Рішення № 96897347, 13.05.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2021 року м. Київ справа №320/13264/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області Петренко Алли Іванівни та Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до начальника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області Петренко Алли Іванівни та Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, в якому просить, з урахуванням уточнення позовних вимог:

- визнати протиправними дії начальника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області Петренко Алли Іванівні щодо відмови перерахувати позивачу недоплачену допомогу на 5 травня за 2020 рік, перерахувати недоплачену допомогу на 5 травня з 2012 року по 2019 рік включно, відповідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни II групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, за відмову розглянути заяву позивача за його присутності;

- зобов`язати начальника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області Петренко Аллу Іванівну перерахувати позивачу недоплачену допомогу на 5 травня за 2020 рік, перерахувати недоплачену допомогу на 5 травня з 2012 року по 2019 рік включно, відповідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни II групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, та розглянути заяву позивача за його присутності та проіндексувати недоотримані кошти;

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо відмови перерахувати позивачу недоплачену допомогу на 5 травня за 2020 рік, перерахувати недоплачену допомогу на 5 травня з 2012 року по 2019 рік включно, відповідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни II групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області перерахувати позивачу недоплачену допомогу на 5 травня за 2020 рік, перерахувати недоплачену допомогу на 5 травня з 2012 року по 2019 рік включно, відповідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни II групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, та проіндексувати недоотримані кошти;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області відшкодувати матеріальні збитки позивачу в розмірі недоотриманих виплат з 2012 року по 2020 рік включно та стягнути з відповідача кошти в розмірі недоотриманих виплат з 2012 року по 2020 рік включно;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області відшкодувати моральну шкоду позивачу в подвійному розмірі недоотриманих виплат з 2012 року по 2020 рік включно та стягнути з відповідача кошти в подвійному розмірі недоотриманих виплат з 2012 року по 2020 рік включно, також зважаючи на тривале ненарахування позивачу допомоги до 5 травня з 2012 року, протягом десяти років, то за кожен рік по мінімальній заробітній платі, та відшкодувати додатково позивачу моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, стягнути з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на користь позивача кошти у розмірі 50 000 грн або десять мінімальних заробітних плат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є та інвалідом ІI групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, відповідно, має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Водночас, відповідачем здійснено таку виплату у меншому розмірі.

Відповідно до ухвали від 18.12.2020, Київський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі та визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, призначив справу до судового розгляду.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що у спірний період позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в межах бюджетних призначень згідно встановлених постановами КМ України розмірів.

Згідно з ухвалою від 18.02.2021, у даній справі суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, визнав поважними причини пропуску ним строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

У судовому засіданні 01.04.2021 суд прийняв рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановив протокольну ухвалу.

Відповідно до ухвали від 13.05.2021, суд закрив провадження в даній адміністративній справі в частині позовних вимог, що стосуються правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області разової грошової допомоги до 5 травня за 2012 та 2013 роки.

Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , позивач є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (т. 1, а.с. 6).

У серпні 2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області із заявою, в якій просив перерахувати недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2011 - 2020 роки відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду війни II групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням здійснених виплат (т. 1, а.с. 7).

Листом від 20.08.2020 №01-10.1/136 Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області повідомило позивача про те, що у 2011 - 2020 роках разова грошова допомога до 5 травня йому обрахована та виплачена вірно та у розмірі, визначеному КМ України в межах бюджетних асигнувань (т. 1, а.с. 8-9).

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Щодо позовних вимог в частині, що стосуються правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).

Пільги інвалідам війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Законом України від 25.12.1998 №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" згадану вище норму права викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на час виплати позивачу у 2014 році щорічної допомоги до 5 травня діяла редакція ч. 4 ст. 13 Закону №3551-XII, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни, зокрема, II групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові від 16.04.2014 №102 установив, що у 2014 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, інвалідам війни ІІ групи здійснюється у розмірі 2 250 грн (пункт 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 13 Закону №3551-XII.

Пунктом 6-7 Прикінцевих положень Закону №719-VII установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Прикінцеві положення Закону №719-VII доповнено пунктом 6-7 згідно із Законом України від 31 липня 2014 року №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності з 3 серпня 2014 року.

Отже, на час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №102.

Керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині ч. 3 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не Постанову №102, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Такого ж висновку дійшла Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постанові від 10.02.2016 у справі №537/5837/14-а.

В ході розгляду справи суд встановив, що у 2014 році позивачу разова грошова допомога до 5 травня як інваліду війни II групи здійснено згідно визначеного Постановою №102 розміру, а не ч. 4 ст. 13 Закону №3551-XII, що є протиправним з огляду на викладене вище.

Отже, позовні вимоги в частині, що стосуються правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню

Щодо позовних вимог в частині, що стосуються правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, суд зазначає наступне.

Законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01.01.2015 були також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На реалізацію приписів цієї норми закону у 2015 - 2020 роках розміри разової грошової допомоги ветеранам війни, жертвам нацистських переслідувань, що виплачується щорічно до 5 травня, визначались постановами Кабінету Міністрів України, а саме: від 31 березня 2015 року №147, від 02 березня 2016 року №141, від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170, від 20 березня 2019 року №237, від 19 лютого 2020 року №112.

Відповідно до вказаних постанов районні органи соціального захисту населення перераховували через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) інвалідам війни II групи грошову допомогу до 5 травня, у таких розмірах: 2015 рік - 2 475 грн; 2016 рік - 2 600 грн; 2017 рік - 3 100 грн; 2018 рік - 3 265 грн; 2019 рік - 3 400 грн; 2020 рік - 3 640 грн.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (п. 1 ч. 2 ст. 92).

Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до пп. 5 п. 63 розділу І Закону №79 розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону №3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону №3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України "встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 наголошував на тому, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи - 8 мінімальних пенсій за віком.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що "забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.

Стосовно Постанови КМ України від 17.06.2015 №423, якою затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України, виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснює Міністерство соціальної політики, суд зазначає наступне.

Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Згідно з пп. 41 п. 4 вказаного Положення, Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до абзаців 1 та 2 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112, Міністерство соціальної політики виплати організовує шляхом перерахування коштів структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.

Пунктом 2 вказаної Постанови установлено забезпечити подання до 23 березня 2020 року районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Офісом Генерального прокурора, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.

Згідно з пп. 4.9 вказаного Положення, Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв`язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.

Тобто, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є відповідні Управління соціального захисту населення.

У даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій у 2020 році здійснило Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, що не заперечується відповідачами.

Водночас, як встановлено судом з 27.02.2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком, що становить 13 104,00 грн.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що саме Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області порушено право позивача на виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі передбаченому ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

При прийнятті рішення у даній справі судом також враховується наступне.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу), держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява №63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Такі правові висновки відповідають позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20).

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України, у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 вказав ознаки типових справ, а саме - це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

(а) особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

(б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);

(в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.

Суд зазначає, що адміністративна справа №320/13264/20 за своїми обставинами є типовою адміністративною справою відносно адміністративної справи №440/2722/20.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо відмови перерахувати позивачу недоплачену допомогу до 5 травня за 2020 рік є обґрунтованими, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також, з метою відновлення порушення прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області перерахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу до 5 травня за 2020 рік, з урахуванням проведених виплат.

Щодо позовних вимог, які стосуються права позивача на перерахунок та виплату грошової допомоги до 5 травня за 2015 - 2019 роки, суд зазначає наступне.

Як вказано вище, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2 вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнані неконституційними норми втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також, згідно ч. 2 ст. 152 Основного Закону закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З викладеного слідує, що саме з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір грошової допомоги до 5 травня для інвалідів війни ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком.

Водночас, нарахування та виплата позивачу допомоги до 5 травня у 2015 - 2019 роках правомірно здійснювалось згідно відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім того, як вказано вище, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є відповідні Управління соціального захисту населення.

У даному випадку, виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як інваліду війни ІІ групи здійснило Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, що сторонами не заперечувалось.

З викладеного слідує, що вимоги позивача у цій частині (тобто щодо нарахування та виплати у 2012 -2020 роках щорічної грошової допомоги до 5 травня) окремо та додатково заявлені до начальника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області Петренко Алли Іванівни є необґрунтованими, оскільки остання діяла у спірних правовідносинах від імені Управління, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області відшкодувати матеріальні збитки позивачу в розмірі недоотриманих виплат та стягнути з відповідача кошти в розмірі недоотриманих виплат, оскільки рішення суду про зобов`язання Управління перерахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу до 5 травня за 2014 та 2020 роки, з урахуванням проведених виплат, є достатнім способом захисту порушених прав останнього.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання начальника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області Петренко Алли Іванівни розглянути заяву позивача за його присутності, суд зазначає наступне.

Так, суд встановив, що заяву позивача від 05.08.2020 про нарахування недоплаченої допомоги до 5 травня за спірний період розглянуто Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, про що заявника повідомлено листом за підписом начальника Управління Петренко А.І. від 20.08.2020 №01-10.1/136 (т. 1, а.с. 8-10).

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими, оскільки вказана заява позивача розглянута.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області проіндексувати недоотримані позивачем кошти, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:

пенсії;

стипендії;

оплата праці (грошове забезпечення);

суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв`язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Поряд із цим, передбачена Законом №367-ХІV грошова допомога до 5 травня відноситься до соціальних виплат, а тому її індексація законом не передбачена.

З викладеного слідує, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як випливає зі змісту позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач посилається на те, що відповідачі не здійснили перерахунок та виплату йому разової грошової допомоги до 05 травня у належному розмірі, чим завдали позивачу, зокрема, моральних страждань, що у свою чергу призвело до ускладнення захворювань позивача.

Так, зі слів позивача у серпні 2018 року він захворів на цукровий діабет вперше, подагру (артрит), щорічно два - три рази стаціонарно лікується, хоча і веде здоровий спосіб життя. У зв`язку з викладеним у позивача наявні вже три медичні картки.

Проте, такі доводи суд оцінює критично з огляду на те, що позивач у період 2014 - 2019 років із заявами про перерахунок та виплату щорічної допомоги до 5 травня не звертався. Отже, доводи позивача про завдання йому моральних страждань у зв`язку із зазначеними фактами належними і достатніми доказами під час розгляду справи підтверджені не були.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на користь позивача коштів у подвійному розмірі недоотриманих виплат з 2012 року по 2020 рік включно, також зважаючи на тривале ненарахування позивачу допомоги до 5 травня з 2012 року, протягом десяти років, то за кожен рік по мінімальній заробітній платі, стягнення з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на користь позивача коштів у розмірі 50 000 грн або десяти мінімальних заробітних плат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Такий підхід відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. Всі ці елементи права відповідають ідеології справедливості, що значною мірою відображені у ст. 3, 6, 8, 55 Конституції України.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Таку ж ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" проголошує: "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним", як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій частині позивач посилається на порушення свого права на нарахування та отримання допомоги до 5 травня у більшому розмірі, ніж здійснено відповідачем.

Водночас, як вказано вище, на переконання суду, рішення про зобов`язання Управління перерахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу до 5 травня за 2014 та 2020 роки, з урахуванням проведених виплат, є достатнім способом захисту порушених прав останнього.

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання представника Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про залучення третіх осіб, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд зазначає, що оскільки розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, а вказане клопотання подано після початку першого судового засідання, воно задоволенню не підлягає.

Розглядаючи клопотання позивача про накладення на представника відповідачів штрафу за, як стверджує позивач, зловживання процесуальними правами, суд керується наступним.

Дане клопотання обґрунтовується тим, що представником відповідачів повторно подано клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 149 КАС України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Суд зазначає, що зловживання процесуальними правами є можливим, якщо внаслідок реалізації права створюється перешкода у вирішенні завдань адміністративного судочинства.

Водночас, неодноразове подання представником відповідачів тотожних за своїм прохальним змістом клопотань, на переконання суду, не створює перешкод у вирішенні завдань адміністративного судочинства та не перешкоджає судочинству.

Отже, підстави для застосування такого заходу процесуального примусу відсутні, а тому в задоволенні вказаного клопотання позивача слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат суду не надано, а тому такі витрати відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 18, код ЄДРПОУ 03193637) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 та 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 18, код ЄДРПОУ 03193637) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2014 та 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.