Рішення № 96892648, 12.05.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9622/20

Провадження № 2/201/641/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Іващенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 відсотків за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 09.10.2020р. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, пені та 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення боргу.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 02.11.2020р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.№21).

Позивачка двічі уточнювала позовні вимоги, а саме 19.03.2021р. та 12.04.2021р. (а.с. № 56, 60).

Остаточною редакцією позовних вимог є позовні вимоги в редакції від 12.04.2021р. (а.с. № 60), де заявлено вимоги лише про стягнення 3 відсотків річних у розмірі 207 доларів США 50 центів.

В обґрунтування позовних вимог в редакції від 12.04.2021р. позивачка зазначала, щокошти відповідачеві надавались 02.06.2018р. на підставі розписки в розмірі 5 000 дол. США зі строком повернення на протязі року, тобто останнім строком повернення грошових коштів є 02.06.2019р. Таким чином нарахування штрафних санкцій розпочинається з наступного дня за останнім днем для добровільного повернення, тобто з 03.06.2019р. Постановою державного виконавця від 19.10.2020р. виконавче провадження №60323636 по примусовому стягненню боргу було закінчено, на підставі п.9 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (фактичне виконання ). Таким чином нарахування штрафних санкцій закінчується фактичною датою виконання рішення суду, тобто 19.10.2020р. Отже, момент порушення грошового зобов`язання виникає з 03.06.2019р., а момент його усунення момент фактичного виконання, тобто до 19.10.2020р., в результаті 505 днів. 3 % річних щодо боргу 5 000 дол. США розраховуються множенням цієї суми на кількість днів прострочення - 505, помноженої на 3, поділеної на 100 та поділеної на 365 (днів у році). Тобто 5 000 дол.США х 505 днів х 3 : 100 : 365 = 207,50 дол. США

Позивачка, посилаючись на ст. 625 ЦК України, просила задовольнити позовні вимоги в редакції від 12.04.2021р. та стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3 % за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення боргу у розмірі 207 доларів США 50 центів.

Відповідач позовні вимоги не визнав. 12.01.2021р. представником відповідача – адвокатом Трофімовим Д.Ю. (діє на підставі ордеру від 20.11.2020р. – а.с. № 36) подано відзив на позов (а.с. № 31-35), в якому представник відповідача посилався на те, що визначені строки позивачем, як строк якими відповідач користувався коштами неправомірно, є невірними та зазначав, що строк повинен рахуватися по дату видачі постанови про передачу майна боржника стягувачу, а саме 16.09.2020р. Вважає цей строк, як такий, що рішення суду виконано в повному обсязі. Крім того, зазначав, що 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».

У зв`язку з викладеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачкою 16.02.2021р. подано відповідь на відзив (а.с. № 44-46), де ОСОБА_1 зауважувала на тому, що строк, за який відповідач користувався грошовими коштами, розраховано нею вірно, оскільки видача постанови виконавцем про передачу майна боржника стягувачу від 16.09.2020р., не є фактом офіційного оформлення права власності на майно та виконання вимог рішення суду, а тому не має бути прийнята судом до уваги, оскільки момент усунення порушення грошового зобов`язання та виконання вимог суду є постанова про закінчення виконавчого провадження від 19.10.2020р., в результаті чого й відбулося фактичне виконання рішення суду.

12.05.2021р. позивачка подала суду заяву, в якій позовні вимоги в редакції від 12.04.2021р. підтримала, просила їх задовольнити. В цій заяві позивачка також просила проводити розгляд справи за її відсутності та зазначила, що вона заперечує проти заочного розгляду справи, оскільки відповідач обізнаний про наявність справи в суді, його представником було підготовано відзив (а.с. № 69).

Відповідач в судові засідання, які були призначені на 12.04.2021р. та 12.05.2021р., двічі поспіль не з`явився, про дату розгляду справи був повідомлений належним чином. Так, у справі наявна розписка його представника, з якої вбачається, що адвокат Трофімов Д.Ю. повідомлений про дату розгляду справи судом 12.04.2021р. (а.с. № 65). На судове засідання 12.05.2021р. судова повістка була повернута суду за зворотною адресою з позначкою «за вказаною адресою адресат відсутній» (а.с. № 67), при тому, що судова повістка була направлена за вимогами ч. 7 ст. 128 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с. № 20). Крім того, саме цю адресу ОСОБА_2 зазначав, як адресу відповідача, його представник по тексту заяви до суду від 17.12.2020р. (а.с. № 26).

Якщо, на судове засідання 12.04.2021р. надійшла заява від представника відповідача про відкладення судового засідання (яка була задоволена судом – а.с. № 59, 63), то заяв про відкладення розгляду справи судом 12.05.2021р., з яких би вбачалася причина неявки, суду не надходило.

Про дату судового засідання 12.05.2021р. сторона відповідача також повідомлялася шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с. № 68).

За вищезазначеного, з урахуванням заяви позивачки та повторної неявки відповідача, розгляд справи 12.05.2021р. здійснювався у відповідності до положень ст. 223 та ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності усіх учасників справи та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Підстав для ухвалення судом заочного рішення суду немає, оскільки відсутня сукупність умов, яка передбачена ч.1 ст. 280 ЦПК України (відсутня згода позивачки на заочний розгляд – а.с. № 69).

Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги в редакції від 12.04.2021р. підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.09.2019р. по справі №201/5310/19 позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 задоволено. Цим рішенням було стягнуто грошову суму в розмірі 5 000 доларів США, що еквівалентна на дату ухвалення рішення суду 125 400грн., а також стягнуто витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 254 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.07.2020р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.09.2019р. залишено без змін (а.с. № 13-14, 15-17).

19.10.2020р. постановою державного виконавця виконавче провадження №60323636 по примусовому стягненні боргу за виконавчим листом у справі №201/5310/19 було закінчено, на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Відповідно до ч. 1ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Враховуючи, що рішення суду є обов`язковим, зокрема, й для відповідача, та з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України.

У постанові від 08.11.2019р. у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018р. та 27.04.2018р. у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018р. у справі № 918/117/18, від 30.01.2019р. у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного Банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями, допускається лише у випадку, передбаченому законом.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц вказано, що «У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Судом було виконано перевірку нарахування позивачкою 3% річних та визнано її такою, що зроблена вірно, а саме (5 000 доларів США х 505 днів х 3 : 100 : 365 = 207 доларів США 50 центів) х на курс на дату ухвалення рішення. Станом на 12.05.2021р. за курсом НБУ (27,6744грн. за 1 долар США) 207 доларів США 50 центів складає 5 742 грн. 44 коп. (а.с.№70-71).

Суд оцінює критично та не приймає до уваги заперечення представника відповідача, які викладені у відзиві від 12.01.2021р., де він не визнає факт отримання взагалі грошових коштів, а заочне рішення суду у справі №201/5310/19 вважає неправомірним, оскільки у відповідності до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, заочне рішення суду від 09.09.2019р. у цивільній справі №201/5310/19 набрало законної сили 29.07.2020р., під час розгляду цивільної справи №201/5310/19 судом було встановлено факт отримання відповідачем грошових коштів, а тому під час розгляду даної цивільної справи судом не досліджується факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів.

За вищезазначеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в остаточній редакції від 12.04.2021р. обґрунтовані, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що позовні вимоги (з урахуванням уточненого позову в редакції від 12.04.2021р.) задоволено в повному обсязі, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840грн. 80коп., оскільки це мінімальний розмір судового збору за вимоги майнового характеру за ставками 2020р. (а.с. № 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 533, 598, 625-526, 610-611 ЦК України, постановами Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц, від 08.11.2019р. у справі № 127/15672/16-ц, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-82, 89, 128-131, 223, 141, ч.2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 274, 275 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення боргу – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ) 3 відсотки річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення боргу у розмірі 207 доларів США 50 центів, що еквівалентно станом на 12.05.2021р. складає 5 742 грн. 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.