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін і, відповідно, і не уповноважене розробляти, затверджувати та оприлюднювати уніфікований акт у цій сфері.

Відповідно, посилання відповідача на те, що Мінекономіки є органом державного нагляду у сфері ціноутворення, є безпідставними.

При цьому, суд враховує норму абз. 15 ст. 3 Закону № 877-V, якою встановлено презумпцію правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду та норму ч. 7 ст. 4 Закону № 877-V, якою визначено, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду, така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Відповідно, повноваження Держпродспоживслужби, як єдиного органу державного нагляду у сфері ціноутворення, щодо розробки, затвердження та опублікування уніфікованої форми акта перевірки, визначені спеціальним Законом № 877-V.

Згідно п. 6 Методики розроблення актів уніфікована форма акта перевірки розробляється згідно з додатком 2.

Уніфікована форма акта перевірки, затверджена Наказом № 965, не відповідала уніфікованій формі акта, затвердженій Постановою КМУ № 342 у 2018 році і на відміну від уніфікованої форми акта перевірки, що міститься у додатку 2 Методики розроблення актів, в уніфікованій формі акта перевірки, що затверджена Наказом № 965 відсутні або не співпадають більшість реквізитів. Зокрема, відсутні такі реквізити, як «вид суб`єкта господарювання за класифікацією суб`єктів господарювання (суб`єкт мікро-, малого, середнього або великого підприємництва), ступінь ризику», «Ступінь ризику суб`єкта господарювання», «Перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких складено перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю)», «Перелік питань для суб`єктів господарювання щодо здійснення контролю за діями (бездіяльністю) посадових осіб органу державного нагляду (контролю)», «оцінка суб`єкта господарювання щодо професійного рівня посадових осіб органу державного нагляду (контролю), які проводили захід державного нагляду (контролю)», що є порушенням п. 5 Методики розроблення актів.

З 01.01.2017 року, на законодавчому рівні, було докорінно змінено порядок розроблення та затвердження органами державного нагляду уніфікованої форми акта, що складається за результатами здійснення заходів державного нагляду.

Так, Закон № 877-V, в редакції станом на 11.08.2013 року, не містив норми абзаців 1 та 2 ч. 2 ст. 5 (з`явилися в редакції цього Закону станом на 01.01.2017 року) щодо обов`язку Державної регуляторної служби України розробити Методику розроблення критеріїв та Методику розроблення актів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Із початком застосування нових Методик всі критерії та уніфіковані форми актів, розроблені органами державного нагляду на підставі методик, затверджених постановами Уряду України, що втратили чинність згідно з п. 2 Постанови КМУ № 342, є нечинними, оскільки вони не відповідають новим Методикам.

Зважаючи на вищевикладене, посилання відповідача на те, що жодним уповноваженим органом чи судом не визнано уніфіковану форму акта, затверджену Наказом № 965, повністю чи в окремій частині такою, що не відповідає вимогам законодавства, шляхом прийняття відповідного рішення чи акту є необґрунтованими з огляду на те, що відповідач використовує у своїй діяльності уніфіковану форму акта перевірки, затверджену органом на те не уповноваженим і ця уніфікована форма акта не відповідає Методиці розроблення актів, Постанові КМУ № 342 та затвердженій нею уніфікованій формі акта.

Згідно абзаців 6 та 7 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду і залежно від ступеня ризику орган державного нагляду визначає перелік питань для здійснення планових заходів (далі - перелік питань), що затверджується наказом такого органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 року № 1064 затверджено критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду за дотриманням суб`єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Постанова КМУ № 1064).

Відповідач не надав доказів, що станом на дату планової перевірки позивача, відповідним наказом органу державного нагляду було затверджено перелік питань для здійснення планових заходів, залежно від ступеня ризику. На офіційному веб-сайті Держпродспоживслужби такий наказ також відсутній.

Проте, відповідачем не обґрунтовано те, яким чином уніфікована форма акта із переліком питань, затверджена Наказом № 965 у 2013 році, відповідає новим єдиним підходам до розроблення органами державного нагляду критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду і які впроваджені у 2017 році. Розробка критеріїв ризику та їх застосування органом державного нагляду зумовлює необхідність визначення цим же органом переліку питань та внесення їх до уніфікованої форми акта.

Суд враховує, що застосування норми п. 4 Методики розроблення актів не вбачається можливим, оскільки перегляд уніфікованої форми акта не може бути здійснений у зв`язку із відсутністю у органу державного нагляду затвердженої ним же форми акта, а розробка критеріїв ризику органом державного нагляду (з урахуванням вимог Методики розроблення критеріїв та Постанови КМУ № 1064) зумовлює необхідність визначення цим же органом переліку питань та внесення їх до уніфікованої форми акта (абзаци 7 та 9 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V).

Крім цього, у вказаній нормі відсутні будь-які посилання щодо застосування (або незастосування) її положень до уніфікованих форм актів, що затверджені та опубліковані до набрання нею чинності. Затвердження нової Методики розроблення критеріїв зумовлює зміну переліку питань для здійснення заходів державного нагляду, що вносяться до уніфікованої форми акта.

Відповідно, уніфікована форма акту перевірки має відповідати не лише нормам Закону № 877-V, а й враховувати критерії, встановлені законодавством для визначення ступеня ризику, що враховується органом державного нагляду під час визначення переліку питань для здійснення планового заходу, що затверджується наказом такого органу.

Отже, застосування форми акту, яка не враховує положень Методики розроблення критеріїв та Методики розроблення актів, порушує принцип «належного урядування» та унеможливлює проведення перевірок та оформлення їх результатів без затвердження та опублікування нової уніфікованої форми акту.

Судом також встановлено, що акт перевірки та уніфікована форма акта, затверджена Наказом № 965 не відповідали п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 року № 752, п. 2 Методики розроблення актів та уніфікованій формі акта перевірки, що затверджені цією ж постановою (втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 342).

Відповідачем, до відзиву на позовну заяву, долучено копію запиту про надання інформації від 04.03.2019 року (далі - запит), який підписаний начальником відділу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Курочкою Д.Л.

Частиною 2 ст. 16 Закону № 5007-VI встановлено, що повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов`язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом № 877-V та іншими законами.

Відповідно, цей Закон розмежовує уповноважених суб`єктів, якими є уповноважені органи та їх посадові особи та встановлює, що їх повноваження, порядок діяльності, права та обов`язки визначаються виключно законами.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 8 Закону № 877-V орган державного нагляду в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду має право, зокрема, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду, у випадках та порядку, визначених законом.

Згідно пп. 3 п. 1 ст. 18 Закону № 5007-VI уповноважені органи мають право одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу.

Отже, норми вказаних Законів наділяють виключно орган державного нагляду правом на одержання копій документів від суб`єктів господарювання.

Відповідно, письмова вимога, яка оформлюється органом державного нагляду, як центральним органом виконавчої влади, має бути видана уповноваженим органом - Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві та виконана на бланку із зазначенням реєстраційного індексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, допустимість як властивість доказів поєднує в собі декілька вимог. Доказ вважається допустимим, якщо він отриманий уповноваженим суб`єктом, з дотриманням належної правової процедури та є закріпленим у відповідному джерелі.

З урахуванням приписів статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено, що запит не є офіційним документом відповідача.

В порушення п. 1 глави 3 розділу III Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 та абз. 1 п. 33 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року № 55, запит не містить реєстраційного індексу, а тому не є таким, що внесений до документаційного фонду головного управління. З урахуванням приписів абз. 1 п. 1 ч. 1, пунктів 2 та 3 ч. 1 Закону № 5007-VI запит мав бути зареєстрований в уповноваженому органі - Головному управлінні.

Витребування начальником відділу Головного управління, на власний розсуд, певного переліку документів від позивача, за відсутності у направленні переліку питань для перевірки, не відповідає об`єму прав Головного управління та його посадових осіб, що визначені Законами № 877-V та № 5007-VI та порушує основні принципи державного нагляду, визначені ст. 3 цього ж Закону.

Відповідно, позивач був позбавлений права реалізувати обов`язок, визначений абз. 4 ст. 11 Закону № 877-V, та надати документи для перевірки відповідно до переліку питань, оскільки відповідачем такий перелік питань не визначений у направленні. Доказів іншого матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відповідно, суд зазначає, що з дотриманням встановленого порядку та способу, Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві не реалізовано право на отримання від підприємства копій документів для перевірки відповідно до її предмету та переліку питань.

Отже, запит не відповідає критерію допустимості доказів, а тому суд не бере його до уваги.

Позивач посилається на непідписання акту перевірки всіма посадовими особами відповідача, що внесли записи до журналу реєстрації перевірок та фактично здійснили перевірку.

Перед початком здійснення державного нагляду посадова особа органу державного нагляду вносить запис до журналу реєстрації заходів державного нагляду (за наявності такого журналу у суб`єкта господарювання) (ч. 12 ст. 4 Закону № 877-V).

В матеріалах справи наявна копія Журналу реєстрації перевірок підприємства, з якої вбачається, що представники відповідача приступили до перевірки у складі 3 осіб: начальника відділу контролю за регульованими цінами Курочки Д.Л., заступника начальника відділу контролю за регульованими цінами Вакули О.А. та головного спеціаліста відділу контролю у сфері робіт та послуг Управління захисту споживачів Науменко В. О .

Згідно абз. 9 ч. 6 ст. 7 Закону № 877-V в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду, які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Проте, судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що акт перевірки, додатки 1 та 2 підписані тільки двома посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві - Курочкою Д.Л. та Вакулою О.А. і не підписаний Науменко В.О .

Зазначений факт, безперечно, призвів до порушення норми абз. 9 ч. 6 ст. 7 Закону № 877-V та основних принципів державного нагляду, визначених нормою ст. 3 Закону № 877 - принципів об`єктивності та неупередженості, відкритості та прозорості здійснення державного нагляду (контролю), принципу здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.

Разом з тим, акт перевірки - це службовий документ, а отже він повинен відповідати і загальним вимогам до оформлення організаційно-розпорядчих документів, одним із видів яких він є.

Відповідно до положень п. 1.1 ДСТУ 4163-2003, який поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності, зокрема, органів державної влади України.

Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів (п.1.2).

Відповідно до п. 4.4 ДСТУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Згідно з положеннями п. 5.23 ДСТУ 4163-2003 підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу (-ів) і прізвища.

У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов`язки, або її заступник. У цьому випадку обов`язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов`язків", "Заступник".

Аналогічні за змістом положення щодо підписання посадовими особами організаційно-розпорядчих документів містяться в п. 10 Глави 7 Розділу ІІ Правил № 1000/5.

Згідно з п. 5 Глави 10 Розділу ІІ Правил № 1000/5, якщо за зміст документа відповідають кілька осіб, то проставляються два або більше підписів. При цьому підписи посадових осіб розміщуються один під одним відповідно до підпорядкованості осіб.

Положеннями п. 2 Розділу І Правил № 1000/5 визначено, що службовий документ - це офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити (абз. 30). Реквізит службового документа - обов`язковий елемент, зафіксований в документі для його ідентифікації, організації обліку та надання йому юридичної сили (абз. 28).

Відповідно до положень пп. 4.1.7 п. 4.1 ДСТУ 2732:2004, підпис (службового документа) - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Згідно з п. 3.12 ДСТУ 2732:2004 юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

При цьому судом також враховується, що Положеннями про Держпродспоживслужбу та про Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, іншими актами законодавства, не передбачено повноважень у посадових осіб органу державного нагляду, які здійснюють захід, самостійно, на власний розсуд, визначати в якому складі та упродовж якого строку здійснювати захід державного нагляду, в якому складі підписувати акт перевірки.

Державні службовці та посадові особи зобов`язані своєчасно і точно виконувати рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Наказ це розпорядчий документ, який видає керівник на правах єдиноначальності у межах своєї компетенції на виконання і відповідно до чинного законодавства України та згідно з яким визначається мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) наказ (розпорядження) має бути оформлений письмово та містити конкретне завдання, інформацію про його предмет, мету, строк виконання та особу, відповідальну за виконання.

Відповідно до п. 8 ч. 1. ст. 8, абз. 1 ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 62 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний виконувати накази керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

З метою дотримання вищевказаних норм законодавства, всі посадові особи органу державного нагляду (9 осіб), як державні службовці, зобов`язані були виконати наказ керівництва, вчинити дії, направлені на його безпосереднє виконання, приступити до здійснення заходу державного нагляду та підписати акт перевірки. Вказаного не було зроблено, що є грубим порушенням встановленої правової процедури здійснення заходу державного нагляду з боку посадових осіб Головного управління.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що посадові особи органу державного нагляду під час виконання своїх посадових обов`язків є взаємозамінними і лише у спеціалістів відділу контролю за регульованими цінами наявні повноваження здійснювати перевірки у сфері державних регульованих цін, а особи з іншого структурного підрозділу - Управління захисту споживачів - не мають таких повноважень у вказаній сфері. Законодавством, в тому числі Законами № 877-V та № 5007-VI, не передбачено таких повноважень у посадових осіб органу державного нагляду, оскільки розпорядчим документом керівника такого органу вони визначені як такі, що зобов`язані здійснити певний захід і, відповідно, підписати акт перевірки.

Відповідно, з урахуванням встановлених судом обставин, акт перевірки є таким, що одержаний з порушенням порядку його складення.

Щодо правомірності винесення відповідачем Рішення № 14, суд зазначає наступне.

Статтею 239 ГК України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 250 ГК України).

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону № 5007-V як уповноважений орган, має право приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Судом встановлено, що протягом періодів, зазначених відповідачем в акті перевірки, в м. Києві діяли два розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якими встановлені тарифи на вказані послуги - від 30.04.2015 № 442 та від 06.06.2017 № 668.

З урахуванням змісту терміну «застосування ціни» відповідач наділений правом на перевірку документації позивача щодо того, за якою саме ціною ним була продана послуга. Встановлення факту одержання та суми необґрунтовано виручки неможливе без перевірки застосування позивачем тарифу (ціни). Встановлення органом місцевого самоврядування певного тарифу не є підтвердженням того, що саме його було застосовано і саме органи державного нагляду мають повноваження перевірити, чи продана послуга саме за встановленим тарифом, а не будь-яким іншим.

Статтею 21 Закону № 1875-IV визначено, що виконавець має право, зокрема, розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги першої і другої групи (пункти 1 та 2 та ч. 1 ст. 14 цього Закону) в порядку, встановленому законодавством.

Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (п. 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 31 Закону № 1875-IV).

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 31 Закону № 1875-IV виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Отже, здійснення надавачем послуг вказаних розрахунків та подання їх органу місцевого самоврядування є передумовою для встановлення тарифу.

Судом встановлено, що протягом періодів, зазначених відповідачем в акті перевірки та рішенні № 14 та станом на дати затвердження тарифів Розпорядженнями № 442 та № 668, Порядок формування тарифів був чинним у різних редакціях.

З урахуванням вищезазначеного та змісту терміну «формування ціни» до повноважень органу державного нагляду відноситься виключно перевірка економічної обґрунтованості здійснених виконавцем послуг розрахунків витрат на відповідну послугу.

Позивач зазначає, що актом перевірки не встановлено одержання ним необґрунтованої виручки у сумі 1 155 503,94 грн.

Зі змісту оскаржуваного рішення № 14 вбачається, що відповідач посилається на порушення позивачем вимог як щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, так і його застосування, що зафіксовано в акті перевірки.

Рішення № 14 не містить детального опису порушення, що повністю відповідало б змісту порушень, зазначених в акті перевірки, а містить посилання виключно на акт перевірки, в якому відсутні будь-які посилання на встановлені суми необґрунтовано одержаної позивачем виручки і не містить посилань на вимоги нормативно-правових актів, які були порушені позивачем внаслідок порушення вимог щодо застосування тарифу. Період - з 22.07.2018 року по 28.02.2019 року - зазначений відповідачем у рішенні № 14, є лише складовою частиною періодів, зазначених відповідачем в абзацах 1-7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки.

Також, у вказаному рішенні відсутні будь-які посилання на документ, яким встановлено факт одержання позивачем необґрунтованої виручки у розмірі 1 155 503,94 грн.

У відзиві на позовну заяву та відзиві на заяву про зміну підстав позову, як підставу для видання рішення № 14, відповідач також посилається на порушення позивачем вимог щодо формування та застосування тарифу.

Згідно п. 5 та п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 5007-VI, застосуванням ціни є продаж (реалізація) товару за встановленою ціною, а формуванням ціни є механізм визначення рівня ціни товару.

У відзиві на заяву про зміну підстав позову від 02.02.2021 відповідач стверджує, що з урахуванням вимог ст. 250 ГК України штраф за неосвоєння у повному обсязі коштів по складовій тарифу «Поточний ремонт» за період 03.06.2015 року по 30.07.2017 року включно, та включення площ, які закріплені на праві повного господарського відання за КП «ШЕУ Дарницького району» за період 01.03.2016 по 21.07.2018 включно, відповідачем не застосовувався з огляду на прийняту 12.06.2019 Верховним судом постанову у справі № 826/8441/17.

Відповідач, також, посилається на те, що у додатках 1, 2 та 3 до акту перевірки наведені розрахунки.

У відзиві на заяву про зміну підстав позову від 02.02.2021 відповідач наводить наступний розрахунок суми штрафу:

«В ході перевірки виявлені порушення по складовій тарифу «Прибирання прибудинкової території» на суму 4 727 061,62 грн. за 36 місяців (без ПДВ) сума з ПДВ 5 672 473,94 грн., що складає 157 568,72 грн. з ПДВ в місяць та 5 252,29 грн. з ПДВ в день

Адміністративно-господарські санкції застосовуються за 7 місяців та 10 днів:

за 7 міс.: 1 102 981,04 грн. = 157 568,72*7

за 10 днів: 52 522,90 грн. = 5252,29*10

Таким чином, штрафні санкції по складовій тарифу «Прибирання прибудинкової території» склала: 1 102 981,04 + 52 522,90 грн. = 1 155 503,94 грн. з ПДВ».

Також, відповідачем подано розрахунок штрафних санкцій за підписом Курочки Д. Л. , в якому наведені ідентичні розрахунки, однак відсутнє формулювання «по складовій тарифу «Прибирання прибудинкової території».

Водночас, порушення, які зафіксовані в абзацах 1-4 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки йдеться саме про застосування тарифу.

Додаток 2, наданий відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, має назву «Розрахунок зменшення приведених площ житлових будинків внаслідок передачі окремих тротуарів на баланс ШЕДів та застосування некоректних коефіцієнтів приведення прибудинкових площ» та не містить будь-яких посилань на реквізити акта перевірки. На сторінці 5 цього додатку, в кінцевій графі колонки «зниження нарахувань по ж/б за місяць, грн.» таблиці зазначено суму 131 307,27 грн., а під таблицею зазначено «за 36 мес. 4 727 061,63».

Таким чином, розрахунок штрафу не підтверджується належними і допустимими доказами про наявність фактів необґрунтованого одержання позивачем суми виручки у розмірі 1 155 503,94 грн. за період з 22.07.2018 по 28.02.2019, оскільки ні актом перевірки, ні додатком 2 не встановлено суму необґрунтовано одержаної виручки у сумі 5 672 473,94 грн. Акт перевірки та додаток 2 не містять будь-якої інформації про те, що сума 157 568,72 грн. є сумою необґрунтовано одержаної виручки за 1 місяць.

Застосування відповідачем, під час розрахунку суми штрафу, ставки податку на додану вартість не обґрунтовується посиланням на відповідну норму законодавства, висновки акта перевірки та відповідні докази, а тому визнається судом безпідставним.

Суд також враховує, що у складених відповідачем акті перевірки та додатках відсутня інформація про встановлення розмірів фактичної виручки від продажу (реалізації) товару, виручки за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання та позитивної різниці між ними.

Відповідачем, в порушення ч. 3 ст. 77 КАС України, таких документів суду не надано, в акті перевірки про такі документи, їх зміст та реквізити не зазначено.

Зважаючи на норми ст. 250 ГК України, посилання відповідача на неї та враховуючи, що в абзацах 3, 4 та 7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки зазначено періоди з 01.07.2017 року по 20.12.2018 року, з 21.12.2018 року по 28.02.2019 року, з 01.03.2016 року по 28.02.2019 року, суд здійснює оцінку правомірності видання рішення № 14 з урахуванням змісту висновків, зазначених відповідачем в абзацах 1-7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки.

В абзацах 1-3 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки, з посиланням на судові рішення в адміністративній справі № 826/8441/17, зазначено, що згідно наданих під час перевірки даних на балансі позивача обліковується 554 багатоквартирних житлових будинків (додаток 1), в період з 01.07.2017 року по 20.12.2018 року застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені протиправним та скасованим Розпорядженням № 668 від 06.06.2017 року, згідно рішення суду. В період з 21.12.2018 року по 28.02.2019 року застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування.

Статтею 18 Закону № 5007-VI визначений вичерпний перелік прав органу державного нагляду. Так, відповідач, має право, зокрема:

проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;

одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;

одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу.

Зважаючи на відсутність питань у направленні на перевірку, відсутність факту належного витребування відповідачем, як органом державного нагляду, будь-якої документації, визначеної ст. 18 Закону № 5007-VI, відсутність такої документації в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач здійснив перевірку поза межами повноважень, якими наділений орган державного нагляду. Відповідач не здійснив перевірку визначених законом документів та фактично не мав права на їх перевірку в межах здійснюваного ним заходу. Суд враховує, що посадові особи відповідача, які здійснювали перевірку, всупереч абз. 9 ч. 2 ст. 5 Закону № 877-V, самостійно визначили питання, щодо яких вони здійснили перевірку позивача.

Закон № 5007-VI не надає права органу державного нагляду, не здійснюючи фактичну перевірку визначеної законом документації про застосування цін (тарифів), визначати порушення у діяльності суб`єкта господарювання на підставі судових рішень.

Визначивши у акті перевірки факт щодо застосування позивачем тарифу з 01.07.2017 по 20.12.2018, відповідач не витребував та не надав належну оцінку документації щодо застосування у цей період позивачем певного тарифу. Тобто, відповідач не перевірив, за яким саме тарифом позивачем фактично була продана у вказаний період послуга, що ним надається.

Відповідач обмежився висновками вищевказаних судових рішень, що не відповідає змісту та об`єму повноважень органу державного нагляду відповідно до ст. 18 Закону № 5007-VI.

В матеріалах справи, також, відсутні докази на підтвердження висновку відповідача щодо застосування позивачем тарифу на послуги, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування в період з 21.12.2018 по 28.02.2019. Суд зазначає, що рішеннями органу місцевого самоврядування встановлювались тарифи на послуги та їх структури. В акті перевірки відсутня інформація про які саме послуги йдеться у вказаному висновку. Відсутні витребувані докази на підтвердження застосування позивачем певного тарифу у цей період, його розмір та суму отриманих коштів за надані позивачем послуги.

Відповідачем, до матеріалів справи, подано копію додатку 1, що містить назву «Розрахунок різниці тарифів плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно розпоряджень КМДА від 30.04.2015 № 442 та від 06.06.2017 № 668. У додатку 1 відсутні посилання на акт перевірки, складений відповідачем та його реквізити. Сам акт перевірки складений на п`яти аркушах, про що у ньому ж і зазначено.

Про складення такого додатку 1 акт перевірки жодних посилань не містить, оскільки його зміст та назва не відповідають висновкам абз. 2 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки». Відповідно, додаток 1 не може вважатися таким, що складений за результатами проведеної перевірки позивача.

При цьому, у таблиці додатку 1 здійснений розрахунок виключно різниці між тарифами, затвердженими вказаними розпорядженнями, що підтверджується також назвою останньої колонки - «різниця нарахувань по кв. ж.б. за місяць грн.». Відповідно, вказаний розрахунок взагалі не містить будь-якої інформації про суми отриманої підприємством виручки помісячно з урахуванням періодів, вказаних у акті перевірки.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 640/7148/19 встановлено наступні обставини:

«Так, 06.07.2018 у справі № 826/8441/17 Окружним адміністративним судом міста Києва визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У вказаному рішення, суд прийшов висновку, що за відсутності визначеної Порядком № 869 документації, затверджено тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будників і споруд та прибудинковий територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, фактично без перевірки їх економічної обґрунтованості, тобто без дотримання вимог ст. 30, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Вказане рішення набрало законної сили 20 грудня 2018 року.

Таким чином, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 фактично поновлено дію Розпорядження КМДА № 442 від 30 квітня 2015 року. У такому разі слід було виходити з тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними.

З огляду на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 визнано противоправним та скасовано розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 року, колегія суддів вважає правомірною вимогу відповідача про необхідність вжиття заходів у відповідності до частини 2 ст. 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» щодо застосування в період з 01.07.2017 по 31.01.2019 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені скасованим Розпорядженням №668 від 06.06.2017».

З огляду на встановлені у даній справі обставини нездійснення відповідачем перевірки порядку застосування позивачем тарифів, а також враховуючи висновки Верховного суду, що містяться у постанові від 12.06.2019 у справі №826/8441/17, судом приймається до уваги, що вказаною постановою судові рішення у вказаній справі скасовані. Вказана обставина визнана і відповідачем у даній справі.

За таких обставин, суд виходить з того, що Розпорядження від 06.06.2017 № 668 не визнавалось протиправним та не скасовувалось в судовому порядку.

Отже, суд вважає спростованими вищевказані обставини і не знаходить у них ознак преюдиційності, які б підтверджували наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо застосування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог щодо застосування тарифу є безпідставними.

Згідно абз. 5 п. 2 Порядку формування тарифів визначено, що послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Проте, відповідачем не встановлено конкретних фактів надання послуг без урахування встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу (Розпорядження № 442 або № 668), його структури, періодичності та строків надання послуг.

Посилання відповідача на додаток 1, підписаний директором з економіки підприємства, не заслуговують на увагу суду, оскільки у вказаному документів відсутня будь-яка інформація про формування тарифів у порушення вимог п. 7 Порядку формування тарифів (на що і посилається відповідач), а так само відсутня будь-яка інформація про застосування підприємством двох тарифів, а саме, про те, за яким саме тарифом була продана послуга з утримання будинків і споруд і які суми були отримані підприємством за період, в яких відповідачем до нього застосований штраф рішенням № 14.

Посилання відповідача у акті перевірки та Рішенні № 14 на порушення позивачем ч. 2 ст. 12 Закону № 5007-VI щодо економічної обґрунтованості державних регульованих цін, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до норми вказаної статті, державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку формування тарифів (в редакції чинній на момент затвердження тарифу Розпорядженням № 668), тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку формування тарифів тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

Відповідно до п. 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату прийняття Розпорядження № 668 про встановлення тарифів), витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) визначаються за відповідною формулою, де Вр - витрати з прибирання прибудинкової території без залучення спеціалізованих машин (механізмів) (ручним способом); Вм - витрати з прибирання прибудинкової території із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пз - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду); Оз - заробітна плата; Вф - сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; Н - накладні витрати; М - матеріальні витрати; І - обов`язкові платежі до бюджету; Ппт - площа прибудинкової території, яка прибирається механізованим способом; Нпрт - норматив (норма) прибирання одиниці площі прибудинкової території спеціалізованими машинами (механізмами); Вм1 - вартість машино-години роботи спеціалізованих машин (механізмів).

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач витребував від позивача документацію про розрахунок ним планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку (по кожному будинку окремо). Не подані такі докази відповідачем і до матеріалів справи. Акт перевірки також не містить будь-яких фактів не виконання позивачем вимог пунктів 6 та 7 Порядку формування тарифів.

Без перевірки здійснених позивачем розрахунків витрат, прибутку та документації, що покладається в їх основу, у відповідача відсутні підстави стверджувати про економічну необґрунтованість відповідного тарифу і, відповідно, відсутні підстави стверджувати, що позивачем порушені вимоги щодо формування тарифу на послуги.

В абз. 6 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки зазначено, що до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» у м. Києві на підставі Наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 року № 23, а також порушено коефіцієнти приведення прибудинкової території (додаток № 2).

В абз. 7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки зазначено, що таким чином, позивачем, в період з 01.03.2016 року по 28.02.2019 року порушено вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: за послугу прибирання прибудинкової території, власникам квартир, мешканцям 278 з 554 будинків Дарницького району м. Києва, приведена прибудинкова площа яких складає 76 513 м2 з 1 286 384,06 м2.

Пунктом 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) визначено, що витрати з прибирання прибудинкової території (Впт) визначаються за формулою Впт=(Оз+Вф+Н+М+І):Пз, де Оз - заробітна плата; Вф - відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування; Н - накладні витрати; М - матеріальні витрати; І - обов`язкові платежі до бюджету; Пз - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку).

Отже, Порядок формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) взагалі не передбачав включення до розрахунку витрат будь-яких інших площ, ніж сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку).

Згідно абз. 1 п. 2 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - вартість надання таких послуг, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.

З урахуванням приписів абзаців 1 та 3 пунктів 2 та 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) судом встановлено, що визначення відповідачем дати порушення позивачем порядку формування тарифу з 01.03.2016 року є безпідставним, оскільки станом на цю дату позивач не здійснював розрахунок витрат у відповідності до п. 7 Порядку № 869. При цьому відповідачем, у встановлений законодавством порядок та спосіб, не витребувані документи що свідчать про здійснення позивачем розрахунків таких витрат по кожному будинку окремо та подання їх до органу місцевого самоврядування для визначення вартості надання послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та встановлення тарифу. Не витребувана, по кожному будинку окремо, документація, що необхідна була для розрахунку таких витрат і була покладена в їх основу.

Копії Експлікації схем прибирання (далі - схеми) на семи аркушах та на DVD-R диску, які подані відповідачем до матеріалів справи в якості доказів, не є документацією, на підставі якої позивач здійснював розрахунки витрат на послугу прибирання прибудинкової території. Не містять зазначені схеми і будь-якої інформації, передбаченої складовими формули, що визначена п. 7 Порядку формування тарифів. Доказів іншого відповідачем не надано.

Судом враховується, що позивач заперечує про створення ним вказаних схем, в акті перевірки відсутні будь-які посилання на використання позивачем саме цих схем під час розрахунків витрат на послуги і в цих схемах відсутня будь-яка інформація про дату їх створення.

Також, у вказаних схемах відсутні такі площі як тротуари, що додатково свідчить про безпідставність висновків акта перевірки та тверджень представника відповідача.

Відповідачем до матеріалів справи не поданий такий документ, як «складова розрахунку тарифу на послугу прибирання прибудинкової території», реквізити цього документа в акті перевірки не зазначені.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі №640/7148/19 встановлено наступні обставини:

«Під час проведення перевірки відповідачем також встановлено, що до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» у м. Києві на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 № 23.

Таким чином, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» в період з 01.03.2016 по 28.02.2019, за висновками перевірки, порушено вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Суд не знаходить ознак преюдиційності у вищезазначених обставинах, встановлених у справі №640/7148/19, які підтверджували б наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо формування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки зазначене є висновками акта перевірки та оцінкою обставин справи, а не обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції за результатами оцінки доказів на їх підтвердження.

Водночас, суд наголошує на головний доказ у спростування вказаних висновків акта перевірки - власне сам акт перевірки, який був наданий також і позивачем, в якому відсутні будь-які посилання на документи, які підтверджують такі його висновки і в матеріалах справи такі докази, в порушення ст.77 КАС України відповідачем не подані, оскільки під час перевірки вони не витребувані і не досліджені.

Також, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 640/7148/19 встановлено наступні обставини: «Спеціалістами відповідача під час проведення перевірки була розрахована площа тротуарів по конкретним вулицям, яка співпала із площею, зазначеною у наказі Головного управління комунальної власності від 21.02.2002 №23. Вказані розрахунки були відображені в додатку № 2 акту перевірки. Зазначена в наказі Головного управління комунальної власності № 23 територія утримується та обслуговується за рахунок місцевого бюджету, тобто визначені у ньому території є власністю територіальної громади м. Києва, а не мешканців житлових будинків. Проте, позивачем ці території були включені до тарифу 278 житлових будинків Дарницького району, що підтверджується схемами «Прибиральник територій» будинків, на підставі яких проводились розрахунки.».

Суд не знаходить ознак преюдиційності у вищезазначених обставинах, які підтверджували б наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо формування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки з їх змісту неможливо встановити, до якого саме тарифу та/або його складової були включені такі території як тротуари, а також яким саме розпорядженням органу місцевого самоврядування такий тариф був затверджений. При цьому, суд враховує, що у період з 2015 року по дату перевірки підприємства, у місті Києві діяли два тарифи (затверджені розпорядженнями КМДА № 442 та № 668), а не один, як визначив суд апеляційної інстанції, а схеми «Прибиральних територій» не створені позивачем, не є документами про розрахунки тарифів відповідно до вимог Порядку формування тарифів, не містять у собі жодної складової розрахунків витрат на послугу відповідно до встановленої формули та жодної інформації про такі площі як тротуари.

Також, із вищенаведеного не вбачається можливим встановити, які саме розрахунки проведені, які документи складені внаслідок таких розрахунків, які реквізити цих документів. Відповідачем такі документи до матеріалів справи не подані, у постанові суду апеляційної інстанції про них не вказується.

Отже, висновки відповідача щодо включення позивачем до складової розрахунку тарифу на послугу прибирання прибудинкової території площі, а саме окремих тротуарів, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі Наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 року № 23 є безпідставними та не підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідач не надав жодних обґрунтувань тому, що посадові особі відповідача, за відсутності у направленні питань для перевірки, самостійно, заповнюючи графи акта перевірки, визначили які саме документи підлягають перевірці. Безпідставним є зазначення у акті перевірки позначки «НІ» по всім питанням п. 4 Розділу «Питання, що підлягають перевірці», оскільки згідно п.п. 3.11. та п.п. 3.13. бухгалтерські документи до перевірки не вимагались.

Калькуляції та розрахунки цін (тарифів) відповідачем, під час перевірки, не вимагались і, відповідно, не перевірялись і до матеріалів справи в якості доказів ним не подані.

Виключно первинна бухгалтерська документація містить інформацію про застосування позивачем тарифу (ціни) у певний період, однак така документація не витребувана, в матеріалах справи відсутня, посилання на її реквізити у акті перевірки відсутні. Відповідно, відповідач безпідставно сформував висновок про порушення позивачем порядку застосування та формування державної регульованої ціни, оскільки жодних документів з цього питання не вимагав та не перевіряв.

Судом також враховується те, що у п.п. 4.1. розділу «Питання, що підлягають перевірці» зазначено «правильність застосування цін (тарифів), встановлених Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» та проставлено відмітку «НІ». В розділі «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки взагалі відсутній детальний опис документів та їх реквізитів, що свідчать про перевірку питання застосування позивачем певного тарифу (ціни) у відповідні періоди. Детальний опис виявлених порушень відсутній.

Теж саме стосується питань та документів, зазначених у підпунктах 4.2., 4.3., 4.4, 4.6.

По питанням та документам, що зазначені у підпункті 4.7. акта перевірки слід зазначити, що висновок «НІ» також є безпідставним, оскільки у акті перевірки відсутні висновки про те, у чому саме полягає порушення позивачем способів державного регулювання цін (тарифів) визначених законодавством, при встановленні цін (тарифів) та відсутні посилання на норму законодавства, яка у зв`язку із цим була порушена. При цьому слід зазначити, що позивач не наділений повноваженнями на встановлення цін (тарифів) і, відповідно, не міг порушити способи їх встановлення.

Висновки акта перевірки взагалі не підтверджують фактів перевірки посадовими особами будь-яких питань та документів щодо застосування та формування позивачем державних регульованих цін (тарифів) з урахуванням змісту цих термінів, що визначені ст. 1 Закону № 5007-VI.

Посилання відповідача в акті перевірки на порушення позивачем коефіцієнтів приведення прибудинкових площ (у додатку 2 відповідачем зазначено про некоректні коефіцієнти) у період з 01.02.2016 року по 05.06.2017 року (останній день дії тарифу, встановленого Розпорядженням № 442) є безпідставними, не підтверджуються наявними у справі доказами та посиланнями на нормативно-правовий акт, норми якого були порушені.

В акті перевірки та додатку 2 також відсутні будь-які посилання на те, яким нормативно-правовим актом встановлені певні коефіцієнти приведення прибудинкової площі та в чому саме полягає порушення позивача щодо таких коефіцієнтів та в чому полягає їх некоректність. Відповідно, такі висновки не відповідають змісту поняття «формування ціни» та змісту п. 7 Порядку формування тарифів і не підтверджуються відповідними документами про розрахунки позивачем витрат на послугу прибирання, оскільки вони не витребувані відповідачем під час перевірки.

Розпорядженням від 06.06.2017 № 668 затверджені нові тарифи на послугу прибирання прибудинкової території та на послугу з прибирання і вивезення снігу, посипання призначеної для проходу та проїзду частини прибудинкової території протиожеледними сумішами.

Згідно абз. 1 п. 2 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку.

Відповідно до п. 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668), витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) визначаються за відповідною формулою.

Містобудівна та землевпорядна документація, а також інша документація, що підтверджує здійснення позивачем розрахунків витрат на послуги у відповідності до положень вказаних пунктів Порядку формування тарифів станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668 відповідачем не витребувана і не досліджена, посилання на неї в акті перевірки відсутні, в якості доказів така документація відповідачем до матеріалів справи не подана. Суд зауважує, що відповідачем не доведено, що містобудівна та землевпорядна документація має містити або містить інформацію, що необхідна для розрахунку витрат відповідно до формул, визначених вищевказаними пунктами Порядку формування тарифів.

Також, суд зазначає, що схеми не є документами про розрахунки витрат на послугу відповідно до формули, визначеної п. 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668). У вказаних схемах взагалі відсутні такі площі як тротуари, а в акті перевірки посилання на вказані схеми відсутні.

Абзаци 1-7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки, додатки 1 та 2 не містять будь-якої інформації про встановлення факту одержання позивачем необґрунтованої виручки та її суми. Зазначення відповідачем в останній колонці додатків 1 та 2 формулювань «різниця нарахувань по кв. ж.б. за 18 міс.» та «зниження нарахувань по ж/б за місяць, грн.» не свідчать про те, що відповідачем встановлено та обраховано суму необґрунтовано одержаної виручки. Зазначені відповідачем формулювання не є тотожними змісту поняття «необґрунтовано одержана виручка», що визначене п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 5007-VI. До матеріалів справи відповідачем не подані будь-які документальні докази, що отримані ним під час планової перевірки позивача, та які свідчать про одержання останнім необґрунтованої виручки та її суми.

Цифрові дані, що внесені відповідачем до таблиці додатку 2 не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи. Такі докази (документи) не описані в акті перевірки та в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем суду не надані. Тариф, що вказаний відповідачем у додатку 2, затверджений Розпорядженням № 442 у 2015 році і припинив свою дію у 2017 році у зв`язку із затвердженням нового тарифу Розпорядженням № 668. Отже, розрахунок, зроблений відповідачем за період з 01.04.2016 року по 31.03.2019 року є хибним, оскільки протягом цього періоду діяли два тарифи.

При цьому, у Рішенні № 14 відповідачем застосовано формулювання «надлишково нараховано суму», яке не є тотожним змісту поняття «необґрунтовано одержана виручка».

Посилання відповідача у Запереченнях проти відповіді на відзив від 25.10.2019 на Правила дорожнього руху, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, судом до уваги не приймаються, оскільки вказаний нормативно-правовий акт встановлює єдиний порядок дорожнього руху на всій території України і не встановлює та не врегульовує правовий режим формування та обслуговування прибудинкових територій навколо житлових будинків, не унормовує зміст терміну «прибудинкова територія» та не врегульовує порядок розрахунку витрат на послугу прибирання прибудинкової території. Актом перевірки не встановлено порушення позивачем будь-яких норм вказаних Правил.

Посилання відповідача на норми Закону № 417-VIII є безпідставними, оскільки на діяльність позивача вони не поширюються з огляду на те, що він не є управителем жодного багатоквартирного будинку, що розташований на території Дарницького району м. Києва та адреси яких зазначені в додатках 1 та 2. Про порушення норм Закону № 417-VIII в акті перевірки та рішенні № 14, нічого не зазначено.

Посилання відповідача щодо виконання позивачем таких робіт з утримання прибудинкової території, як прибирання асфальту вулиці (дороги), проїздів вздовж вулиць не ґрунтуються на висновках акта перевірки та не відповідають інформації, що зазначена у складеному відповідачем додатку 2, а також не відповідають назві цього додатку та, власне, іншим доводам відповідача.

Суд не знаходить преюдиційних обставин, встановлених у справі № 640/7148/19, які б підтверджували наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо застосування та формування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

При цьому суд наголошує, що спростування належними і допустимими доказами обставин, встановлених іншим судом у судовому рішенні, у даному випадку не порушує принципу верховенства права та правової визначеності як елемента верховенства права, а свідчить тільки про те, що адміністративним судам, з дотриманням вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, під час розгляду адміністративної справи № 640/7148/19 не надано всіх належних доказів для розгляду справи по суті.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений ч. 4 ст. 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення сторін процесу у даній справі, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд належним чином мотивував свої висновки та врахував, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, суд у даній справі дійшов висновку про те, що обставини у даній справі є інакшими, ніж ті, що встановлені під час розгляду адміністративної справи № 640/7148/19, а справу вирішено відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків акта перевірки та протиправність оскаржуваного рішення № 14 щодо порушення позивачем ч. 2 ст. 12 Закону № 5007-VI, п. 7 Порядку формування тарифів та застосування до нього адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу. Відповідно, рішення № 14 підлягає скасуванню.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Суд, оцінюючи акт перевірки як доказ, повинен встановити відповідність його критерію допустимості.

Повне та всебічне встановлення обставин справи здійснюється виключно на підставі підтверджених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами учасників справи або таких міркувань та доводів стосовно певних обставин, які не потребують доведення. Докази, одержані з порушенням закону, не приймаються.

Використання доказів, отриманих з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості судового розгляду в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи має їх використання вирішальне значення для вирішення справи по суті.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV, застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04, від 10.02.2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідач, достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його доводи щодо правомірності оскаржуваного рішення № 14, суду не надав.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. з

Оскільки, в даному випадку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін від 22.07.2019 № 14.

Стягнути на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 17332,57 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.05.2021 року.

Суддя В.П. Шулежко