Рішення № 96896543, 14.05.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року м. Житомир справа № 240/3776/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати всіх сум належних ОСОБА_1 у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, у сумі 20356,57 гривень);

- стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, у сумі 20356,57 гривень) за період з 31.07.2020 року по 12.02.2021 року в сумі 224414,12 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем порушено його право, передбачене ст.116, 117 КЗпП України, на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.07.2020 по 12.02.2021.

Ухвалою від 16.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що КЗпП не поширюється на військовослужбовців; середній заробіток не є заробітною платою; позивач звернувся з позовом більш ніж через 3 роки.

Подане відповідачем клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском строків звернення до суду задоволенню не підлягає, оскільки, враховуючи, що грошова компенсація за календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, у сумі 20356,57 грн. була виплачена 12.02.2021, з даним позовом звернувся 11.03.2021, правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, позивачем не пропущений місячний строк звернення до суду.

Позивач відповіді на відзив не подав.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини А0135 від 27.02.2018 № 48 позивача звільнений з військової служби у запас з 27.02.2018 виключено зі списків особового складу військової частини.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 по справі № 240/13655/20, 12.02.2021 позивачу відповідачем виплачено грошову компенсацію за календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, у сумі 20356,57 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення строків проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців, а також наслідків такого порушення.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже суд може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що позивачеві у день звільнення не виплачена всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП.

Згідно пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Відповідно до довідки відповідача від 13.04.2021 №350/258 середньоденний заробіток позивача становить 436,18 грн.

За період з 27.02.2018 по 12.02.2021 включно було 1081 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби компенсації, який підлягає стягненню на користь позивача, складає: 436,18 грн. х 1081 = 471510,58 грн.

Відповідно до практики Верховного Суду, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанова Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19).

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи суму 159787,56 грн., зазначену у витребуваній у відповідача довідки від 13.04.2021 № 305/259, та виплачену із затримкою суму 20356,57 грн., складав 180144,13 гривень (100%), з яких несвоєчасно виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, у сумі 20356,57 грн. становить 11,3%.

Сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, становить 471510,58 гривень.

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 53280,70 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (11,3% від 471510,58 гривень), у зв`язку із чим відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку в сумі 171133,42 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Генерального штабу Збройних Сил України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 22991050) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53280,70 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку в сумі 171133,42 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк