Рішення № 96897331, 13.05.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2021 року м. Київ № 620/877/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівського окружного адміністративного суду,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Державна

судова адміністрація України

про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої суддівської винагороди

В С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом про визнання протиправними дій Чернігівського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» – у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020; стягнення з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 152926,22 грн. з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.

Позов мотивовано протиправністю виплати позивачу, який займає посаду судді Чернігівського окружного адміністративного суду, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди у обмеженому розмірі на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», оскільки виплата суддівської винагороди у обмеженому розмірі суперечить вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та є порушенням гарантій незалежності судді.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 визначено підсудність адміністративної справи №620/877/21 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої суддівської винагороди за Київським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 зазначену адміністративну справу прийнято до провадження суддею Київського окружного адміністративного суду Колесніковою І.С., відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучено до участі в адміністративній справі №620/877/21 Державну судову адміністрацію України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, запропоновано відповідачу подати відзив на позов, третій особі – пояснення щодо позову або відзиву із викладом своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано. У зв`язку з відсутністю коштів на відправлення поштової кореспонденції ухвалу суду від 19.03.2021 про відкриття провадження у справі, направлено на офіційну електронну адресу Чернігівського окружного адміністративного суду та отримано відповідачем 05.04.2021, що підтверджується витягом з електронної пошти Київського окружного адміністративного суду.

Третя особа також не скористалась правом подання до суду пояснень щодо позову або відзиву із викладом своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову. Ухвала суду від 19.03.2021 про відкриття провадження у справі направлялась на офіційну електронну адресу Державної судової адміністрації України та отримана третьою особою 05.04.2021, що також підтверджується витягом з електронної пошти Київського окружного адміністративного суду.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Указом Президента України від 02.11.2017 №350/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чернігівського окружного адміністративного суду відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Згідно довідки Чернігівського окружного адміністративного суду №05-30/11/21 від 01.02.2021, ОСОБА_1 відповідно до наказу голови Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.07.2009 №71-о зарахована до штату суду та з 15.07.2009 по теперішній час працює на посаді судді.

Відповідно до розрахункових листків Чернігівського окружного адміністративного суду за 2020 рік, сума обмеження суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з квітня по вересень 2020 року склала 152926,22 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу суддівської винагороди у обмеженому розмірі, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту – Закон №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша).

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга).

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду – 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 – якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 – якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 – якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду (частина четверта).

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років – 15 відсотків, більше 5 років – 20 відсотків, більше 10 років – 30 відсотків, більше 15 років – 40 відсотків, більше 20 років – 50 відсотків, більше 25 років – 60 відсотків, більше 30 років – 70 відсотків, більше 35 років – 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята).

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду – 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина шоста).

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина сьома).

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», – 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», – 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма).

Отже, суддівська винагорода позивача регулюється виключно Законом №1402-VIII, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та має нараховуватись і виплачуватись, виходячи з приписів статті 135 Закону №1402-VIII.

Верховною Радою України прийнято 13.04.2020 Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ (далі по тексту – Закон №553-ІХ), який набрав чинності 18.04.2020, та яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Наявними у матеріалах справи розрахунковими листками підтверджується обмеження 10 розмірами мінімальної заробітної плати з квітня по серпень (включно) 2020 року розміру суддівської винагороди позивача.

Гарантії незалежності суддів зумовлено конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126 Основного Закону України).

11 березня 2020 року Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII,» Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX», Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (справа № 1-304/2019(7155/19), за результатами якого Конституційним Судом прийнято рішення № 4-р/2020.

У пункті 4.1. вказаного рішення Конституційний Суд України в чергове зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України: - від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, - від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, - від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, - від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, - від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі по тексту – Висновок).

Наведені положення Конституції України та позицій Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційним Судом України неодноразово висловлювалися правові висновки щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційним Судом України зазначено, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.

У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, зокрема, передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення); оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення).

Згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення); словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів «баланс», «збалансувати», «бюджет» збалансований» свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов`язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Наведене в сукупності свідчить, що Закон №553-ІХ в частині щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

Проте, відповідачем, всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушено положення діючого законодавства України та виплачено позивачу суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту – Конвенція), ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно частини першої статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, вказані вище норми гарантують захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЕСПЛ у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пункти 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від 11.06.2009, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011, заява №29979/04, пункт 71).

Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (пункт 55 рішення Суду у справі Kopp проти Швейцарії від 25.03.1998 (Reports of Judgments and Decisions 1998-II)).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (пункт 39 рішення Суду у справі C.G. and Others проти Болгарії від 24.04.2008 (справа № 1365/07)).

Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (пункт 46 рішення Суду у справі P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства (справа №44787/98, ECHR 2001-IX)) та див. п. 169-170 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява № 21722/11).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви №№23759/03 та 37943/06), від 14.10.2010, яке набуло статусу остаточного 14.01.2011).

Наведене в сукупності свідчить про те, що норми Закону №553-ІХ в частині з`ясування можливості їх застосування до спірних відносин не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.

При цьому суд зауважує, що Законом №553-ІХ, як і будь-яким іншим чинним нормативно-правовим актом, не скасовано та не внесено зміни в чинні норми, зокрема, частину другу статті 135 Закону №1402-VIII, якою визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, статтю 130 Конституції України, якою передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Вказані норми є зрозумілими, доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак, на переконання суду, положення Закону №553-ІХ є такими, що не відповідають принципам якості та правової визначеності закону в частині застосування до спірних правовідносин та визначення розміру суддівської винагороди, що, в свою чергу, свідчить про те, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлено Конституцією України.

Крім того, суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX.

Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно частини першої статті 113 Конституції України, частини першої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлено в залежність від виконавчої влади.

Також, в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Відтак, невідповідність Конституції України вказаних вище норм Закону №553-IX вже визнано Конституційним Судом України.

Отже, виходячи з проаналізованого судом правового регулювання спірних відносин, зважаючи на правові висновки Конституційного Суду України, викладені у проаналізованих вище рішеннях, враховуючи наявні у матеріалах справи докази та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про протиправність дій Чернігівського окружного адміністративного суду щодо виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Оскільки нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушеного права позивача шляхом стягнення з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 152926,22 грн. з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Спірні відносини стосуються стягнення заробітної плати, відповідно позивача звільнено від сплати судового збору.

Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.

Згідно пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на присудження судом до стягнення на користь позивача з Чернігівського окружного адміністративного суду недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 152926,22 грн., рішення суду в частині присудження на користь позивача виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Чернігівського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» – у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Стягнути з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 152926,22 грн. з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Позивач – ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Чернігівський окружний адміністративний суд (ідентифікаційний код 35108650, місцезнаходження: 14005, м. Чернігів, вул. Київська, 23).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення – 13 травня 2021 року.