Рішення № 96896490, 14.05.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року м. Житомир

справа № 240/9297/20

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати підвищення пенсії на одну мінімальну заробітну плату, встановлену ч.2 ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.01.2011 до припинення правових підстав;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області шкоду, заподіяну протиправною бездіяльністю у розмірі 259013 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до рішення Славутицького міського суду Київської області у справі №2а-5550/11 від 26.11.2011 зобов"язано управління Пенсійного фонду України в м.Славутичі Київської області донарахувати та виплатити доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 1-ї мінімальної заробітної плати, та виплачувати підвищення до пенсії з врахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.01.2011.

Позивач зазначає, що виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення було пред`явлено до виконання, однак кошти, які нараховані за судовими рішеннями не отримані позивачем по даний час.

Також зауважує, що з 2013 року змінив місце проживання, у зв"язку з чим пенсійна справа передана до управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області. Окрім того, зазначає, що саме Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області незважаючи на його звернення не проводить нарахування та виплату коштів, що передбачені рішенням суду.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення пенсії на одну мінімальну заробітну плату, встановлену ч.2 ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 19.01.2011, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження). Цього ж дня провадження у справі зупинено до набрання чинності судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду України у справі №510/1286/16-а (номер провадження №К/9901/20882/18).

Згідно з ухвалою суду від 04.02.2021 поновлено провадження у справі.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що підстав для визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області неправомірними не має, оскільки на момент подання позовної заяви зміни внесені Законом України "Про внесення змін до Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VІІІ Конституційним судом неконституційними не визнавались, а тому підлягають виконанню на всій території України.

Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Славутицького міського суду Київської області від 26.12.2011 у справі №2-а-5550/11/1023, яка залишена без змін згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013, позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м.Славутичі Київської області задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у м.Славутичі Київської області щодо підвищення ОСОБА_1 пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіологічного контролю;

- зобов"язати управління Пенсійного фонду України в м.Славутичі Київської області підвищити пенсію непрацюючому пенсіонеру ОСОБА_1 на одну мінімальну заробітну плату, встановлену законом, відповідно до ч.2 ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №987-VІІІ та виплачувати підвищену пенсію з зарахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.01.2011, до припинення правових підстав (а.с. 11, 12).

На виконання виконавчого листа, виданого Славутицьким міським судом Київської області 14.02.2012 у справі №2-а-5550/11/1023, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №31666782 від 13.03.2012 (а.с. 13).

На звернення позивача, відповідачем у 2019 році надана відповідь листом №Д-468 про те, що відповідно до ст.63 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов"язаних з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету.

Виплата заборгованості за рішенням суду, які ухвалено до 01.01.2013 здійснюються у порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою". Погашення заборгованості за такими рішеннями суду здійснюється не органами Пенсійного фонду, а Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (а.с. 30).

З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно ч.1 ст.55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997(справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч.1 ст.4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов`язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов`язків при вчиненні таких дій.

В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся із позовом бо вважає, що неправомірною бездіяльністю органу Пенсійного фонду України його позбавлено можливості реалізувати, надане та гарантоване державою право, а також встановлене судовим рішенням. Позивач зазначає, що це право на отримання донарахованих за період з 19 січня 2011 року доплати до пенсії встановленої у постанові Славутицького міського суду Київської області від 26.12.2011 у справі №2-а-5550/11/1023.

Тобто, спірні правовідносини між позивачем та органом управлінням Пенсійного фонду вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

В силу статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Однак право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Положеннями частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (частина шоста статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу Пенсійного фонду України на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов, оскільки суб`єкт владних повноважень не може бути зобов`язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення.

Суд позбавлений права повторно зобов"язати вчинити дії та встановити право, яке вже визначене в резолютивній частині судового рішення від 26.12.2011 у справі 2-а-5550/11/1023, що набрало законної сили.

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до матеріалів пенсійної справи позивача, зокрема розпорядження територіального органу Пенсійного фонду України №105109 від 20.05.2013 та згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.01.2011 по до припинення правових підстав (22.07.2011) донараховано ОСОБА_1 ще в травні 2013 року у розмірі 5886,21 грн, з урахуванням виплачених сум (а.с. 57, 59, 60).

Також суд вказує, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі №240/10707/20 ОСОБА_1 нараховано підвищення до пенсії за період з 17.07.2018, як непрацюючому пенсіонеру який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.61).

З огляду на викладене, зважаючи на досліджені судом матеріали справи, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з даною позовною заявою, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права в порядку позовного провадження, у зв"язку з чим підстави для задоволення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, у розмірі встановленому ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 19.01.2011 відсутні, такі вимоги не можуть бути самостійним предметом позову і повинні розглядатися не в позовному провадженні, а шляхом подання відповідної заяви відповідно до ч.1 ст.383 КАС України.

Окрім того, суд зазначає, що у випадку незгоди з постановами органу державної виконавчої служби позивач наділений правом оскаржити їх у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Суд вказує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення шкоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі 14 травня 2021 року.

Суддя А.В. Горовенко