Ухвала суду № 96898437, 12.05.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

12 травня 2021 року м. РівнеСправа №460/4752/21

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Н.О. Дорошенко, після одержання позовної заяви

ОСОБА_1 доВійськової частини А1008 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку,В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А1008, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.12.2018 по 12.11.2020;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.12.2018 по 12.11.2020 в сумі 391025,40 грн.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Так, перевіряючи на виконання положень ч.1 ст.171 КАС України даний позов, суддею встановлено, що позовна заява подана ОСОБА_1 з порушенням строку звернення до адміністративного суду, з огляду на таке.

згідно з ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 (№К/9901/24531/19), які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд зауважує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України “Про оплату праці”, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (№12-301гс18), від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (14-623цс18), від 18.03.2020 №711/4010/13-ц (14-429цс19), які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 КЗпП України в розділі VII “Оплата праці” є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чи за затримку виконання судового рішення до структури заробітної плати.

Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Така позиція суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (№12-301гс18).

Частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом спору є, зокрема, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено з позивачем 12.11.2020 на виконання рішень Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 у справі №460/389/20 та від 24.09.2020 у справі №460/5027/20 шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок позивача в АТ "КБ "ПриватБанк" коштів в сумі 35312,58 грн, що незаперечується позивачем у позовній заяві та підтверджується долученою до неї випискою з банківського рахунку позивача від 04.03.2021 №MARCP2BQQU3PTLDP.

При цьому, суд вважає необґрунтованим посилання позивача, як на обставину початку перебігу строку позовної давності, на те, що про порушення своїх прав він дізнався з відповіді відповідача на адвокатський запит, отриманої у квітні 2021 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку, банк зобов`язується приймати й зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування й видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Отже, безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об`єктом права власності, що передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку.

З огляду на вищезазначене, безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, є об`єктом права власності в розумінні ст.190 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.09.2018 у справі №905/3542/15.

Таким чином, користуючись банківським рахунком позивач володіє інформацією про фінансові операції із зарахування чи списання коштів на його банківському рахунку, зокрема, і інформацією про залишок коштів на такому рахунку.

Відтак, отримання особою листа від розпорядника інформації у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання запитуваної інформації.

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що у спорах, які виникли внаслідок порушення трудового законодавства, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (№14-623цс18).

Таким чином, зі змісту позовної заяви слідує, що про порушення своїх прав позивач дізнався в момент зарахування означеної суми на його банківський рахунок в листопаді 2020 року.

Водночас, даний позов пред`явлено позивачем до суду 07.05.2021, тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку звернення.

Однак, доказів в обґрунтування причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом позивач не подав.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

За таких обставин, позов слід залишити без руху та запропонувати ОСОБА_1 у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви шляхом подання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та належних доказів в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Керуючись статтями 123, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1008 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку залишити без руху.

Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо не оскаржується.

Суддя Н.О. Дорошенко