Рішення № 96897831, 11.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 380/2192/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка – ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови позивачу у формуванні подання про повернення 13334,10 грн., сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення позивачу 13334,10 грн., сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, згідно квитанції № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 17 грудня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вперше придбала житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 . При нотаріальному посвідченні вказаного договору позивачка сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 13334,10 грн., що становить 1% вартості придбаного майна.

Позивачка вказує, що у січні 2021 року звернулася до відповідача із заявою, у якій просила сформувати подання про повернення їй сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 13334,10 грн., проте отримала відмову, яка мотивована тим, що нею на надано документів та інформації, зазначених у підпунктах «б», «в», «г» пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, які набули чинності 26 вересня 2020 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій».

Позивачка уважає, що оскільки житло нею придбавалось вперше, то вона відповідно до вимог пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» не повинна була сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна, сплата такого збору в сумі 13334,10 грн. (1% вартості квартири) є помилковою, а тому підлягає поверненню з державного бюджету.

У зв`язку з вищевказаним, адміністративний позов просить задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не володіє інформацією щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому не має можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше. Зауважує, що позивачка на надала жодних документів (доказів), які б підтверджували, що майно придбано нею вперше.

Стверджує, що громадяни, які придбавають житло вперше звільняються від сплати збору на підставі закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду. Тому питання звільнення від сплати збору повинно було з`ясовуватись при нотаріальному посвідченні цивільно-правового договору.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

Позивачка подала відповідь на відзив, у якій додатково вказує на те, що відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись за провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами. Тому посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими. Позивачка зазначає, що для підтвердження факту першого придбавання житла та інформації про зареєстровані за нею на праві власності об`єкти нерухомого майна надала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, з якої слідує, що вона придбала квартиру за договором купівлі-продажу квартири вперше, іншої квартири (житла) не придбавала.

Від третьої особи пояснень щодо позову або відзиву на адресу суду не надходило.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 19 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін. Залучено Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

17 грудня 2018 року між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Адамант» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі – продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Потапчук Р.П., зареєстрований в реєстрі № 4157, згідно з яким позивачка прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта власником зазначеної квартири є ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44645253 від 17 грудня 2018 року.

Крім того, згідно указаної вище Інформації позивачка є власницею також квартири (спільна сумісна власність) АДРЕСА_2 . Підставою державної реєстрації цієї квартири зазначено: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 10 травня 2016 року Щирецькою селищною радою Пустомитівського району Львівської області.

Відповідно до квитанції № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року позивачка сплатила збір з операцій придбання (купівлі – продажу) нерухомого майна в сумі 13334,10 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області.

28 січня 2021 року представник позивачки – адвокат Думич А.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просив сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення позивачці 13334,10 грн., сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, згідно квитанції № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року.

Листом від 02 лютого 2021 року № 1300-5604-8/9421 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило представника позивачки на його заяву від 28 січня 2021 року про те, що з 26 вересня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». З 26 вересня 2020 року визначено, що відповідно до підпунктів «б», «в» і «г» пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій № 1740 від 03 листопада 1998 року (далі – Порядок), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна не сплачується, якщо:

а) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);

г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Крім того згідно із пунктом 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Тобто, цим пунктом саме на нотаріусів покладено обов`язок щодо звільнення громадян від сплати судового збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Отже, питання звільнення від сплати судового збору повинно було з`ясовуватися при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Тому Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області позбавлене можливості встановлювати факт придбання нерухомого майна вперше і відповідно правомірність для формування подання на повернення коштів, як помилково сплачених.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачка вважає відмову відповідача протиправною, оскільки нею по суті безпідставно (помилково) сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного майна.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції – чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 частини 1 статті 2 цього ж Закону передбачено, що об`єктом оподаткування є, для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, – вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з абзацом 1 пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року (в редакції – чинній на момент виникнення спірних правовідносин) збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Згідно з пунктом 15-3 цього ж Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Аналіз наведених норм законодавства вказує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивачка є власницею квартири АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації: договір купівлі – продажу квартири від 17 грудня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Потапчук Регіною Петрівною, зареєстрований у реєстрі № 4157, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44645253 від 17 грудня 2018 року.

Відомості щодо придбання позивачкою іншого житла у матеріалах справи відсутні. В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивачки про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого житла, придбаного вперше, а відтак, свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору.

Крім того, суд зауважує, що з наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта слідує, що позивачка є власницею також квартири (спільна сумісна власність) АДРЕСА_2 . Підставою державної реєстрації цієї квартири зазначено: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 10 травня 2016 року Щирецькою селищною радою Пустомитівського району Львівської області.

Проте, з цього приводу суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, в законодавстві України відсутнє визначення терміну «придбавання майна», проте системний аналіз використання цього терміну у законодавстві України дозволяє зробити висновок, що цей термін на відміну від більш широкого поняття «набуття майна», означає не будь-який спосіб набуття майна, а конкретний – купівля-продаж, в той же час як набуття майна внаслідок, зокрема, дарування, спадкування, безоплатної приватизації поняттям «придбавання майна» не охоплюється.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачка 17 грудня 2018 року вперше придбала житло (квартиру АДРЕСА_1 ) за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі 13334,10 грн.

Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачці у поверненні безпідставно сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 13334,10 грн. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2018 року.

Посилання відповідача у листі від 02 лютого 2021 року № 1300-5604-8/9421 на постанову Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», яка набрала чинності з 26 вересня 2020 року, суд вважає безпідставними, оскільки зазначена постанова не була чинною на момент укладення позивачкою договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2018 року та сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а відтак може бути застосована до спірних правовідносин.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Суд зазначає, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись за провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Разом з тим суд зазначає, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які наведені у його постановах від 20 березня 2018 року (справа № 819/1249/17), від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17), від 31 січня 2018 року (справа № 819/1667/17) та в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом під час ухвалення рішення у справі.

Відповідно до квитанції № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року позивачка сплатила збір з операцій придбання (купівлі – продажу) нерухомого майна в сумі 13334,10 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області.

Згідно із пунктом 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.

Тому, з огляду на наведене правове регулювання та, враховуючи, що збір з операцій купівлі – продажу нерухомого майна в сумі 13334,10 грн. сплачений позивачкою на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 13334,10 грн. сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна згідно з квитанцією № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає таке.

У позовній заяві позивачка зазначила, що судовими витратами у цій справі є судовий збір та витрати на отримання професійної правничої допомоги (консультація, підготовка позовної заяви, участь адвоката у судових засіданнях), та надала попередній розрахунок витрат, понесених у зв`язку з підготовкою, поданням та розглядом цієї справи, а саме:

- усна консультація адвокатом, вивчення документів – 1 год.;

- підготовка та подання заяви про повернення коштів – 1 год.;

- підготовка та подання позовної заяви – 3 год.;

- ймовірне ознайомлення з відзивом, додатковими письмовими доказами, поданими відповідачем, підготовка відповіді на відзив.

Всього – 5 год. Вартість послуг адвоката становить 5000 грн./1 год. Таким чином, орієнтовний попередній розрахунок витрат на правничу допомогу становить 5000,00 грн. Також позивачка відповідно до частини 7 статті 139 КАС України повідомила, що докази понесення витрат у зв`язку з наданням їй правничої допомоги будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою – третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції про сплату № 62755 від 16 лютого 2021 року при поданні позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відтак, враховуючи задоволення судом позову у повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивачки належить стягнути 908,00 грн. сплаченого судового збору.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки 6500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, суд враховує, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто, ще не сплачені стороною.

Правова позиція з цього питання викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».

Суд встановив, що 28 січня 2021 року між ОСОБА_1 (Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Львівська адвокатська компанія» (Виконавець) (далі – разом іменуються Сторони) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (далі – Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Замовнику визначену п. 2.1 цього Договору правову допомогу адвокатами об`єднання (відповідно до оформленого ордеру) з питання представлення інтересів Замовника у Львівському окружному адміністративному суді, судах апеляційної та касаційної інстанцій щодо визнання протиправним та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії щодо формування подання на повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (надалі іменується «правова допомога»).

Виконавець зобов`язується також надати замовнику правову допомогу у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та його територіальних підрозділах і Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області та його територіальних підрозділах.

Згідно з пунктами 3.1, 4.3 Договору вартість послуг (виконаних робіт) адвоката має відповідати вимогам, визначеним законодавством, та становить 1000 грн. за 1 годину роботи адвоката.

Обсяг часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт з правової (правничої) допомоги, перелік (опис) відповідних робіт (наданих послуг) та вартість робіт, послуг визначається у розрахунку гонорару.

Як слідує зі змісту Розрахунку гонорару у справі № 380/2192/21 адвокатом було надано наступну правничу допомогу:

- 28 січня 2021 року – усна консультація адвокатом, вивчення документів, 1 год.;

- 28 січня 2021 року – підготовка та подання заяви про повернення коштів, 1 год.;

- 12 лютого 2021 року – підготовка та подання позовної заяви, 3 год.;

- 20 березня 2021 року – підготовка та подання заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, 0,5 год.;

- 20 березня 2021 року – ознайомлення з відзивом на позовну заяву, підготовка та подання відповіді на відзив, 1 год.

Разом – 6,5 год.

Загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 6500,00 грн. Станом на 28 березня 2021 року надані адвокатом послуги оплачені частково на суму 5000,00 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 7 від 04 лютого 2021 року Адвокатське об`єднання «Львівська адвокатська компанія» прийняло від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000,00 грн. Підстава: договір про надання правової допомоги від 28 січня 2021 року, справа № 380/2192/21.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно положень статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Так, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Крім того, суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі й постанов Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Відшкодування витрат за підготовку та подання заяви до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про повернення коштів суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що в ордері на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1059687 від 12 лютого 2021 року чітко зазначено, що органом, у якому надається правова допомога, є Львівський окружний адміністративний суд.

Разом з тим, усна консультація адвокатом, вивчення документів, 1 год., на думку суду, включаються до витрат, пов`язаних із підготовкою та поданням позовної заяви, й охоплюються ними.

У той же час, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ця справа належить до категорії справ, які є малозначними, зі сформованою судовою практикою, а відтак розмір витрат на правничу допомогу заявлений позивачкою до відшкодування, є необґрунтованим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений позивачкою до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу у сумі 6500,00 є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 1000,00 грн., що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області (вул. Городоцька, 16, м. Львів, 79007) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у сформуванні до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення їй помилково (безпідставно) сплаченого до бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно із квитанцією № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року в сумі 13334,10 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області (вул. Городоцька, 16, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 38007662) подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі – продажу нерухомого майна в сумі 13334,10 грн. відповідно до квитанції № 0.0.1194814592.1 від 23 листопада 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 5500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 14 травня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.