Рішення № 96897081, 13.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 травня 2021 року Справа № 280/2015/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини А 1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298)

про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А 1978 Збройних Сил України (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1978 Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року;

- зобов`язати Військову частину А1978 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року;

- стягнути з Військової частини А1978 Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань.

Ухвалою суду від 17 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до розгляду без участі/виклику представників сторін.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що з 01 квітня 2016 року по 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1978 ЗСУ. Був звільнений в запас Збройних Сил України у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». В період проходження служби ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення проводилось не в повному обсязі, а саме не проводилась індексація грошового забезпечення, у зв`язку із чим 26 жовтня 2020 року представником ОСОБА_1 до військової частини А1978 ЗСУ було надано заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 лютого 2019 року, обрахованої на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення. У грудні 2020 року позивачем отримано Лист № 6852 від 08 грудня 2020 року, яким ОСОБА_1 відмовлено та повідомлено, що індексація за період з 01 квітня 2016 року по 25 лютого 2019 року не нараховувалась та не виплачена у зв`язку із відсутністю підстав для її виплати. Позивач не погоджується з позицією відповідача та вважає її протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

В позові просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник Військової частина А1978 проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№17964 від 29 березня 2021 року) та зазначив, що чинним законодавством не передбачений механізм виплати суми індексації у поточному році за минулі періоди. Тому виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Вказує, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016-2018 роках у Міністерства Оборони України не було. Отже, вважає, що будь-яких протиправних дій з боку Військової частина А1978 стосовно позивача допущено не було.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року перебував на військовій службі.

Наказом Командира військової частини А1978 (по стройовій частині) №46 від 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнений у запас, та виключений зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення.

26 жовтня 2020 року представником ОСОБА_1 до військової частини А1978 ЗСУ надано заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 лютого 2019 року, обрахованої на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідач листом №6852 від 08 грудня 2020 року надав відповідь, якою ОСОБА_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації, обґрунтовуючи це тим, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016-2018 роках у Міністерства Оборони України не було.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Порядок №1078).

У пункті 1-1 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, суд дійшов висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Посилання відповідача, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік є необґрунтованими.

Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина А3840, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, згідно яких визначено не нараховувати індексацію до окремого роз`яснення.

Як вже зазначалось, обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про індексацію грошових доходів населення". В свою чергу, роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року.

З огляду на все вищезазначене суд дійшов висновку, що дії військової частини А1978 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправними, а тому з огляду на зазначене, суд вважає, що порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача розрахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, отже позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість дій при вирішенні питання нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00 грн.

Розглядаючи таку вимогу, суд зазначає про наступне.

За правилами частини 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано до суду копії:

Договір про надання правничої допомоги №201008-01 від 08 жовтня 2020 року;

Детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару від 01 березня 2021 року за договором про надання правничої допомоги №201008-01 від 08 жовтня 2020 року;

Акт приймання-передачі виконаних робіт і послуг за договором про надання правничої допомоги №201008-01 від 08 жовтня 2020 року;

Квитанція до прибуткового косового ордеру №33 від 01 березня 2021 року.

Необхідно звернути увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Згідно вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об`єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії”, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. “Суд висловлює сумнів щодо існування об`єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах”. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі “Данілов проти України”, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

З урахуванням викладеного, суд зазначає витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн. не є співмірними, обґрунтованими.

Таким чином, враховуючи сталу судову практику та типовість позовної заяви, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на правничу допомогу у сумі 3500,00 грн. є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 1500,00 грн.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями2,5,9,72,77,193, 241,243-246,255 суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1978 Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А1978 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2019 року.

Стягнути з Військової частини А1978 Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 гривень за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 13 травня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов