Рішення № 96897844, 13.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/113/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України та стягнення грошового забезпечення.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України в частині невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.03.2020 по 17.12.2020р;

- визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України в частині утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору в сумі 1616,46 грн;

- стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.03.2020 по 17.12.2020р. в сумі 114749,91 грн;

- стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України зайво утримані податок з доходів фізичних осіб та військовий збір у сумі 1616,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не розрахувався у повному розмірі із позивачем під час звільнення, що змусило звернутися до суду з позовом. Вказує, що 17.12.2020 відповідач виплатив присуджений постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 380/3007/20 та від 12.08.2020 у справі № 380/3017/20 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8218,48 грн та доплатив різницю вихідної допомоги при звільненні зі служби в сумі 924,04 грн, що обрахована у зв`язку з прийнятим рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/422/20 від 13.02.2021. При цьому вказує, що відповідач провів відрахування податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору в загальній сумі - 1616,46 грн. Вказує, що позивач отримав на рахунок у банку 7526,06 грн. Вважає, що ПДФО та військовий збір був утриманий з позивача зайво, тому наявні правові підстави зобов`язати відповідача доплатити вказану суму та стягнути середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.03.2020 (виплата за рішенням суду №380/422/20) по 17.12.2020.

Вважає, що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просить суд задовільнити позов.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позову заперечує повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 17 січня 2019 року та на день закінчення військової служби 02 березня 2019 року, старшого прапорщика ОСОБА_1 , спору між позивачем та Львівським прикордонним загоном щодо виплачених сум не було. Вказує, що здійснений Львівським прикордонним загоном (військова частина 2144) розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, ОСОБА_1 не оскаржувалися. Також зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Окрім того відповідач зазначив, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не є грошовим забезпеченням та не витікає із правовідносин пов`язаних з виконанням обов`язків під час проходження служби як підстави для виплат. Ця виплата не може кваліфікуватись як гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби. Таким чином, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб відповідно п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, у разі стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку не може бути застосованою.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив зокрема, що відповідач повністю розрахувався по заробітній платі при виплаті вихідної допомоги при звільненні, лише 17.12.2020. Саме несвоєчасна виплата вихідної допомоги при звільненні, а не компенсація середнього заробітку на виконання рішення суду, стала підставою для звернення до суду щодо виплати середнього розміру грошевого забезпечення за період з 14.03.2020 по 17.12.2020.

Відповідач подав заперечення на відповідь позивача, де зокрема вказав, що період вказаний позивачем є помилковим (14.03.2020 пов`язуючи з виплатою індексації, а 17.12.2020 з виплатою вихідної допомоги, яка оскаржувалася та не була предметом розгляду), більше того нарахування середнього грошового на середнє грошове не визначено в законодавстві.

Ухвалою суду від 02.02.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

Наказом начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 січня 2019 року №14-ос «По особовому складу», згідно Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України виключено зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_2 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - фельдшера групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби «Пархоминкове» (тип Б) відділу прикордонної служби «Амбуків» І категорії (тип Б), звільненого в запас на підставі підпункту «Б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Остаточною датою проходження військової служби вважати 02 березня 2019 (а.с.9)

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі №380/422/20 позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) в частині невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 02.03.2019 та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.03.2019 року.

Зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.07.2015 по 02.03.2019.

Зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій а період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.03.2019 року.

13.03.2020 зазначене рішення виконане Львівським прикордонним загоном, що не заперечується сторонами.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №380/3017/20 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не включення до вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 зі служби індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок (донарахування) та виплатити ОСОБА_1 різницю розміру вихідної допомоги при звільненні зі служби із урахуванням індексації грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 апеляційну скаргу Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №380/3017/20 в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою позов в цій частині задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо неподання документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області для розрахунку розміру пенсії з врахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України подати документи до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області для перерахунку (донарахування) розміру пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення, врахувавши індексацію грошового забезпечення.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі №380/3017/20 – залишено без змін.

Позивач також звернувся з позовом до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльність відповідача у частині невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби; стягнення з відповідача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.03.2019 року по 13.03.2020 року у сумі 148 452,32 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі 380/3007/20 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Стягнуто із відповідача на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.03.2019 по 12.03.2020 у сумі 154645,04 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 апеляційна скарга Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі 380/3007/20 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.03.2019 по 13.03.2020 в сумі 8218 (вісім тисяч двісті вісімнадцять) гривень 48 (сорок вісім) копійок.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Верховного суду від 02.11.2020 відкрито касаційне провадження відповідно до ухвали.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 380/3007/20 відповідач 17.12.2020 виплатив позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8218,48 грн.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі № 380/3017/20 відповідач 17.12.2020 доплатив різницю вихідної допомоги при звільненні зі служби в сумі 924,04 грн.

Відповідач провів відрахування податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору в загальній сумі - 1616,46 грн, оскільки згідно з випискою з банку позивач отримав на рахунок у банку 7526,06 грн (а.с.21).

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні в сумі 924,04 грн та протиправно відрахував податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору в загальній сумі - 1616,46 грн, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституцій України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачеві не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення чи проіндексованої вихідної допомоги) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття “якість закону” так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. аnd Others v. Bulgaria”) від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, “Олександр Волков проти України” від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах “Кантоні проти Франції” (“Cantoni v. France”) від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, “Вєренцов проти України” від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”, а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.

Як свідчить зміст рішення у справі “Меньшакова проти України”, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні “Меньшакова проти України” вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі “Waiteand Kennedy v. Germany”, заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19).

З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19, суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати індексації заробітної плати.

Суд встановив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі №380/422/20, 13.03.2020 Львівським прикордонним загоном проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахувано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Однак відповідачем 13.03.2020 не проведено розрахунок з позивачем різниці вихідної допомоги при звільненні зі служби із урахуванням індексації грошового забезпечення, що спричинило звернення позивача до суду в межах адміністративної справи №380/3017/20.

Судом встановлено, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 380/3007/20 відповідач 17.12.2020 виплатив позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8218,48 грн, а на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі № 380/3017/20 відповідач 17.12.2020 доплатив різницю вихідної допомоги при звільненні зі служби в сумі 924,04 грн та провів відрахування податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору в загальній сумі - 1616,46 грн.

Як вже встановлено судом, кошти в сумі 7526,06 грн перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача 17.12.2020, що підтверджується випискою по банківському рахунку та не заперечується відповідачем (а.с.21).

Відтак, суд дійшов висновку, що 13.03.2020 у позивача виникло право на повний розрахунок при звільненні, що також включав у себе проіндексовану вихідну допомогу при звільненні, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Однак, як встановлено судом, та не заперечується відповідачем лише 17.12.2020 останній доплатив різницю вихідної допомоги при звільненні зі служби в сумі 924,04 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням проведено виплатою різницю вихідної допомоги при звільненні зі служби в сумі 924,04 грн 17.12.2020, а виплата індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду 13.03.2020 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 14.03.2020 по 16.12.2020 за затримку терміном 277 днів.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно встановлених у рішенні суду від 380/3007/20 від 30.06.2020 обставин, згідно положень ч. 4 ст. 78 КАС України, для обчислення середнього заробітку слід застосовувати показник 411,29 грн в день.

Відтак середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 14.03.2020 по 16.12.2020 із розрахунку 411,29 грн в день за затримку терміном 277 дні у сумі буде становити 113927,33 грн (411,29 грн * 277 дні).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Враховуючи, що виплата відповідачем недоплаченої суми становить 924,04 грн, і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 113927,33 грн (411,29 грн * 277 дні), суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 924,04 грн/113927,33 грн (сума виплаченої різниці вихідної допомоги при звільненні зі служби /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0081.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 411,29 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,0081 х 277 (днів затримки розрахунку) = 922,81 гривень.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 922,81 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України в частині утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору в сумі 1616,46 грн та стягнення такої суми, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. 3 Порядку).

За змістом пунктів 4, 5 вказаного вище Порядку виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

В силу частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.

Враховуючи викладене, дії відповідача щодо утримання з суми визначеного йому за рішенням суду розміру середнього заробітку за затримку виплати індексації грошового забезпечення при звільненні податку з доходів фізичних осіб є правомірними.

Однак позивач має право на виплату відповідної компенсації у розмірі суми такого податку. Відповідно компенсації підлягає сума виплачена позивачу та з якої утримано податок.

Крім того, щодо доводів відповідача, що позивач не має права на отримання компенсації утриманого податку через те, що позивач не виконував обов`язків пов`язаних з проходженням служби у визначений період та у зв`язку з тим, що зазначений вид виплати не входить до складу виплат, які виплачуються під час проходження військової служби, тому такі є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення при звільненні сталася не з його вини, тому позивач має право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з суми нарахованого середнього заробітку за затримку при розрахунку позивача.

Відповідно до ст. 163 ПК України, об`єктом оподаткування військового збору є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). З огляду на це, об`єктом оподаткування військового збору є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб.

Тобто, лише з доходів, які не підлягають обкладанню ПДФО, не стягується військовий збором.

В перехідних положеннях Податкового кодексу України, а саме Підпункті 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ встановлено, що тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС), не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС).

Тобто військовий збір не стягується лише з грошового забезпечення військовослужбовців та відповідних працівників на період їх перебування в зоні АТО/ООС.

Військовий збір не стягується не лише з щомісячних основних видів грошового забезпечення, а й додаткових одноразових, для прикладу ОГД у разі звільнення. Так, у справі № 812/639/18 від 27 квітня 2020 року ВС встановив, що військовий збір не стягується з ОГД військовослужбовця, оскільки він брав безпосередню участь у проведенні АТО до самого моменту його звільнення, хоча по факту ОГД йому повністю виплатили вже після звільнення, коли він не перебував в зоні проведення АТО/ООС.

Отже, військовий збір не залежить від факту проходження військової служби, наявності статусу учасника бойових дій чи особи з інвалідністю внаслідок війни, він залежить лише від залучення й перебування на території АТО/ООС військовослужбовця чи відповідного працівника.

Відтак вимоги про стягнення з відповідача війського збору задоволенню не підлягають.

Як встановлено судом, відповідачем виконано рішення суду та виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки виплати при звільненні у розмірі 8218, 48 грн + різницю вихідної допомоги при звільненні зі служби в сумі 924,04 грн.

Відповідно при виплаті – 7526,06 грн утримано податку з доходів фізичних осіб. Отже, позивачу підлягає компенсація сум податку з доходів фізичних осіб з виплаченої за рішенням суду суми в розмірі 9142,52 (8218,48 грн + 924,04).

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахуванні та не виплати позивачу середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період затримки з 14.03.2020 по 16.12.2020;

стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 922,81 грн;

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб з виплаченого за рішенням суду середнього заробітку та вихідної допомоги при звільненні зі служби з суми 9142,52 грн відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами);

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб з виплаченого за рішенням суду середнього заробітку та вихідної допомоги при звільненні зі служби з суми 9142,52 грн відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами).

У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 139 КАС України, судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд –

у х в а л и в :

1.Позов задовольнити частково.

2. Визнання протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період затримки з 14.03.2020 по 16.12.2020.

3. Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Личаківська, 74, м.Львів, 79010; код ЄДРПОУ: 14321653) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН : НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 922,81 грн (дев`ятсот двадцять дві гривні 81 копійок).

4. Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб з виплаченого за рішенням суду середнього заробітку та вихідної допомоги при звільненні зі служби з суми 9142,52 грн відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами).

5. Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Личаківська, 74, м.Львів, 79010; код ЄДРПОУ: 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН : НОМЕР_1 ) компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб з виплаченого за рішенням суду середнього заробітку та вихідної допомоги при звільненні зі служби з суми 9142,52 грн відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 (із змінами).

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 13.05.2021.

Суддя Коморний О.І.